Пошук по сайту


Українська мова (мова навчання) - Програма для загальноосвітніх навчальних закладів: Природознавство 5 6 клас. К.;...

Програма для загальноосвітніх навчальних закладів: Природознавство 5 6 клас. К.; Ірпінь: Перун, 2005

Сторінка9/23
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

Українська мова (мова навчання) є важливою складовою загального змісту початкової освіти, оскільки мова спрямована на формування функціональної грамотності дітей молодшого шкільного віку. Володіння усним і писемним мовленням не лише є спеціальним навчальним умінням, а й виступає основним засобом опанування усіх інших шкільних дисциплін.

Курс української мови в 1-му класі (читання і письмо) розпочинається з навчання грамоти, метою якого є формування в учнів елементарних навичок читання і письма, розвиток мовленнєвих умінь, збагачення, уточнення та активізація словникового запасу, удосконалення фонематичного слуху, здійснення граматико-орфографічної пропедевтики.

Ця мета досягається шляхом реалізації таких завдань:

• вироблення в учнів мотивації до вивчення української мови;

• розвитку, формування й удосконалення умінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності — слуханні й розумінні (аудіюванні), говорінні, читанні й письмі;

• загальнокультурного розвитку учнів, адаптації їх до життя в певному соціальному середовищі, громадянського, патріотичного, морально-етичного й естетичного виховання;

• формування в учнів уміння вчитися.

Навчання грамоти здійснюється на уроках читання і письма протягом 7 годин на тиждень.

Для забезпечення синхронності у навчанні читання й письма в букварний період за рішенням педагогічної ради навчального закладу на навчання української мови в 1-му класі доцільно використати 1 годину з варіативної складової навчального плану, що дасть можливість виділити на навчання грамоти 8 годин на тиждень.

Разом з тим розподіл годин на навчання грамоти (читання й письма) протягом навчального року можна здійснювати по-іншому — не за семестрами, а за тижнями: на одному тижні планувати 4 години на читання і 3 години на письмо, а на наступному тижні — 3 години на читання і 4 години на письмо. У результаті час, відведений на читання і письмо, буде розподілено порівну.

Процес навчання грамоти в 1-му класі поділяється на три періоди: добукварний, букварний і післябукварний. Залежно від попередньої підготовки школярів учитель може самостійно визначати тривалість добукварного і букварного періодів.

Добукварний період — період підготовки дітей до навчання грамоти. Мета добукварного періоду навчання грамоти полягає у: забезпеченні мотивації до навчальної діяльності; розвитку усного мовлення першокласників формуванні елементарних аналітико-синтетичних умінь в роботі над текстом, реченням, словом, звуками мовлення підготовці дитини до письма.

У цей період, окрім освітніх завдань, перед учителем стоять не менш важливі завдання, спрямовані на: забезпечення адаптації дітей до школи, шкільного колективу і ознайомлення з правилами поведінки в ньому; формування навчальних умінь учнів (сидіти за партою, слухати вчителя, виконувати завдання індивідуально, в парах, у групах та ін.).

Протягом букварного періоду першокласники оволодівають початковими уміннями читати за букварем, писати в зошитах з друкованою основою і в зошитах із сіткою для першого класу. Крім того, продовжується робота з розвитку усного мовлення.

Післябукварний період призначений для вдосконалення уміння читати, писати, виконувати елементарні аналітико-синтетичні дії з одиницями різних мовних рівнів, для розвитку усного мовлення і творчих здібностей учнів, виконання завдань і вправ із читання і письма за підручником (навчальним посібником), який готує учнів до вивчення в 2-му класі окремих курсів — української мови і літературного читання.

У цей період діти починають читати літературні тексти і включаються в проектну діяльність з підготовки Свята букваря, в ході якої відбувається систематизація знань, здобутих у період навчання грамоти.

У навчанні грамоти важливо враховувати вміння, набуті дітьми у дошкільному віці, забезпечити достатнє навчальне навантаження тим учням, які певною мірою вміють читати, та надати індивідуальну допомогу менш підготовленим.

Важливим завданням читання в 1-му класі є пробудження у школярів інтересу до дитячої книжки, формування початкових умінь самостійно з нею працювати. У 1-му класі на роботу з дитячою книжкою рекомендується відводити до 20 хвилин уроку навчання грамоти (1 раз на 2 тижні). Якщо учні класу мають достатній рівень розвитку навички читання, учитель може відводити на заняття з дитячою книжкою цілий урок.

Важливе місце в системі роботи над розвитком мовленнєвої діяльності учнів відводиться урокам розвитку усного і писемного зв’язного мовлення, які рекомендується проводити у 1-му класі як фрагмент уроку (протягом 15—20 хвилин) не рідше як один раз на два тижні (17 годин на рік).

Зважаючи на фізіологічні особливості шестирічних першокласників, неприпустимим є прискорене вивчення Букваря, оскільки навіть за умови інтенсивної підготовки дітей до школи, коли вони уже в 1-му класі добре читають, навичка письма потребує тривалого часу для формування — у дошкільному віці вона не формується.

Навчання письма, як і читання, також поділяється на три періоди: добукварний, букварний і післябукварний, кожен з яких має свої завдання. Тривалість періодів залежить від якості опанування учнями предметних компетенцій, закладених у програмі з навчання грамоти. Під час навчання письма до уваги беруться індивідуальні особливості розвитку кожного учня (ліворукість, темперамент, стан здоров’я тощо), від чого має залежати письмове навантаження дитини (обсяг завдання на уроці) та частота і рівень уваги, приділеної вчителем дитині безпосередньо під час письма.

Нагадуємо, що насильно переучувати дітей, які пишуть лівою рукою, не можна. Консультування з дитячим лікарем та психологом є обов’язковим.

Для навчання письма важливим є добукварний період. Якщо вдома чи в дошкільному закладі дитина вже навчилася зображувати певні лінії, елементи букв, техніка виконання яких не відповідає методичним вимогам, то в підготовчий період навчання грамоти таким дітям має бути приділена достатня увага щодо дотримання техніки письма і гігієнічних правил (руху пальців і передпліччя упоперек і уздовж рядка, положенню ручки в руці, зошита на парті, поставі під час письма), оскільки якість графічних навичок і розвиток швидкості письма залежить насамперед від правильного формування техніки письма.

Навчання письма відбувається у зошитах з друкованою основою за певним алгоритмом. Вправи з графіки письма поєднуються з удосконаленням вимовних умінь, роботою над збагаченням словникового запасу дітей за ілюстрованим матеріалом зошита. Порядок вивчення рукописних букв збігається з послідовністю їх розташування у букварі. У букварний період навчання письма формуються правописні навички ― елементарні орфографічні й пунктуаційні. Важливими завданнями тут є засвоєння учнями механізму списування, розвиток уміння зіставляти звуковий і графічний образи літери, контролювати написане за зразком.

У ІІ семестрі рекомендується ознайомити учнів з письмом у зошиті без друкованої основи.

У післябукварний період удосконалюються та закріплюються набуті навички: писати за зразком, списувати з друкованого шрифту, записувати на слух окремі букви, склади, слова (де звучання не розходиться з написанням), невеликі речення, читати написане. Оскільки розвиток навички письма об’єктивно відстає від навички читання, у післябукварний період доцільно практикувати комбіновані уроки навчання грамоти, на яких чергується робота із читання і письма.

Процес навчання грамоти забезпечує Буквар — перша навчальна книга, за допомогою якої дитина вчиться читати, відкриває для себе шлях до освіти.

Тому основним завданням учителя у цей період є зробити уроки навчання грамоти цікавими, виховати бажання вчитися, здобувати нові знання та вміння, сприяти становленню пізнавального інтересу.
Основною метою навчання української мови як державної у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням російською мовою та іншими мовами національних меншин у початкових класах є формування комунікативних умінь учнів в усній і писемній формах. Мовні знання є засобом формування зазначених умінь.

Формування комунікативних умінь — багатоаспектна проблема і складається з низки проміжних мовленнєвих умінь: орфоепічних, лексичних, граматичних, що є підґрунтям для уміння спілкуватися українською мовою. Це уміння формується на основі вправ комунікативного характеру, в основі яких — мовленнєва ситуація, мета (мотив, намір) і адресат спілкування.

Спостереження свідчать, що саме комунікативний аспект у навчанні української мови постійно недоопрацьовується, навіть під час вивчення усного курсу. Основну мету навчання української мови вчителі все ще вбачають у засвоєнні теоретичних знань та формуванні мовних навичок. Однак ці навички є лише підґрунтям для розвитку мовленнєвих умінь. Тому кожна мовна навичка має підпорядковуватися формуванню проміжних мовленнєвих, наприклад: звуковий аналіз не заради аналізу, а з метою визначення звука в слові, пов’язаного з правильною його вимовою чи позначенням на письмі.

Слід звернути особливу увагу на роботу над збагаченням словникового запасу учнів. Така робота повинна здійснюватись на уроках не лише мови, а й читання, її слід спеціально планувати. Готуючись до уроку, учитель має визначати слова (не менше шести), над засвоєнням яких буде проводитися відповідна робота. Важливе значення для розвитку орфоепічних умінь, збагачення словникового запасу має заучування напам’ять віршів, пісень, ігор, а також переказування текстів.

Спостереження показують, що якщо на письмі учні допускають найбільше помилок, пов’язаних із графічним міжмовним змішуванням букв й орфографічних, то в усному мовленні, крім орфоепічних, — лексичні й граматичні.

Щоб запобігти таким помилкам, слід змінити підходи до засвоєння граматичних форм, тобто основну увагу приділяти не правилам відмінювання чи зміни за особами (це потрібно показувати лише на етапі пояснення), а формуванню умінь уживати слова в тій граматичній формі, яка має бути засвоєна, під час побудови словосполучень (йти, з, сестра), з наступним використанням їх у мовленні. Цьому сприятимуть завдання типу: «Розкажіть, хто з ким повертається додому, хто з ким дружить у школі і вдома». Однак треба застерегти: якщо вчитель при цьому скаже: «Розповідаючи, вживайте іменники чи прикметники в орудному відмінку», мовленнєва вправа перетвориться на мовну, бо вона набуде граматичного спрямування.

Великі можливості для розвитку комунікативних умінь має розділ «Речення», однак, як і в попередньому випадку, необхідно змінити підходи до його вивчення. Слід ураховувати, що і саме поняття, і види речень однакові в рідній і українській мовах. Тому основну увагу слід приділити меті вживання кожного виду речень: щоб розповісти (і розповідати), запитати (і запитувати: що? де? куди? о котрій годині?), спонукати до дії (і вправляти у спонуканні: відповісти, пояснити).

Таким чином, навчання української мови за принципом «від знань із мови — до мовленнєвих і комунікативних умінь» сприятиме досягненню основної мети навчання.

Уважне «прочитання» кожного із зазначених підручників, малюнків та завдань до них, поданих у першій частині, допоможе вчителю усвідомити призначення кожного з них і правильно побудувати урок. Саме на таких уроках ефективними будуть чи доцільно застосовувати інтерактивні методи навчання (діалог, рольова гра тощо).

На вивчення української мови у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням російською/іншими мовами національних меншин типовими навчальними планами у 1-му класі передбачено 3 години на тиждень.

Метою навчального предмета «Російська мова» (інша мова національної меншини) у загальноосвітніх навчальних закладах (класах) з українською мовою навчання є формування і розвиток в учнів початкових класів комунікативної компетентності, уміння успішно користуватися мовою як засобом мовленнєвої діяльності, розв’язувати пізнавальні, навчальні, особистісні питання. Елементарне оволодіння російською мовою (іншою мовою національної меншини) дасть учням змогу користуватися мовними засобами спілкування, пізнання, долучитися до багатств російської та інших культур, формуватиме навички толерантного міжетнічного спілкування з представниками інших національних культур, носіями інших мов, представлених в Україні.

Для досягнення поставленої протягом періоду навчання в початкових класах мети планується розв’язання таких завдань:

• забезпечення позитивної мотивації до вивчення російської чи іншої мови;

• формування умінь та навичок усіх видів мовленнєвої діяльності в усній і письмовій формах;

• засвоєння елементарних знань про важливі мовні одиниці, необхідних і достатніх для формування мовленнєвих умінь і навичок;

• збагачення та активізація словникового запасу учнів;

• засвоєння графіки та орфографії, формування фонетико-графічних правописних умінь і навичок;

• долучення до національних культур народів України;

• продовження інтелектуального, морального, соціокультурного та естетичного розвитку особистості школярів.

Навчання російської (іншої) мови здійснюється відповідно до трьох змістових ліній: мовленнєвої, мовної та соціокультурної.

Навчальний матеріал у програмах для 1-го класу представлений усним практичним курсом, спрямований на розвиток навичок усного мовлення.

На вивчення російської мови (іншої мови національної меншини) в загальноосвітніх навчальних закладах з українською мовою навчання типовими навчальними планами передбачено по 2 години на тиждень.
Начальні програми з російської та інших мов навчання (навчання грамоти: мова і читання) враховують особливості мовної освіти учнів у початковій школі.

Головною метою цих навчальних предметів є розвиток умінь здійснювати всі види мовленнєвої діяльності сучасною російською, іншою національною літературною мовою: навчити учнів читання та письма, надати певні знання про мову, сформувати мовні вміння та стійку мотивацію і почуття поваги до вивчення російської, іншої національної літературної мови, що протягом тривалого часу забезпечує мовну комунікацію у місцях проживання росіян, представників інших національностей.

Навчання російської, іншої національної мови та читання у програмах розглядається в контексті сучасної концепції мовного розвитку особистості. Мовна культура є частиною загальної культури людини. Проте мовна культура — це не лише володіння мовною нормою, збагачення словника або засвоєння граматичних засобів. Мовна культура тісно пов’язана з формуванням всебічно розвинутої особистості.

Основними принципами курсів є:

• комунікативна спрямованість навчання;

• особистісно орієнтоване навчання та виховання;

• інтегроване навчання видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання та письма);

• порівняльні зіставлення із навчальними досягненнями, яких набувають учні початкових класів в ході вивчення української та інших мов у межах навчальних програм для початкової школи.

Цілі навчання обумовлені головною метою — формування в учнів певного рівня комунікативної компетентності з урахуванням вікових особливостей і можливостей молодших школярів.

Зміст навчання російської, іншої національної мови (мови навчання) в початкових класах обумовлюється змістовими лініями, які пов’язані між собою та спрямовані на формування ключових і предметних компетентностей: мовленнєвої (аудіювання, говоріння, читання, письмо), мовної (знання з лексики, граматики, фонетики, орфографії сучасної літературної мови), соціокультурної (початкові знання особливостей суспільного життя і культурних традицій, уміння вибирати та використовувати мовленнєві форми у конкретній ситуації) та діяльнісної (розвиток загальнонавчальних навичок, уміння знаходити ефективні стратегії для розв’язання комунікативних завдань, застосовувати набуті знання; формування навичок об’єктивного оцінювання своїх або чужих навчальних досягнень; формування елементарних навичок роботи з виправлення власних помилок та недоліків у самостійній роботі на уроці й удома; забезпечення набуття і розвитку навичок читання, слухання, говоріння та письма (набуття молодшими школярами діяльнісної компетенції відбувається за допомогою вчителя)).

У 1-му класі вивчення зазначених курсів (мов навчання), як і вивчення української мови, розпочинається з навчання грамоти, метою якого є формування в учнів елементарних навичок читання і письма, розвиток мовленнєвих умінь, збагачення, уточнення та активізація словникового запасу, удосконалення фонематичного слуху, здійснення граматико-орфографічної пропедевтики.

Навчання грамоти здійснюється на уроках читання і письма протягом 6 годин на тиждень.

Для забезпечення синхронності у навчанні читання й письма в букварний період здійснюється розподіл годин протягом навчального року: 3 години на читання і 3 години на письмо.

Процес навчання грамоти в 1-му класі поділяється на три періоди: добукварний, букварний і післябукварний. Залежно від попередньої підготовки школярів учитель може самостійно визначати тривалість добукварного і букварного періодів.
Новим змістом початкової загальної освіти у 1-х класах загальноосвітніх навчальних закладів передбачено навчання іноземної мови з 1 вересня 2012 року.

Програма вивчення іноземної мови в 1 класах загальноосвітніх навчальних закладів передбачає реалізацію змісту в обсязі однієї години на тиждень за допомогою рекомендованих підручників, програма поглибленого вивчення іноземної мови у 1 класах спеціалізованих навчальних закладів - в обсязі трьох годин на тиждень.

Рекомендації щодо навчання іноземної мови у перших класах загальноосвітніх та спеціалізованих навчальних закладів розміщено в рубриці «Іноземні мови».
Згідно з новою редакцією Державного стандарту мета навчання математики полягає у формуванні в молодших школярів предметної математичної й ключових компетентностей. Досягнення цієї мети забезпечується шляхом реалізації нового змісту навчання та організації навчально-виховного процесу на засадах компетентнісного підходу.

Предметна математична компетентність — особистісне утворення, що характеризує здатність учня (учениці) створювати математичні моделі процесів навколишнього світу, застосовувати досвід математичної діяльності під час розвязвування навчально- пізнавальних і практично зорієнтованих задач.

Основою формування компетентності є опанування учнями предметних компетенцій — нормативно закріплених результатів навчання, які охоплюють знання, уміння, навички, засвоєні способи діяльності, прояви емоційно-ціннісних ставлень. Для того, щоб здобуті результати перейшли у певну якість особистості школяра, набули особистісного сенсу, процес навчання має бути орієнтований на формування в учня:

• досвіду пізнавальної діяльності, представленого елементами предметних знань;

• досвіду реалізації відповідних способів діяльності шляхом вироблення розумових і практичних умінь та навичок;

• досвіду творчої діяльності — здатності застосовувати набуті знання, уміння та навички у змінених умовах;

• досвіду емоційно-ціннісного ставлення — виявлення когнітивних емоцій, висловлення оцінних суджень.

Зміст навчання математики в 1-му класі розгортається за такими змістовими лініями: числа, дії з числами; величини; математичні вирази, рівності, нерівності; сюжетні задачі; просторові відношення, геометричні фігури; робота з даними.

Навчання математики в 1-му класі спирається на результати дошкільної підготовки дитини — їх відображають показники логіко-математичного розвитку, визначені державними нормативними документами дошкілля (Базовий компонент дошкільної освіти, програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт»). У зв’язку із цим курс навчання починається узагальненням і систематизацією математичних уявлень, які на елементарному рівні відображають ознаки, властивості та відношення предметів навколишнього світу і пов’язані з їх формою, кольором, розміром, взаємним розміщенням на площині або у просторі.

Навчання математики в 1-му класі розпочинається з актуалізації уявлень про геометричні фігури (плоскі та просторові); порівняння об’єктів навколишнього середовища за певними ознаками, визначення спільних і відмінних ознак об’єктів; об’єднання їх у групу за спільною ознакою й називання відповідної множини; розбиття множини об’єктів на групи — виокремлення підмножин з множини. Таким чином, як і в дошкільному навчанні, першокласники оперують предметними множинами. Водночас відповідний матеріал набуває подальшого розвитку: в учнів формується поняття множини як сукупності об’єктів; підмножини як частини множини; вони вправляються в об’єднанні множин без спільних елементів та у вилученні підмножини з множини. Лічба розглядається як встановлення відповідності елементів заданої множини натуральному числу. Порівняння предметних множин здійснюється способом складання пар.

Ключовим завданням курсу математики 1-го класу постає формування у молодших школярів усвідомлених і стійких обчислювальних навичок — основи обчислювальної складової компетентності. Тому змістова лінія «Числа. Дії з числами» є наскрізною для всього курсу.

Уявлення про натуральне число формують у першокласників на основі встановлення взаємно однозначної відповідності між елементами кількох множин і визначення спільної ознаки — рівної кількості елементів у цих множинах. Послідовність чисел у натуральному ряді ілюструють на числовому промені, розглядаються способи одержання числа прилічуванням одиниці до попереднього та відлічуванням від наступного числа. Учні вправляються у написані цифри, що позначає дане число, вчаться співвідносити кількість предметів і число й, навпаки, до певного числа добирати відповідну кількість предметів. Порівняння чисел на перших етапах здійснюється способом складання пар, потім — на основі прямування чисел у натуральному ряді. Після опанування школярами складу числа їх ознайомлюють зі способом порівняння на основі складу числа.

Коли учні набудуть певного досвіду в об’єднанні елементів двох множин та у визначенні числа елементів об’єднаної множини, їм розкривають суть додавання як практичної операції об’єднання множин без спільних елементів, віднімання — як операцію вилучення підмножини з множини та визначення числа елементів решти. Після практичного виконання або ілюстрування цих операцій школярів учать записувати відповідні вирази (суми або різниці) та рівності.

Такий матеріал не є принципово новим для першокласників. Згідно з державними вимогами до дошкільної підготовки, діти мають уявлення про числа 1—10, знають їх позначення цифрами, утворюють числа 2—10 з одиниць та з двох менших чисел, додають і віднімають числа у межах 10. Подальший розвиток відбувається за рахунок формування в учнів уявлення про нуль як кількісну характеристику порожньої множини; розкриття властивостей додавання й віднімання з нулем, віднімання рівних чисел.

Доцільно у межах опрацювання відповідних тем навчити дітей зображувати дії додавання й віднімання схематично; додавати й віднімати на числовому промені; формувати прийоми обчислення: додавання і віднімання чисел 2—5 частинами, додавання чисел 6—9 на основі переставного закону додавання, віднімання цих чисел на основі взаємозв’язку між діями додавання і віднімання. Результатом опанування учнями цього матеріалу є сформованість обчислювальних навичок у межах 10.

На заключному етапі, коли прийом обчислення засвоєний у розумовому плані, складають відповідні таблиці додавання й віднімання. Під час опрацювання таблиць додавання і віднімання чисел доцільно організовувати спостереження за зміною результату арифметичної дії залежно від зміни одного з її компонентів. Це відіграє важливу роль у розвитку в учнів здатності аналізувати, порівнювати, робити висновки й узагальнення.

Новацією змісту навчання математики у 1-му класі є розширення вивчення нумерації двоцифрових чисел до чисел у межах 100.

У першокласників формують поняття десятка, вчать лічити десятками, порівнювати, додавати й віднімати числа, подані десятками. На перших етапах учням пропонують полічити значну кількість предметів парами, трійками, п’ятірками, десятками, тобто використовувати ці числа як лічильні одиниці. Їх підводять до висновку, що лічба десятками відбувається так само, як і лічба одиницями. Для формування поняття десятка доцільно застосовувати різні моделі (низки, смужки, зв’язки тощо). Важливо, щоб учні на цьому етапі набули досвіду лічби десятками, оскільки він буде застосований для порівняння, додавання й віднімання таких чисел. У процесі додавання і віднімання чисел, поданих десятками, учні закріплюють вивчені таблиці додавання й віднімання у межах 10.

Наступним кроком є ознайомлення школярів із круглими числами, їх читанням та записом. Порівняння, додавання й віднімання таких чисел здійснюється на основі укрупнення розрядних одиниць — подання їх десятками. Виконання у такий спосіб арифметичних дій з круглими числами знову дає можливість повторити і закріпити табличне додавання і віднімання чисел у межах 10.

Зважаючи на деяку відмінність у порядку читання й запису чисел 11—20 та 21—100, всі питання нумерації чисел першої сотні варто спочатку розглядати на числовому ряді 11—20, а на наступних уроках — переносити набуті знання на числа 21—100. Таким чином першокласників ознайомлюють із назвами і порядком чисел першої сотні, формують уміння лічити в заданих межах, визначати попереднє й наступне числа до даного, утворювати числа з наступного або з попереднього. Після цього в учнів формують знання розрядного складу двоцифрових чисел; опрацьовують питання утворення числа з кількох десятків та кількох одиниць, подання числа у вигляді суми розрядних доданків; вчать додавати й віднімати двоцифрові числа на основі їх нумерації; ознайомлюють з обчислювальним прийомом порозрядного додавання і віднімання чисел.

Відносно останнього наголошуємо, що цей матеріал виконує пропедевтичну функцію, учень має засвоїти його на рівні розуміння. Логіка його подання розгортається від формування в учнів умінь додавати й віднімати одноцифрове число до/від двоцифрового, кругле число до/від двоцифрового і, насамкінець, двоцифрове до/від двоцифрового (прийом порозрядного обчислення). За такого підходу створюються необхідні умови для актуалізації й закріплення знання таблиць додавання і віднімання чисел у межах 10.

Процес набуття учнями обчислювальних навичок можна організовувати на основі теорії поетапного формування розумових дій і понять, згідно з якою спочатку опрацьовуються окремі операції, з яких складається прийом; потім створюється проблемна ситуація, розв’язання якої приводить до виділення орієнтувальної основи нової дії; далі виконується нова дія за схемою її орієнтувальної основи, — так засвоюється зміст прийому обчислення; на наступному етапі пропонується покрокове коментування виконуваних дій; насамкінець міркування скорочується і здійснюється перехід до автоматичного виконання дій.

Оскільки число розглядаємо як результат вимірювання величини, водночас із нумерацією цілих невід’ємних чисел вивчають величини. Величина розглядається як загальна властивість предметів або явищ навколишнього світу, за якою можна здійснювати порівняння, встановлювати пари об’єктів, яким однаковою мірою притаманна ця властивість, а процес вимірювання величин — як визначення кількості мірок. З розширенням множини чисел за аналогією вводяться нові одиниці вимірювання величин на основі актуалізації потреби знайти іншу мірку. У 1-му класі в учнів формуються уявлення про довжину, масу, місткість, час, вартість; одиниці вимірювання довжини (сантиметр, метр), маси (кілограм), місткості (літр), одиниці вартості (гривня, копійка), одиниці вимірювання часу (доба, тиждень, година), навички визначення часу за годинником. В учнів формують уміння перетворювати одиниці вимірювання величин, порівнювати, додавати й віднімати іменовані числа.

З метою формування у першокласників науково-математичних понять, розвитку математичного мовлення із застосуванням математичної термінології, розвитку логічного мислення у змісті навчання наскрізно представлені елементи алгебраїчної пропедевтики. До їх числа входять такі поняття, як рівність, нерівність, вираз (сума та різниця). Діти вчаться встановлювати істинність або хибність рівностей і нерівностей; знаходити значення математичних виразів; порівнювати не лише числа, а й число і вираз, два вирази. Вже в першому класі збагачуємо мовлення школярів такими формулюваннями: «обчислити значення виразу», «визначити істинні та хибні рівності (нерівності)», «порівняти числа й прочитати нерівності», «порівняти число і вираз», «порівняти два вирази».

Особливу роль у формуванні предметної математичної компетентності учнів відіграє уміння розв’язувати сюжетні задачі. Для успішного навчання учнів розв’язувати задачі необхідно цілеспрямовано формувати в них поняття задачі, опрацьовувати уміння виокремлювати її складові на основі аналізу текстового формулювання (крім умови і запитання виділяють числові дані й шукане); вчити встановлювати зв’язки між умовою і запитанням; знаходити шляхи розв’язання задачі; досліджувати вплив змін в умові задачі на її розв’язання. Головним методом навчання молодших школярів розв’язувати сюжетні задачі виступає частково-пошуковий: розкривають зв’язки між задачами різних видів, кожну нову задачу пов’язують із розв’язаною раніше. Водночас, на перших етапах можна використовувати й репродуктивні методи навчання.

Першокласники розв’язують задачі на знаходження суми й різниці, на різницеве порівняння, збільшення або зменшення числа на кілька одиниць, на знаходження невідомого доданка, невідомого зменшуваного або від’ємника. Ключовим питанням у розв’язуванні задачі є обґрунтування вибору арифметичної дії, що полегшується шляхом складання допоміжної моделі — схеми.

Складання короткого запису задачі в 1-му класі не є обов’язковим. Задачу записують переважно у три рядки: у першому рядку через клітинку — числові дані й шукане, яке позначають знаком запитання; у другому — рівність, яка є розв’язанням; у третьому — число, яке є розв’язком задачі. Відповідь на запитання задачі учні повідомляють усно. Допускається формулювання відповіді, починаючи з шуканого числа.

У 1-му класі учнів ознайомлюють із оберненою задачею, вчать розпізнавати обернені задачі за істотними ознаками. Доцільність введення цього поняття обумовлена тим, що формування уміння розв’язувати задачі на знаходження суми або невідомого доданка, різниці, невідомого зменшуваного або від’ємника найбільш ефективно здійснювати шляхом розв’язування трійок взаємно обернених задач.

Навчальний матеріал, пов’язаний із роботою з даними, в 1-му класі подається наскрізно. Основне завдання реалізації відповідної змістової лінії — ознайомити учнів на практичному рівні зі способами подання інформації; навчити читати і розуміти, знаходити, аналізувати, порівнювати інформацію, подану в різний спосіб; використовувати дані для розв’язування практично орієнтованих задач. Дітей навчають ілюструвати послідовність чисел на числовому промені, виконувати дії додавання й віднімання на числовому промені, подавати склад чисел у вигляді таблиць; схематично зображати компоненти і результати арифметичних дій, відношення різницевого порівняння. Під час порівняння об’єктів за довжиною або за іншими ознаками, пов’язаними із поняттям «величина», використовуються лінійні або стовпчасті діаграми (схематичні рисунки). Наприклад, під час розв’язування задач аналіз тексту доцільно подавати у вигляді схеми або рисунка.

Досягнення мети навчання, окресленої у нормативних документах, залежить від системи навчальних завдань, яка реалізується на уроці. Ця система може охоплювати: завдання, які актуалізують навчальний досвід учнів; завдання, які супроводжують виклад нового матеріалу — елементарні теоретичні відомості, правила, зразки виконання; пробні завдання; завдання для виконання навчальних дій за зразком або інструкцією вчителя; завдання, які виконують учні у частково змінених умовах. Оскільки предметна математична компетентність виявляється у конкретній навчальній або життєвій проблемній ситуації, важливо створити умови для застосування набутого досвіду математичної діяльності. Для цього варто часом уводити компетентнісно орієнтовані завдання, комплексні за змістом, структуровані з кількох взаємопов’язаних питань різної тематики, такі, що потребують використання засвоєного матеріалу в наближених до реального життя дитини умовах.

Оскільки навчання математики відіграє особливу роль у розвитку загальнонавчальних умінь, необхідно спонукати учнів знаходити різні способи розв’язування учбової задачі (пропонувати віднайти інший або найбільш зручний спосіб виконання); складати алгоритми виконання дій (складати план розв’язування задач, встановлювати послідовність виконання навчальних дій в обчисленнях); здійснювати самоконтроль і самооцінювання діяльності (обрати посильне для себе завдання, оцінити свою роботу, поцікавитися, як по-іншому виконали завдання учні в класі, відшукати й виправити помилки у розв’язанні).

Програма навчання математики в 1-му класі передбачає реалізацію змісту в обсязі чотирьох годин на тиждень.
Навчальний предмет «Природознавство» у початковій школі має велике значення для розвитку особистості молодшого школяра. Знання про природу розвивають ерудицію, світогляд, мислення, мовлення, волю, почуття, уяву, творчі та дослідницькі здібності, спостережливість, екологічну культуру, позитивні моральні якості, навички навчальної праці, різноманітні теоретичні й практичні способи діяльності, зокрема способи пізнавальної діяльності, сприяють успішній адаптації у навколишньому середовищі.

Навчальний предмет «Природознавство» виконує важливу пропедевтичну функцію: сприяє підготовці дітей до вивчення у школі інших природничих дисциплін. Ця підготовка здійснюється як по лінії змісту, так і по лінії розвитку особистісних якостей і навичок навчальної праці.

Програма першого класу побудована на дослідницькому принципі. Вона починається з теми «Як вивчають природу», в ході вивчення якої діти ознайомлюються зі способами пізнання природи. У наступних темах, наприклад, «Світ, у якому ти живеш», «Світ неживої природи», «Світ живої природи», активно використовується дослідницькій підхід.

У розділах «Рідний край», «Моя країна — Україна» передбачено вивчення природи рідного краю.

Вивчення матеріалу у 1-му класі завершується розділом «Запитання до природи», який має узагальнюючий характер. Дидактичне завдання цього розділу — формувати вміння використовувати узагальнені знання для розв’язання визначеної питання проблеми, узагальнений підхід до застосування методів пізнання природи (спостереження, дослідження), уміння працювати з різними джерелами інформації. Учитель може змінювати тематику завдань (ускладнюючи чи спрощуючи), зважаючи на різні можливості учнів класу.

Така організація навчального процесу сприяє цілісному засвоєнню навчального матеріалу у межах як теми, так і курсу загалом, що є першою сходинкою до формування у дітей природничо-наукової картини світу.

Програма дає вчителю право творчо підходити до реалізації її змісту, на власний розсуд добирати об’єкти для вивчення та вводити у зміст освіти приклади зі свого регіону. Кількість годин на вивчення теми є орієнтовною і може бути змінена в межах визначених годин. Резервні години можуть бути використані для узагальнюючих уроків, проектної діяльності, екскурсій, досліджень тощо.

Концептуальними ідеями, якими керувалися автори, укладаючи програму з природознавства, є формування природознавчої компетентності учнів на основі засвоєння системи інтегрованих знань про неживу та живу природу, ознайомлення з основами екологічних знань, опанування способів навчально-пізнавальної діяльності, розвиток ціннісних орієнтацій в різних сферах життєдіяльності та орієнтація на пошукову діяльність.

Особлива увага приділяється практичному спрямуванню змісту підручників з природознавства на застосування набутих учнями знань у різноманітних життєвих ситуаціях. Насамперед це стосується правил поведінки серед природи, участі в доступній природоохоронній діяльності починаючи з 1-го класу (догляд за рослинами й тваринами, виготовлення годівничок для птахів та ін.).

У процесі засвоєння природничих знань, визначених програмою, учитель ознайомлює дітей з методами дослідження природи.

До методів дослідження, з якими школярі ознайомлюються вже у 1-му класі, належить дослід.

Досліди є більш складною формою вивчення природи, оскільки передбачають: визначення у штучних умовах особливості об’єктів; створення спеціально підготовлених умов для їх проведення; формування вміння зіставляти явища і процеси, за якими спостерігають під час досліду, з тим, що відбувається у природних умовах, робити висновки і узагальнення.

На перших етапах навчання першокласники не володіють у достатній мірі знаннями про об’єкти природи та навичками дослідницької роботи з ними. Тому вчитель проводить демонстраційні досліди, показує, як треба працювати з предметами природи під час виконання досліду, вказує, як і для чого слід проводити спостереження, на що варто звернути особливу увагу, куди і як записати результати роботи, як фіксувати послідовність етапів проведення дослідів, як робити висновки. Доцільно ознайомити учнів з інструкцією, у якій дається план дій і пропонується певний спосіб фіксації результатів.

Важливою вимогою до демонстрації дослідів є підготовка необхідного обладнання, його встановлення, щоб кожен учень міг спостерігати за діями вчителя. Під час демонстрації дослідів доцільно використовувати запитання практичного характеру. Для повторення і закріплення набутих знань — ставити дітям запитання, відповіді на які потрібно довести дослідом. Наприклад: «Як довести, що у ґрунті є повітря?»

Неодмінною умовою виконання навчальної програми є проведення шкільних екскурсій.

Необхідність використання такої форми навчання як екскурсії пояснюється тим, що під час їх проведення об’єкти і явища природи спостерігаються (досліджуються) не ізольовано, а у взаємозв’язку з іншими об’єктами. Програмою для 1-го класу передбачено проведення п’яти екскурсій, тематику, місце та час проведення яких учитель може змінювати відповідно до особливостей регіону.

На першому етапі підготовки дітей до екскурсії клас поділяється на дві групи, кожна з яких отримує завдання. Вчитель повинен пояснити, за якими тілами слід вести спостереження та як їх фіксувати.

На другому етапі проведення екскурсії учні досліджують об’єкти, роблять відповідні помітки, фотографують природні тіла.

На завершальному етапі обов’язково здійснюється обробка отриманих результатів. Учням пропонується зробити малюнки, підібрати вірші, загадки тощо. Отримані результати доцільно використовувати у подальшій навчальній роботі.

У процесі виконання Дослідницького практикуму учні 1-го класу набувають перші навички дослідницької діяльності. У цьому віці учням складно виконувати роботу самостійно. Основним помічником є вчитель. До роботи варто залучати зацікавлених батьків. Вони можуть допомогти дітям дібрати необхідну літературу, забезпечити місце для виконання роботи (піти з ними у парк, ліс, на річку), оформити роботу, а у деяких випадках можуть бути науковими керівниками.

Починаючи з першого класу, школярі залучаються до проектної діяльності. Програмою передбачено виконання міні-проектівЯк облаштувати джерело?», «Моє улюблене місце відпочинку на природі в місті (селі)».

Міні-проекти — це доступні творчі завдання, що виконуються на уроках природознавства у формі колективних творчих справ. Тривалість виконання проекту доцільно обмежити одним уроком (можливо, спареними уроками) або одним-двома тижнями в режимі урочно-позаурочних занять.

Використання проектної технології навчання сприяє самостійній діяльності учнів щодо розв’язання тієї чи іншої проблеми з використанням різноманітних засобів інтеграції знань і вмінь з різних галузей. Результати виконаних проектів мають бути безпосередньо пов’язані з реальним життям. Форма представлення проекту може бути різна: теоретичне розв’язання проблеми, діюча модель, плакат, екологічний знак, план дій, результат, готовий до впровадження, тощо.

Виконання проекту передбачає декілька послідовних дій: визначення мети проекту; висування ідей проекту і вибір з-поміж них кращої; планування проектної діяльності; безпосередня реалізація проекту; презентація проекту; оцінювання проекту і власної діяльності у ньому (самооцінювання). Участь у проектній діяльності передбачає розвиток в учнів самостійності, ініціативності, креативності, здатності визначати мету діяльності.

Працюючи над проектом, діти вчаться самостійно мислити, знаходити і розв’язувати проблеми, у них розвиваються здібності до прогнозування результатів, можливих наслідків різних варіантів розв’язання проблеми, формується вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки.

Першокласники навчаються планувати свою роботу, працювати в групі, обговорювати висунуті ідеї, вислухувати пропозиції інших членів групи, розподіляти завдання для виконання, ознайомлюються з вимогами до роботи (кінцевого продукту), дізнаються про джерела здобуття інформації.

Пізнання дітьми природи не обмежується рамками уроків. Воно продовжується постійно в школі і за її стінами. Сам навчальний курс є переважною мірою системотворчим стрижнем цього процесу. Ось чому важливо, щоб робота з дітьми, розпочата на уроках, продовжувалася у тій чи іншій формі і після них, наприклад, у групі продовженого дня, на позакласних заходах. Необхідно прагнути до того, щоб батьки учнів у щоденному спілкуванні зі своїми дітьми підтримували їхні пізнавальні ініціативи, які пробуджуються на уроках. Це можуть бути і конкретні завдання для домашніх дослідів, читання і отримання інформації для дорослих.

На вивчення природознавства у 1-му класі типовими навчальними планами передбачено 2 години на тиждень.
Предмет «Основи здоров’я» відіграє важливу роль у системі навчання і виховання учнів, його мета — формування здоров’язбережувальної компетентності учнів на основі оволодіння ними знаннями про здоров’я та безпеку, практичними навичками здорового способу життя і безпечної поведінки, виховання ціннісного ставлення до життя і здоров’я, сприяння всебічному розвитку дітей. Відповідно до навчального плану на вивчення предмета відводиться 1 година на тиждень.

Головні завдання програми підпорядковані досягненню поставленої мети і спрямовані на опанування основних складових здоров’язбережувальної компетентності (знання, практичні навички й уміння, ціннісне ставлення до життя і здоров’я).

Меті програми підпорядковано й умови її ефективної реалізації, якими передбачено насамперед активну співпрацю учителя з учнями задля їх мотивації до здорового способу життя; обов’язкове застосування на уроках інтерактивних педагогічних технологій; практичне спрямування уроків та їх емоційність; інтенсифікацію міжпредметних зв’язків; активну участь батьківської громади у формуванні здорового способу життя дітей; особистісне ціннісне ставлення вчителя до власного здоров’я; створення шкільного здоров’язбережувального середовища; моніторинг відповідності навчального процесу і стану здоров’я учнів.

Основними базовими поняттями програми визначено здоров’я, здоровий спосіб життя, безпечну поведінку, здоров’язбережувальну компетентність, здоров’язбережувальні компетенції.

Здоров’я у чинній програмі розгадається не лише як стан, а й, насамперед, як процес формування, збереження, зміцнення і відновлення фізичної, психічної, соціальної та духовної його складових.

Під здоровим способом життя мається на увазі спосіб життєдіяльності людини, метою якого є формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я. Акцентовано увагу і на необхідності розуміння учнями безпечної поведінки як такої, яка не загрожує їх життю і здоров’ю та безпеці інших.

Поняттям програми, яке уможливить ефективну роботу вчителя, є поняття ключової здоров’язбережувальної компетентності як здатності учня застосовувати всі належні компетенції, виражені у знаннях про здоров’я, здоровий і безпечний спосіб життя, володінні способами навчальної й здоров’язбережувальної діяльності, ціннісному ставленні до власного здоров’я в конкретних навчальних і життєвих ситуаціях та обставинах, діях на користь збереження життя і формування, зміцнення й відновлення здоров’я.

Здоров’язбережувальні компетенції учня, які в комплексі (за умови їх досягнення) уможливлюють реалізацію здоров’язбережувальної компетентності, виражено через такі його дії: розповідає, називає, розпізнає, наводить приклади, відтворює, порівнює, аналізує, пояснює, уміє, дотримується правил.

Структурування змісту програми здійснено відповідно до вимог Державного стандарту загальної початкової освіти: у ній є розділи «Здоров’я людини», «Фізична складова здоров’я», «Соціальна складова здоров’я», «Психічна і духовна складові здоров’я».

Програмою передбачено можливість змін відповідно до авторського викладу, робочого плану школи, необхідності реагування на конкретні умови перебігу навчально-виховного процесу, застосування інтерактивних педагогічних технологій, що передбачає практичне спрямування уроків, на яких відбувається відпрацювання учнями конкретних здоров’язбережувальних навичок і умінь, належних поведінкових навичок, їх мотивація на здоровий і безпечний спосіб життя, розв’язання конкретних навчальних і життєвих ситуацій, що сприятиме ціннісному спрямуванню школярів щодо життя і здоров’я власного та інших людей. Саме тому в структурі уроків з основ здоров’я слід передбачити навчально-пізнавальну та оздоровчо-рухову діяльність учнів. Програма містить достатню кількість практичних робіт, які діти можуть виконувати не лише на уроках, а й, що заохочується, переважно вдома з батьками.

Урахування компетентнісного підходу при розбудові програми предмета «Основи здоров’я» уможливило її базування на використанні основних понять здоров’язбережувальної компетентності як ключової, а відтак — формування її змісту на основі сучасного понятійного апарату педагогічної валеології та відповідних йому методичних принципів і підходів.

На вивчення основ здоров’я в 1-му класі типовими навчальними планами початкової школи передбачено 1 годину на тиждень.
У 2012/13 навчальному році початкова школа працюватиме за оновленою навчальною програмою з фізичного виховання.

Основною метою фізичного виховання в початковій школі є формування у школярів стійких мотивів і потреб відносно свого здоров’я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості, комплексного розвитку здібностей і психічних якостей від народження, використання засобів фізичного виховання в організації здорового способу життя.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

Схожі:

Програма для загальноосвітніх навчальних закладів: Природознавство...
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49

Програма для загальноосвітніх навчальних закладів: Природознавство...
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49

У 2011/12 навчальному році навчання хімії у загальноосвітніх навчальних...
Класи — Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Хімія. 7 11 класи. — К.: Ірпінь: Перун, 2005

Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Хімія. 7-11 класи....
У 2013-14 навчальному році навчання хімії у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюватиметься за такими програмами

Навчальні програми для 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів...
«Про затвердження навчальних програм для загальноосвітніх навчальних закладів ІІ ступеня»

Програма зовнішнього незалежного оцінювання спрямована на виявлення...
Програму зовнішнього незалежного оцінювання з біології розроблено на основі чинних програм для загальноосвітніх навчальних закладів:...

Програма зовнішнього незалежного оцінювання спрямована на виявлення...
Програму зовнішнього незалежного оцінювання з біології 2012 розроблено на основі чинних програм для загальноосвітніх навчальних закладів:...

Перелік навчальних програм, підручників та навчально-методичних посібників,...
Природознавство (для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою) (підручник)

Програма природознавств о 5 к л а с для загальноосвітніх навчальних закладів
«Про затвердження навчальних програм для загальноосвітніх навчальних закладів ІІ ступеня»

Програма для загальноосвітніх навчальних закладів хімія
Програмою передбачено вивчення хімії металічних І неметалічних елементів І їхніх сполук (10-й клас) І основних класів органічних...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка