Пошук по сайту


Урок був І залишається основною організаційною формою навчання, що виконує навчальну, виховну, розвивальну функції.(1)

Урок був І залишається основною організаційною формою навчання, що виконує навчальну, виховну, розвивальну функції.(1)






Білоцерківська райдержадміністрація

Відділ освіти

Методичний кабінет

.

Підготувала вчитель біології та хімії

Фурсівської ЗОШ І-ІІІ ступенів з

поглибленим вивченням англійської мови

вчитель вищої категорії, вчитель-методист

СІДАЛО ОЛЬГА ЯКІВНА


2011

Урок був і залишається основною організаційною формою навчання, що виконує навчальну, виховну, розвивальну функції.(1)

Навчальна функція уроків біології полягає у формуванні природничонаукового мислення й світогляду, освоєння вміння користуватися біологічними науковими поняттями як інструментом для пізнання світу.

Для здійснення виховної функції уроків біології потрібна цілеспрямована продумана діяльність учителя в системі уроків, теми, розділу, предмета, спрямована на здійснення гігієнічного, етичного, естетичного виховання, формування культури спілкування, культури праці, етичної поведінки. Виховну функцію має і зміст предмета і методи навчання, і особистість учителя, його стиль спілкування з учнями.

Розвивальна функція уроків біології спрямована на формування особистості, розвиток у школярів особистісних психологічних особливостей: пам’яті, уваги, мови, мислення, мовлення, спостережливості, допитливості. Розвиток особистості передбачає самовизначення, самонавчання, самоконтроль.

Приступаючи до розробки уроку, учитель повинен визначити місце цього уроку в загальній системі уроків та його оптимальний зміст відповідно до вимог навчальної програми й цілей уроку, вибрати найбільш адекватні цілям методи, прийоми та засоби навчання. (2)

Планування й проведення уроку біології визначається його цілями. Основними вимогами до уроку біології є: його спрямованість на досягнення конкретних цілей навчання, виховання, розвитку учнів, науковість його змісту, забезпечення умов для формування природничонаукового світогляду, застосування адекватних методів навчання, що відповідають цілям уроку й змісту навчального матеріалу. (3)

Важливими умовами організації уроку є наявність кваліфікованого вчителя, який уміє працювати разом з колективом учнів, забезпеченість підручниками та навчальними посібниками, сприятливий психологічний клімат. До психолого-дидактичних умов організації уроку належать: наявність мотивації навчання, дотримання дидактичних принципів і правил організації навчально-виховного процесу. (4)

Не слід також забувати і про умови навчання. (5)

Важливою характеристикою уроку є його структура. (6) Як обов'язкові компоненти будь-якого уроку, виділяють три складники: актуалізацію опорних знань, формування нових понять та застосування нових понять і способів дій — формування вмінь. Усі ці компоненти характерні для будь-якого уроку, але можуть бути присутніми в різних співвідношеннях. Найважливішими серед них є формування нових понять і способів дії, що неможливо здійснити без опори на попередній досвід і не застосовуючи набутих знань на практиці.

Не слід плутати структуру й побудову уроку. Композиція уроку складається зі змінюваних дидактичних етапів, у яких різні види діяльності вчителя та учнів ідуть один за одним. Побудова уроку визначається цілями, змістом навчання, особливостями класу, а також типом уроку. (7) Основними етапами сучасного уроку біології є:

  • організаційний момент, що характеризується зовнішньою та внутрішньою (психологічною) готовністю учнів до уроку;

  • перевірка домашнього завдання;

  • актуалізація опорних знань для підготовки до нової теми;

  • постановка мети заняття перед учнями;

  • організація сприйняття й осмислення нової інформації;

  • первісна перевірка розуміння;

  • організація засвоєння способів діяльності шляхом відтворення інформації й вправ у її застосуванні;

  • творче застосування й набуття знань, освоєння способів діяльності шляхом розв'язання проблемних завдань, побудованих на основі засвоєних раніше знань та вмінь;

  • узагальнення матеріалу, що вивчається на уроці, й уведення його в систему раніше засвоєних знань;

  • контроль за результатами навчальної діяльності, здійснюваний учителем і учнями, оцінка знань;

  • домашнє завдання на наступний урок;

■ підбиття підсумків уроку.

Найбільш проста класифікація уроків здійснюється на основі дидактичної мети. За дидактичною метою уроки поділяють на уроки передачі й набуття нових знань, уроки закріплення й удосконалення знань та вмінь і уроки перевірки результатів засвоєння. (8) Однак ця класифікація, як і будь-яка інша, досить відносна, тому що навчальний характер уроку передбачає, поряд з передачею нових знань, забезпечувати їхнє закріплення й контролювати їхнє засвоєння.

Інша класифікація уроків будується на основі домінуючих методів — лекція, бесіда, практичне заняття тощо. Але при одному головному методі вчитель зазвичай використовує ще безліч допоміжних методів та прийомів, які відіграють при проведенні уроку не менш істотну роль. Найчастіше різноманітність методів на уроці настільки велика, що взагалі неможливо точно визначити його вид. Проте методи, які використовуються на уроці біології, завжди повинні відповідати цілям навчання та змісту уроку.

Структура уроків різних типів.

Структура уроку вивчення нового матеріалу:

  • мотивація та актуалізація опорних знань;

  • вивчення нового матеріалу;

■ закріплення вивченого матеріалу;

■ підбиття підсумків уроку.
Структура уроку закріплення й розвитку знань, умінь, навичок:

  • мотивація та актуалізація опорних знань;

  • відтворення учнями знань, умінь та навичок, які знадобляться для виконання запропонованих завдань;

■ виконання учнями різних завдань, задач, вправ;

  • перевірка виконання робіт;

  • обговорення допущених помилок та їх корекція.


Структура уроку формування вмінь і навичок:

  • мотивація та актуалізація опорних знань;

  • повторення сформованих умінь та навичок;

  • проведення перевірочних вправ;

  • ознайомлення з новими вміннями, показ зразка формування;

  • вправи на їх освоєння;

  • вправи на їхнє закріплення;

  • тренувальні вправи за зразком, алгоритмом, інструкцією;

  • вправи творчого характеру;

  • підбиття підсумку уроку.


Структура уроку-повторення:

■ мотивація та актуалізація опорних знань;

  • перевірка домашнього завдання, спрямованого на повторення основних понять, умовиводів, основних знань, умінь, способів діяльності (практичної та розумової), для цього на попередньому уроці необхідно дати відповідне домашнє завдання;

  • підбиття підсумків повторення, перевірка результатів навчальної роботи на уроці.


Структура уроку перевірки знань:

  • мотивація та актуалізація опорних знань;

  • виклад змісту контрольної або перевірочної роботи (завдання, тести, питання тощо);

  • перевірка завдань, визначення типових помилок і пробілів у знаннях та вміннях, а також шляхів їхнього усунення й удосконалення знань та вмінь.


Структура уроку застосування знань, умінь та навичок:

  • мотивація та актуалізація опорних знань;

  • вправи на застосування знань та вмінь у змінених умовах;

  • творче застосування знань та вмінь;

  • підбиття підсумку уроку.


Структура комбінованого уроку:

  • мотивація та актуалізація опорних знань;

  • перевірка домашнього завдання;

  • вивчення нового матеріалу;

■ закріплення матеріалу, вивченого на даному уроці й пройденого раніше, пов'язаного з новим;

  • узагальнення й систематизація знань та вмінь;

  • зв'язок нових з отриманими раніше й зі сформованими;

  • підбиття підсумків та результатів уроку;

  • завдання додому.


Урок вивчення нового матеріалу найчастіше є комбінованим, але може бути також лекція, екскурсія, дослідна робота, навчальний практикум. Урок закріплення знань може проводитися як практикум, екскурсія, лабораторна робота, співбесіда, консультація. Урок комплексного застосування знань — практикум, лабораторна робота, семінар тощо. Урок узагальнення й систематизації знань — семінар, конференція, круглий стіл тощо. Урок контролю, оцінки й корекції знань — контрольна робота, залік, колоквіум, огляд знань тощо.

Підготовка вчителя до уроку

Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя. Така підготовка складається з двох етапів: попереднього і безпосереднього.

Попередня підготовка до уроку. Передбачає вивчення навчальної програми; її пояснювальної записки, змісту самої програми, усвідомлення мети і завдань навчальної дисципліни в цілому та мети і завдань, які вирішує кожна тема. Учитель знайомиться з підручником, навчальними посібниками, зі спеціальною, педагогічною і методичною літературою, з досвідом роботи інших учителів, аналізує власний досвід. Він має знати, що учні вивчали з цього предмета в попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Для здійснення міжпредметних зв'язків треба орієнтуватися в змісті суміжних навчальних дисциплін.

Перед початком навчального року вчитель розподіляє час на вивчення всіх тем програми, визначаючи відповідні календарні терміни з урахуванням кількості тижневих годин, відведених на цей предмет навчальним планом і розкладом занять. Розподілена таким чином навчальна програма є календарним планом роботи вчителя з предмета.

До початку вивчення розділу або великої теми він планує систему уроків (тематичне планування), що забезпечує логіку вивчення змісту матеріалу, формування вмінь і навичок в учнів. Плануючи роботу з конкретної теми, вчитель визначає її місце в системі курсу. Водночас продумує, які нові ідеї, поняття, вміння, навички треба сформувати в учнів у процесі вивчення цієї теми; які знання із вивчених раніше розділів програми слід використати, щоб учні добре зрозуміли новий матеріал і включили його до системи своїх знань; до яких питань, що вивчалися раніше, варто повернутися, щоб за допомогою нового матеріалу краще з'ясувати їх; які практичні роботи учнів внести до плану і як пов'язати теорію з практикою, які передбачити екскурсії; як встановити зв'язки з іншими навчальними предметами; які нові знання має повідомити вчитель, а які учні засвоять самостійно; які тренувальні вправи і творчі роботи запропонувати учням; як контролювати роботу й організувати самоконтроль учнів; де, з якою метою і як застосовувати варіанти завдань; у яких частинах роботи з теми і якими засобами вплинути на емоційні переживання школярів; як завершити роботу з теми і домогтися, щоб усі учні повноцінно засвоїли передбачені програмою знання, а також набули відповідних умінь та навичок.

Під час попередньої підготовки до уроку вчитель повинен ознайомитися не лише з підручниками і посібниками, а й переглянути навчальні діафільми та кінофільми, прослухати звукові посібники та ін. Значну увагу слід звернути на матеріальне забезпечення практичних і лабораторних занять. За відсутності необхідного обладнання його слід придбати або виготовити.

Важливе питання попередньої підготовки до навчального процесу в конкретному класі — вивчення стилю викладання у ньому інших вчителів, ознайомлення з особливостями учнів, їх ставленням до навчання, до навчальних предметів і до вчителів, що допомагає швидше орієнтуватися в обстановці, знаходити правильні виходи з можливих ситуацій.

Така загальна підготовленість дає змогу вчителю продуктивніше готуватися до безпосереднього конкретного уроку. Недарма В. Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя.

Безпосередня підготовка до уроку потребує глибокого продумування кожного його структурного елемента і може відбуватися в такій послідовності:

Формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку має бути: освітня — домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок з конкретного навчального матеріалу; розвиваюча — розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, активність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізнавальної діяльності та ін.; виховна — сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колективу класу.

Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Опрацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутріпредметні та міжпредметні зв'язки, підібрати нові факти, приклади для напов­нення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, сприяти формуванню навичок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів.

Вибір форм організації навчання. Підібравши тип уроку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного її елемента. Важливо продумати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи.

Вибір методів і прийомів навчання. Потрібно намітити, які методи використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтереси учнів до пред­мета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регулярність навчальної праці, виконання домашнього завдання; активність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, потенційні можливості кожного.

Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде використано на уроці.

Визначення змісту й методики виконання домашнього завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продумати зміст інструктажу щодо його виконання.

Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на кожен етап уроку, необхідне для проведення уроку обладнання та навчальні посібники. Записують до плану також розв'язки задач, які будуть запропоновані на уроці.

Перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уроку, і способи їх подолання.

Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному його етапі й під час перевірки виконання учнями домашнього завдання.

Для успішного щоденного і перспективного планування необхідно:

1) урахування того, який матеріал є найскладнішим для засвоєння; з окремих тем програми доцільно мати резервні години за рахунок ущільнення доступнішої для учнів інформації;

2) добрі знання учнів, щоб уявляти рівень їхньої підготовленості до оволодіння програмою курсу;

3) осмислення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків явищ, що вивчаються;

4) добір навчального матеріалу, що дає змогу успішно формувати в учнів світогляд, творчу активність і пізнавальну самостійність;

5) пошук і систематизація в матеріалі програми інформації, цікавої для учнів, яка б активізувала увагу, сприяла вихованню вольових зусиль;

6) продумування системи використання наочних посібників і додаткової інформації на кожному уроці, системи практичних і лабораторних робіт згідно з вимогами навчальних програм;

7) визначення системи категорій і понять, осмислення яких є підґрунтям для оволодіння матеріалом програми (засвоєння категоріального апарату для осмислення та розв'язання практичних завдань);

8) визначення обсягу знань та умінь, якими повинні оволодіти слабкий, середній та сильний учні.

Отже, підготовка вчителя до уроку йде поетапно: аналіз програми, планування теми, планування уроку (аналіз змісту уроку, визначення його цілей, побудова уроку, вибір методів, засобів навчання), підготовка матеріального забезпечення уроку. Закінчується процес безпосереднім проведенням самого уроку.
Проблема формування загальнонавчальних умінь і навичок була предметом вивчення багатьох педагогів і психологів. Загальнонавчальні вміння – дуже чутливий індикатор інтелектуального розвитку, у школі мають бути створені максимально сприятливі умови для прояву та розвитку вмінь і навичок дитини, для її повноцінного життя на кожному з вікових етапів, для її самовизначення.

Проаналізуємо суть і зміст поняття «уміння» і «навичка».

Уміння — здатність людини свідомо виконувати певну дію на основі знань; готовність застосовувати знання у практичній діяльності на засадах свідомості.

Навичка — застосування знань на практиці, що здійснюється на рівні автоматизованих дій і виробляється в результаті багаторазових повторень.

Перше із зазначених понять визначаємо як способи діяльності, що мають осмислений характер і забезпечують результат оволодіння новою дією (або способом діяльності), яка базується на певному знанні та використанні його у процесі вирішення певних завдань.

За ступенем складності виділяють просте і складне вміння. Просте вміння – це можливість застосовувати отримані знання на практиці. Складне вміння виробляється на основі знань, простих умінь і навичок, як правило, шляхом тренувань, вправ, практичного виконання різних завдань і дає змогу творчо застосувати знання та навички у практичній діяльності відповідно до обставин.

За змістом уміння можна класифікувати так:

1. Інтелектуальні (здатність слухати, читати й розуміти, висловлювати свої думки, планувати роботу, вирішувати розумові завдання тощо).

2. Технічні (здатність оформляти різні документи, формулювати вимоги або відповідь тощо).

3. Практичні (вміння діяти згідно з планом, організовувати своїх працівників на виконання доведеного завдання тощо).

Процес формування умінь та їх якість (стійкість, швидкість, безпомилкове виконання різних дій) залежить від змісту навчального матеріалу, індивідуально-психічних особливостей учнів, педагогічної майстерності педагога, навчально-матеріальної бази тощо.

Вміннями варто вважати такі якості та властивості особистості: вміння бачити суперечності, формулювати проблему, ставити мету й завдання дослідження, висувати гіпотезу дослідження, вибирати й використовувати методи дослідження, збирати й аналізувати інформацію, самостійно планувати діяльність за етапами, апробувати гіпотезу, обґрунтовувати власну точку зору, оцінювати власну діяльність.

Автоматизовані вміння набувають характеру навичок. Навичка – це автоматична дія, сформована цілеспрямованими вправами і виконується легко та вільно. Навичка формується на базі знань та простих умінь шляхом вправ. При цьому необхідно спиратися на усвідомлення учнем мети конкретної вправи, інакше вони можуть перетворитися на муштру.

Виокремлюють такі види навичок:

1. Сенсорні (перцептивні, почуттєві) – здатність автоматично аналізувати сигнали, які надходять із навколишнього середовища (наприклад бачити, чути).

2. Розумові – (інтелектуальні) здатність автоматично вирішувати розумові операції, що мали місце раніше.

3. Рухові – автоматизована дія на зовнішній об'єкт за допомогою рухів з метою його перетворення, яке здійснювалося раніше не один раз (наприклад працювати з мікроскопом).

Уміння на відміну від навичок завжди спираються на активну інтелектуальну діяльність і обов'язково включають процеси мислення. Свідомий інтелектуальний контроль - це головне, що відрізняє уміння від навичок. А. Дістерверг писав, що із знаннями повинно бути обов'язково пов'язане вміння – сумне явище, коли голова учня наповнена великою або малою кількістю знань, але він не навчився їх застосовувати, отже, про нього доведеться сказати: хоча він дещо знає, але нічого не вміє.

У дидактиці є різні класифікації загальнонавчальних умінь та навичок.

Зокрема, Н.Є.Лошкарьова виділяє чотири групи умінь: організаційні, інтелектуальні, інформаційні, комунікативні.

Ю.К.Бабанський виокремлює такі групи загальнонавчальних умінь і навичок:

1) навчально-організаційні; 2) навчально-інформаційні; 3) навчально-інтелектуальні .

У свою чергу, О.Я.Савченко виділяє такі групи загальнонавчальних умінь і навичок: організаційні, загальномовленнєві, загальнопізнавальні, контрольно-оцінні. Названі види загальнонавчальних умінь та навичок формуються протягом усієї початкової школи, функціонують у системі міжпредметних зв’язків .

Розглядаючи питання про сучасні освітні технології, Д.Г.Левітес виділяє такі вміння: організаційно-практичні; інтелектуальні, дослідницькі, комунікативні .

Вміння можуть бути вузькопредметними (специфічними для даного навчального предмета) або загальнопредметними .При вивченні біології особливо необхідною є здатність усвідомлювати закономірності живої природи на рівні ціннісного ставлення до неї, осмислювати місце й роль людини у природі, визначати сутність еволюції й суспільного прогресу, принципової можливості пізнання природи тощо. Саме від того яким чином буде організований процес засвоєння біологічних ідей та теорій залежить не лише рівень навчальних досягнень школярів, але й якості їх розуму, здатність аналітично та критично оцінювати події життя.

Саме тому важливою умовою роботи вчителя є формування в учнів критичного та творчого мислення. Вчені визначили творче мислення як мислення, результатом якого є відкриття принципово нового чи удосконаленого вирішення того чи іншого завдання, а критичне мислення являє собою перевірку запропонованих рішень з метою визначення галузі їх можливого застосування. Творче мислення спрямоване на створення нових ідей, а критичне виявляє їх недоліки й дефекти, тому для ефективного вирішення завдань необхідні обидва види мислення. Серед найбільш відомих підходів є критичний метод Сократа (свою думку розділяєте на маленькі ланки і кожну подаєте у вигляді питання, яке підрозуміває коротку, просту і передбачувану відповідь), мистецтво задавати питання І. Канта. Елементи технологій формування критичного мислення використовуються на уроках біології у вигляді: інсертів (заповнення недостаючи рядків у таблицях), «мозкової атаки», кластери (термін "кластер" означає гроно, згусток, пучок, група, - метод багатомірного статистичного дослідження, збір даних про вибіркові об'єкти та упорядкування їх в порівняно однорідні, схожі між собою групи), "вільне письмо", есе, "читання із зупинками", "діаграма Вена" та ін. Навчальний простір має бути побудовано таким чином, щоб зробити легкою та природною співпрацю та комунікацію учнів. Роль учителя стає роллю одного з партнерів у навчальному процесі, вчителі залучають усіх учнів до активного одержання знань, складання схем, до творчої діяльності. Усі учні стають учителями, а клас – діяльною громадою тих, хто вчиться. У такий спосіб учні набувають певних навчальних навичок, результатом чого є ефективна інтеграція нової інформації та попередніх знань.

Розуміючи не лише зміст, а й особливості процесу навчання, учні перетворюються на особистостей, здатних упродовж всього життя відкривати нові ідеї та інформацію і трансформувати її у практичні вміння та навички.

Суттєве місце в курсі біології займають і пізнавальні (інтелектуальні) уміння, оволодіння якими сприяє розвитку мислення учнів при засвоєнні знань:

- розпізнавати частини клітини, тканини, органи рослин і тварин тощо;

- аналізувати основні ознаки рослин і тварин різних таксономічних груп;

- порівнювати певні біологічні об'єкти і процеси, знаходити в них риси подібності і відмінності;

- встановлювати зв'язки між будовою і функціями клітин, тканин, органів і їх систем в організмів;

- виявляти взаємозв'язки живих організмів з факторами навколишнього середовища.

Вироблення перерахованих умінь в учнів дозволяє їм гнучко оперувати поняттями і фактами, вдосконалюючи такі мислительні дії, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, встановлення взаємозв'язків, формування висновків світоглядного характеру.

До програми з біології включені вимоги щодо умінь раціонально працювати з підручником. Оволодіння цими навчальними уміннями в значній мірі впливає на глибину і міцність засвоєння біологічних знань учнів, дозволяє учням більш раціонально використовувати час при виконанні класних і домашніх завдань.

Уміння названих груп – практичні, інтелектуальні, навчальні – успішно формуються тоді, коли оволодіння ними відбувається у взаємозв'язку, в процесі самостійних лабораторних і практичних робіт, яким приділяється значне місце в програмі з біології. Особливо практичним умінням школярів, зокрема формуванню суто біологічних навичок і вмінь:

- працювати з лупою і світловим мікроскопом;

- проводити спостереження у природі;

- виготовляти найпростіші мікропрепарати;

- ставити елементарні досліди з вивчення життєдіяльності живих істот;

- розпізнавати організми з різних таксономічних груп;

- використовувати, отримані на уроках, біологічні знання для догляду за зеленими насадженнями і вирощуванням культурних та декоративних рослин.

Організовуючи лабораторну роботу, необхідно спиратися на предметну наочність в поєднанні з пізнавальними завданнями. Завдання для перших лабораторних робіт повинні бути детальними, з чітким виділенням етапів роботи. Засвоюючи структуру дій, їх наступність, учні оволодівають певними уміннями.

Організація лабораторної роботи на уроці біології повинна розпочинатись з постановки перед учнями навчально-пізнавального завдання, інструктажу і пояснення правил поведінки з роздавальним матеріалом, обладнанням, а також письмове конкретне завдання.

Репродуктивний характер навчально-пізнавальної діяльності учнів спрямований на засвоєння готових знань і зразків дій. Виконуючи репродуктивну лабораторну роботу, учні проявляють певний рівень самостійності, що забезпечує свідоме і міцне засвоєння навчального матеріалу та формування практичних навичок.

Лабораторні роботи з елементами дослідження піднімають пізнавальну діяльність учнів на пошуковий рівень, збуджують інтерес до самостійного вивчення об'єктів. Проведення дослідів в ході лабораторних робіт, як правило, зв'язане з пошуковою діяльністю учнів. Успішне проведення лабораторної роботи при вивченні нового матеріалу на уроці формує в учнів ряд важливих умінь: ставити досліди і проводити спостереження, робити висновки з дослідів, оформляти результати спостережень, працювати з підручником, знаходити в тексті відповіді на питання. Кожну лабораторну роботу важливо завершити науковим, практичним або світоглядним висновком.

Лабораторні роботи, різні за навчальними завданнями і за характером завдань, які визначають репродуктивний, пошуковий або творчий рівень самостійності учнів, необхідно поєднувати з різними засобами наочності і роботою з навчальною книгою. Це забезпечує більш глибоке засвоєння загальнонавчальних та біологічних умінь і навичок учнів і дає можливість учням добитись високого рівня засвоєння знань, згідно яким учень чи учениця має системні, міцні знання в обсязі та в межах вимог навчальних програм, усвідомлено використовує їх у стандартних та нестандартних ситуаціях. Уміє самостійно аналізувати, оцінювати, узагальнювати опанований матеріал, самостійно користуватися джерелами інформації, приймати рішення.

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Для того, щоб навчити іншого, потрібно більше розуму, ніж для того, щоб навчитися самому.”
Им спектром різноманітних форм, методів, технологій навчання, які різняться характером дій учителя І учнів, але основною формою навчального...

Щодо виконання
Основною формою навчання, яка забезпечує взаємодію всіх складових системи безперервної педагогічної освіти й розкриває шляхи використання...

Курс лекцій Тема Філософія, її сутність, особливості та функції Філософія як мудрість
Філософія є одночасно: формою суспільної свідомості, світоглядом І наукою. Філософію ще з давніх давен визначали як любов до мудрості...

Екологічна рівновага”
Вправа “Перетворення” проводиться з фразою “Якби я був природним об’єктом, то я б був …, тому що ”

Урок 1 Тема уроку: Значення травлення. Будова й функції органів травлення
Основні поняття І терміни: травлення, ферменти, травний канал, ротова порожнина, зондування, ендоскопія, електрогастрографія

Нака з
Одеської загальноосвітньої школи №65 І-ІІІ ступенів був проведений ІІІ (обласний) етап Всеукраїнських учнівських олімпіад з хімії,...

Узгоджено
Постійне робоче місто лаборанта лабораторія хімічно-бактеріологічного аналізу. Лаборант виконує таку роботу

Випуск 2 Методичні нотатки «Крок в урок»
Застосування технології особистісно зорієнтованого навчання та її вплив на розвиток інтелектуально-пізнавальних І творчих здібностей...

1 У хворого при обстеженні в сечі І крові знайдена фенілпіровиноградна...
Приводу чого І був встановлений діагноз – фенілкетонурія. Яким методом її можна

Методичний посібник викладача «Урок основна форма організації навчання в птнз»
Посилення ролі професійно-технічної освіти як динамічної системи, що здійснює активний вплив на подальший розвиток економіки держави,...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка