Пошук по сайту


Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи

Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи

Сторінка1/15
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи.



У нервовій системі виділяють центральну частину – головний мозок і спиний мозок і периферичну, яка представлена 12-ма парами черепномозкових і 31 парою спинномозкових нервів.

Центральна і периферична нервова система поділяються функціонально на соматичну і вегетативну. Соматична охоплює ті відділи центральної і периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м’язи і органи чуття. До вегетативної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалудженнями, які іннервують пееважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції, тралення, виділення, ріст, розмноження та інші.

Вегетативна нервова система, в свою чергу, поділяється на симпатичну і парасимпатичну; які діють на один і той самий орган протилежно. Наприклад, симпатична нервова система збільшує ритм і силу скорочень серця, звужує судини і підвищує тонус у них, уповільнює перистальтику кишок, а парасимпатична, навпаки, уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини і знижує тиск у них, прискорює перистальтику кишок. В цілому симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична відновлення її запасів у організмі.

Вищий контроль і регуляція функцій вегетативної і соматичної нервовї системи здійснюються корою головного мозку.

Центри вегетативної нервововї системи розташовані в середньому, довгастому і спинному мозку.

Симпатична частина вегетативної нервовї системи бере початок у середній частині спинного мозку.

Парасимпатична частина вегетативної нервової системи – утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому і довгастому мозку та ІІ-ІV сегментах крижового відділу спинного мозку
Ембріональний розвиток нервової системи
Ембріон розвивається з внутрішньої клітинної маси бластули. У міру збільшення тиску рідини усередині бластоцеля клітки внутрішньої клітинної маси, яка стає компактною, формують зародковий щиток, або бластодерму. Зародковий щиток розділяється на два шари. Один з них стає джерелом трьох первинних зародкових листків: ектодерма, ентодерма і мезодерма.

Ектодерма - самий зовнішній шар який формує зовнішній шар шкіри і її похідні (придатки) - волосся, нігті, шкірні залози, вистилання ротової порожнини, носа і заднього проходу, а також всю нервову систему і рецептори органів чуття, наприклад сітківку ока.

Ентодерма внутрішній шар. З ентодерми утворюються: легені; вистилання (слизиста оболонка) всього травного тракту, окрім рота і заднього проходу; деякі органи, що примикають до цього тракту, і залози, такі, як печінка, підшлункова залоза, тимус, щитовидна і паращитовідні залози; вистилання сечового міхура і сечовипускального каналу.

Мезодерма проміжний шар - джерело системи кровообігу, видільної, полової, кровотворної і імунної систем, а також м'язової тканини, всіх типів опорно-трофічніх тканин (скелетної, хрящової, рихлої сполучної і так далі) і внутрішніх шарів шкіри (дерми).

Формування трьох зародкових листків завершується приблизно через тиждень після запліднення.

Відомо, що до кінця 3-го тижня розвитку зародок людини має вигляд тришарової платівки, або тришарового щитка.

Нервова система на 1 -му тижні ембріогенезу формується з ектодермального зародкового листка у вигляді медулярної пластинки, з якої в подальшо­му утворюється жолобок, краї його змикаються й утворюють медулярну трубку.

Передній кінець трубки на 2-му тижні стовщується. З цього стов­щення на 5—6-му тижні утворюються мозкові пухирі, які дають розвиток п'яти частинам головного мозку. Частини головного мозку розви­ваються нерівномірно.

Задня частина медулярної трубки залишається тонкою і з неї розви­вається спинний мозок.

Таким чином нервова система має ектодермальне тпоходження. Із самої трубки утворюється мозкова тканина, порожнина трубки стає спинномозковим каналом і шлуночками головного мозку. З країв жолобка утворюються периферійні ганглії та нерви.

Найінтенсивніший поділ клітин мозкової тканини відбувається від 10-го до 18-го тижня внутрішньоутробного розвитку. Цей період називається кри­тичним періодом формування нервової системи

Великі півкулі, стовбур мозку, шлуночки мозку, спинний мозок виділяються вже на 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку плода.

На 4—5-му місяці ембріогенезу відбувається ріст і диференціювання ядер гіпоталамуса, клітин мозочка.

На 5-му місяці диференціюються го­ловні борозни кори великих півкуль і хоча кора залишається ще незрілою, однак на 6-му місяці починає виявлятися функціональна перевага вищих відділів мозку над підкірковими утвореннями. Складний процес форму­вання головного мозку не закінчується до моменту народження дитини.
Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених
На 1 кг маси тіла новонародженого приходиться 107 г мозкової речовини, а в дорослих — 20 г.

У новонароджених головний мозок великий, стано­вить 1/8 маси тіла, у дорослих головний мозок відносно маси тіла стано­вить 1/40 (у середньому його маса в дітей 400 г, а в дорослих — 1400 г).

Кора великих півкуль новонародженої дитини має всі головні борозни і звивини, але висота звивин і глибина борозен відносно невеликі.

У новонародженого тканина мозку незріла. Клітини сірої речовини, рухові провідні шляхи (пірамідні шляхи) повністю не сформовані. Речови­на півкуль мало диференційована на білу і сіру. Кількість синапсів у момент народження така сама, як у дорослих.

Мозочок у новонароджених недорозвинений. Його півкулі мають малі розміри, їх вкриває тонкий шар сірої речовини, на поверхні якого мало бо­розен і звивин. Розташований він вище, ніж у дорослих.

Міст теж розта­шований високо і після народження починає перемішуватись униз до тіла потиличної кістки.

Довгастий мозок відносно великий, має горизонтальне положення, його центри функціонально незрілі, лабільні.

Спинний мозок у новонароджених більше зрілий порівняно з головним, його функції більш досконалі.

Нервові волокна периферійної нервової системи в новонародженого недостатньо вкриті мієліновою оболонкою, яка відокремлює їх одне від одного. У різних відділах нервової системи мієлінізація відбувається по-різному. Черепні нерви мієлінізуються більш активно, ніж спинномозкові.

Однією з важливих передумов правильного розвитку мозку в новона­роджених є наявність безумовних рефлексів, на базі яких формуються умовні рефлекси.

Кора великого мозку в новонароджених має здатність утворювати умовні рефлекси. Відзначається невелика сила і рухомість про­цесів збудження і гальмування, вони ще не концентруються, мають велику схильність до іррадіації, між процесами збудження і гальмування немає узго­дженості.

Рефлекторна діяльність починається в ембріонів на 7-му тижні ембріоге­незу. У плода зафіксований примітивний захисний рефлекс.

між 18-м і 25-м днем внутрішньоутробного розвитку починає битися серце;

-на 20-й день внутрішньоутробного розвитку формуються основи нервової системи;

-на 42-й день внутрішньоутробного розвитку формування скелета завершено, присутні безумовні рефлекси;

-на 43-й день внутрішньоутробного розвитку вже можна зняти енцефалограму мозка;

-на 8-й тиждень внутрішньоутробного розвитку – є мозок і всі соматичні системи.Якщо торкнутися до носа дитини, вона відсуне голову від подразника;

-на 9-10-й тиждень внутрішньоутробного розвитку – дитина рухає очними яблуками, ковтає, рухає язичком, якщо торкнутися його долоні, вона стисне руку в кулак;

-на 10-му тижні ембріогенезу проявляються харчові реакції.

-на 11—12-му тижні у плода з'яв­ляються рефлекторні рухи пальців ніг, дитина активно ссе великий палець і «вдихає» навколоплідну рідину, тренуючи дихання;

-на 3—4-му місяці ембріогенезу в плода з'являється виражена подраз­ливість шкірних покривів, що викликає рухову активність з участю вели­кої кількості м'язів

-з 12 тижнів внутрішньоутробного розвитку функціонують всі системи його організму.;

починаючи з 27-28-го тижня гестації у новонародженого може бути отримана реакція на раптовий сильний звук у вигляді блимання, здригування, рухів у кінцівках, уповільнення дихання і серцебиття.

-З 30-го тижня можна спотерігати фіксацію зору;

-З 32-го тижня – повертання очей і голови в той бік, де є світло.
Безумовні рефлекси, які проявляються в новонароджених, поділяють­ся

на три категорії.

Стійкі автоматизми, що зберігаються на все життя. До них належать ковтальний, глотковий, кон'юнктивальний, надбрівний, сухожилкові ре­флекси кінцівок.

Транзиторні рудиментарні рефлекси, що відображають специфічні умови рівня розвитку рухового аналізатора. Згодом ці рефлекси зникають. До них належать смоктальний, хоботковий, пошуковий, долонно-ротовий (оральні автоматизми), хапальний рефлекс, рефлекс Моро, автоматичні — ходи, повзання, рефлекси Таланта, Переса (спінальні сегментарні автома­тизми), лабіринтний, асиметричний та симетричний шийні тонічні ре­флекси (мієлоенцефальні).

Автоматизми, які з'являються після народження і тому виявляються пізніше. До них належать мезенцефальні установчі автоматизми (лабіринтні рефлекси), прості й ланцюгові шийні та тулубні рефлекси.

Відділи нервової системи в період ембріогенезу розвиваються за принципом: спочатку еволюційно більш старі (стовбур мозку і гіпоталамус) а потім більш молоді (кора великого мозку)

Важливою особливістю будови головного мозку є відсутність мієлінізації черепних нервів і нервових клітин.

Процес мієлінізації в цілому завершується лише до 3-5 років. Через відсутність мієлінізації швидкість проведення збудження по нерву у дітей перших років життя значно знижена, вона складає 0,6-2 м\с, тоді як швидкість проведення збудження по мієлінізованих волокнах складає 10-35 м\с.

У новонароджених дітей раннього віку відзначається висока проникність гематоенцефалічного бар’єра, що зумовлює підвищену чутливість тканини головного мозку до дії токсичних речовин.
У психомоторному розвитку дітей 1-го року життя виділяють 3 періоди:

І – таламопалідарний (від народження дитини до 4-6 місяців);

ІІ – стріопалідарний (від 4-6 місяців до 10-11 місяців) – період включення антигравітаційних механізмів (сидіння, стояння), зниження м’язевого тонусу, розвиток рухів на базі природжених рефлексів;

ІІІ – період визрівання коркових функцій – розвиток складних умовних рефлексів, формування другої сигнальної системи, розвиток мови, активізація психічної діяльності.

Діяльність всіх органів і систем постійно знаходяться під впливом симпатичної і

парасимпатичної іннервації. У випадках функціонального перевантаження однієї із

систем спостерігаються симптоми її підвищеної збудливості: симпатикотонія і

ваготонія.

При симпатикотонії відмічається: частий пульс, схильність до артеріальної гіпертонії, розширення зіниць; при ваготонії – повільний пульс, пітливість, вузькі зіниці.

Інтеграція вегетативної регуляції здійснюється на рівні гіпоталамуса і лімбігної системи. Гіпоталамус приймає участь в регуляції сна і всіх видів обміну речовин, регуляції ендокринних функцій, статевих органів, серцево-судинної і дихальної систем, діяльності шлунково-кишкового тракту, тазових органів, регуляції трофічних функцій, температури тіла.

Лімбічна система грає суттєву роль у формуванні мотивацій. Мотивації містять у себе інстинктивні і емоціональні реакції, наприклад, харчові, захисні. Крім того приймає участь у регуляції сна і неспання, пам’яті, уваги тощо.

Функціональне дозрівання периферичних відділів вегетативної нервової системи тісно пов’язані зі станом вищих відділів ЦНС.

Після народження на ранніх стадіях постнатального онтогенезу, в основному регулювання здійснюють центри симпатичної нервової системи. Тонус парасимпатичної системи , зокрема блукаючого нерва, відсутній. Блукаючий нерв включається в рефлекторні реакції на 2-3-му місяці життя дитини. Разом з тим відділи вегетативної нервової системи починають функціонувати в різні строки ентогенезу неоднаково стосовно різних органів і систем. Так, щодо органів травлення спочатку включається парасимпатична система, а симпатична регуляція починає діяти в період відняття немовляти від грудей. Стосовно регуляції діяльності серця симпатична система включається раніше від вагусної. Як свідчать результати експериментальних досліджень, передавання збудження у вегетативних гангліях у новонароджених здійснюється адренергічним шляхом, а не за допомогою ацетилхоліну, як це спостерігається у дорослих.

Таким чином, симпатична передача збудження в період раннього онтогенезу характеризується великою кількістю адренергічних синапсів.

Наприклад у дітей спостерігають вегетативні порушення: при ваготонії колір обличчя мінливий (діти легко червоніють і блідніють), кисті рук ціанотичні, вологі, холодні, бліднуть при натискуванні пальцем, спостерігають мармуровість шкірних покривів, різку пітливість, піт рідкий і виступає на спині, обличчі, ногах, під пахвами; шкіра нерідко сальна, схильна до вугревої висипки, можлива алергічна висипка, нейродерміт. Дермографізм червоний, підвищений. Для симпатикотонії типовими є суха шкіра, білий або рожевий дермографізм, потовиділення незначне.

Порушення діяльності органів травлення – пронос, закреп, дискінезія жовчних шляхів, сухість у роті, або гіперсалівація.

Спрстерігається сальність шкіри, змінюється її забарвлення, можуть з’являтися пролежні, порушується судинна регуляція, змінюються розміри зіниці, повікові щілини, можуть спостерігатися розлади сечрвипускання, якщо є ураження вегетативної нервової системи.

Зміни нервової системи в процесі старіння.

У старості симпатичні і парасимпатичні тонічні впливи на діяльність ряду органів слабшають. Це впливає на перебіг важливих вегетативних реакцій і метаболічних процесів і тим самим обмежує адаптивні можливості старіючого організму. Поряд із цим у процесі старіння знижується вміст у крові катехоламінів, але підвищується чутливість клітин і тканин до їхньої дії , а також до ряду інших фізіологічно активних речовин.

Послаблення вегетативних реакцій є однією з причин зниження працездатності при старінні.У період старіння настають структурні і функціональні порушення у вегетативних гангліях, які можуть перешкоджати передачі імпульсів у них і впливати на трофіку тканин, яка інервується. Істотно змінюється гіпоталамічна регуляція вегетативних функцій, що є важливим механізмом старіння організму.

Всі зміни неоднаково виражені в клітинах різних тканин організму.

Для оцінки стану ЦНС і діагностики ушкоджень слід використовувати електроенцефалографію (ЕЕГ)

ЕЕГ – це реєстрація біотоків мозку. Запис проводиться за допомогою електроенцефалографів. При аналізі ЕЕГ враховують насамперед частоту, амплітуду, форму, тривалість, характер розподілу її хвиль.

Основні ритми ЕЕГ здорової дорослої людини в стані спокою і активності є альфа- і бета –ритми. У альфа-хвиль частота 8-12 коливань в секунду з амплітудою 40-70 мкВ. Альфа-ритм реєструється переважно над потиличними долями. А при включенні світового подразника у людини спостерігається депресія альфа-ритма.

Бета-хвилі мають частоту 16-30 коливань в секунду, амплітуду 10-30 мкВ. Виражені переважно в відділах півкуль великого мозку. Під впливом подразника (світло) вони змінюються не так чітко, як альфа-хвилі.

НА ЕЕГ можуть реєструватися і інші типи хвиль: тета хвилі з частотою коливань 4-7 періодів в секунду і більшою амплітудою (100-250 мкВ), дельта-хвилі – низькочастотні (1-3 періода в секунду) і високоамплітудні коливання (50-150 мкВ) а також комплекси, які складаються з повільної хвилі і високоамплітудною гострою «піка». В нормі у здорової людини тета і дельта-хвилі, комплекси «пік-хвиля» відсутні.

У новонароджених відсутня біоелектрична активність в потиличних ділянках мозку.

До 6-місячного віку виникають ритмічні коливання потенціалів в потиличних ділянках мозку і поступово формується альфа активність, яка характерна для дорослої людини.

Формування альфа- активності мозку завершується в 10-14 років. У людини, яка втратила зір в ранньому дитинстві, альфа-ритм на ЕЕГ не реєструється.

Весь процес змінення ЕЕГ протікає у направленні від повільних низькочастотних коливань до швидких високочастотних.

Спочатку у дітей формується дельта-активність з частотою 2-4 періода за секунду, потім вона переходить в тета-активність (4-7 кол\сек), а вже потім виникає альфа-ритм.

Бета-частоти (18-20 кол\сек) у дітей лише виражені. Дельта- і тета-активність зникає після завершення формування альфа-ритма і з’являється у дорослих при деяких патологічних станах (у пубертатному періоді у дітей можливе тимчасове відновлення повільних хвиль – так званий пубертатний регрес).

На ЕЕГ з віком починають переважати повільні хвилі. Під час досліджень на людині можна провести пробу по визначенню лабільності її нервових центрів. Для цього наносять світові або звукові сигнали відповідної частоти, а на ЕЕГ реєструється їх відтвореня. Так було встановлено, що нервові центри людей похилого віку не можуть відтворити такі часті ритми порівнюючи з молодими. Думають, що електрична активність структур мозку не тільки прояви їх діяльності, але і механізм підтримання високій працездатності нейронів. Ось чому уповільнення електричних ритмів може стати причиною зниження функціональної активності центрів.

При старінні сповільнюється частота основних ритмів ЕЕГ. Найбільші зміни виникають у діапазоні альфа- і тета-ритму, генераторами якого є ядра і структури гіпоталамусу.

Порушення синтезу і розладу медіаторів призводять до рухових, вегетативних і емоційних змін старечого організму.

Морфо-функціональні особливості основних аналізаторів (зорового, слухового, вестибулярного), їх розвиток в різні періоди життя людини.
Інформацію про навколишній світ та про власне тіло ми одержуємо за допомогою органів чуття. З давніх-давен відомо п”ять основних видів відчуття: око- бачить, вухо- чує, шкіра - відчуває, язик - розпізнає смак, ніс - забезпечує нюх. Та частина функцій ЦНС, яка забезпечує сприйняття та обробку подразнень, належить до сенсорних (від латинського сенсус - почуття, відчуття), а за І.П.Павловим, - аналізаторних систем.

Аналізатори відносяться до першої сигнальної системи діяльності.

Розвиток очей починається на 3-му тижні ембріогенезу.Сітківка ока розвивається з випинання структур проміжного мозку.Судинна оболонка і склера утворюється з механізми, кришталик має ектодермальне походження .

Зоровий аналізатор при народженні ще має ознаки неповного розвитку. У перші 2 - 3 тижні у дитини спостерігається фізіологічна світлобоязнь, ністагм. . Процеси мієлінізації зорових шляхів закінчуються до 3-4 місяця життя.

Очне яблуко має неправильну кулясту форму. Середні розміри його у дорослої людини становлять приблизно 24 мм у діаметрі, у новонароджених - до 16 мм.

Форма очного яблука у новонароджених більш куляста, ніж у дорослих. Внаслідок такій формі очного яблука новонароджені діти в 80-94% випадків мають гіперметропічну рефракцію (далекозорість).

Рефракція - це переломлююча сила оптичної системи ока, яка виражена в діоптріях. Різновиди аномалій рефракцій є гіперметропія і міопія (короткозорість).

Гіперметропія (далекозорість) - спричиняється зменшенням очних яблук або, зниженням ластичності кришталика. Найчастіше далекозорість проявляється із віком, особливо після 45-50 років. При далекозорості назначають окуляри із опуклими лінзами.

Міопія (короткозорість) виникає, якщо очні яблука збільшуються. Зображення фокусується не на сітківку, а перед нею. Для того, щоб проводити ефективну профілактику міопії, потрібно знати причини її розвитку. До них належать:

• тривале розглядання близьких предметів;

• тривале напруження акомодації (скорочення війкового м'яза);

• недостатнє освітлення робочого місця;

• звичка читати лежачи або під час проїзду в транспорті;

• велике навантаження на орган зору внаслідок тривалого перегляду к і к- передач.

Профілактика й усунення цих причин дасть змогу зберегти нормаль­ніш зір.

Катаракта (лат. cataracta від грец. Καταρράκτης - «водоспад») - офтальмологічне

захворювання, пов'язане з помутнінням кришталика ока і яка викликає різні ступені розладу зору.

Астигматизм це неможливість сходження всіх променів від предмета в одній точці.

Ріст очного яблука продовжується після народження. Інтенсивніше воно росте перші

п”ять років життя дитини, менш інтенсивно - до 9-12 років.

Склери у дітей тонкі, еластичні, добре розтягуються.

Рогівка у новонароджених дітей товста і опукла. До 5 років товщина рогівки

зменшується, а середній радіус кривини її з віком не змінюється. З віком рогівка

становиться щільною.

Під акомодацією розуміють пристосування ока для чіткого зору на різні відстані.

До складу акомодаційного апарату належать кришталик, війкове тіло, війкові зв”язки.

У новонароджених і дітей раннього віку кришталик кулястої форми, безбарвний, прозорий (це норма). У дітей кришталик має високу еластичність, у 10 років діапазон акомодації вищий, ніж у дорослих, після 10 років еластичність кришталика зменшується, що при­зводить до зменшення об'єму акомодації. У осіб похилого віку кришталик - жовтаве, дуже заломлююче тіло у вигляді двоопуклої лінзи.

З віком змінюється акомодація.

В 10 років найближча точка ясного зору знаходиться на відстані менше 7 см від ока,

в 20 років - 8,3 см, в 30 років - 11 см, в 40 років - 17 см, в 50 років - 50 см, в 60-70

років - 80см.

Пресбіопія - вікове ослаблення здатності до акомодації, починається після 40 років і проявляється утрудненням при читанні або розгляданні дрібних об”єктів на близькій відстані, надто при недостатньому освітленні.

У центрі райдужки є отвір - зіниця. У новонародженої дитини вона вузька. У віці 6-8 років зіниці широкі, тому що переважає тонус симпатичних нервів. У 8-10 років зіниця знов вузька і дуже активно реагує на світло. У 12-13 років реакція зіниці на світло, як у дорослих.

У новонароджених очі швидко повертаються на джерело світла. Коорди­нація очей

недосконала. Періодично може з'являтися косоокість. Коорди-п.ним скорочень зовнішніх м'язів ока швидко удосконалюється, з 2-го міся- ця діти фіксують очі до 1 хв на яскравих предметах, починають слідкувати за предметами в 3 міс. Зорове зосередження на предметі триває 7—10 хв. Складні рухи очей розвиваються з 1 року до 3 років.

Сітківка виконує світлосприймаючу функцію. Чутливість до світла в дітей

з'являється відразу ж після на­родження. На достатньо сильне світло в дітей

з'являється рефлекс зіниці ока, миготливий рефлекс, рух го­лови. Світлова чутливість у

новонароджених низька. Вон підвищується в перші місяці життя. З 7 де 18 років

світлова чутливість очей збільшується в 2 рази. З віком підвищується функціональна

рухливість зорових рецепторів.

Умаленьких дітей погано виражена темнова і світлова адаптація. Обидва процеси

посилюються до 20—24 років.

Сітківка містить волокна зорових клітин - палички й колбочки.

У момент народження дитини периферійна ділянка сітківки ока краще

диференційована,ніж центральна. Тому колбочки залиша­ються більш нерозвинутими,

ніж палички.

Колбочки мають кулясту форму, кількість їх у 4 ра­зи менша, ніж у дорослих.

У новонароджених дітей палички у сітківки диференційовані, а кількість колбочок

починає зростати після народження і до кінця першого півріччя морфологічний

розвиток сітківки закінчується.

Після 60 років знижується адаптаційна властивість очей у разі недостатнього освітлення, знижується та­кож і швидкість темнової адаптації. Це пояснюється зменшенням прозорості кришталика і звуженням зіниці. Під час темнової адаптації діаметр зіниці 7,5 мм у 20 років і 4,8 мм у 80 років. .

У сітківці старих людей змінюється кровообіг, відбува­ються атрофічні процеси в її пігментному епітелії, який вторинно впливає на функцію фоторецепторів. Зміни сприйняття кольорів сильно виражені для короткохвильової частини спектра, найкраще зберігається сприйняття зеленого кольору. Після 40 років погіршується сприйняття в розрізненні кольорів: зелений — синій або синій —жовтий. Розрізнення кольорів чер­воний — зелений погіршується після 60 років. Сприйняття і розрізнення яскравості кольорів знижується після 50 років. У людей похилого віку змінюються різні фази короткочасної пам'яті на геометричні стимули. Це свідчить про те, що оброблення зорової інформації сповільнюється.

Пресбіопія - вікове ослаблення здатності до акомодації, починається після 40 років і

проявляється утрудненням при читанні або розгляданні дрібних об”єктів на близькій відстані, надто при недостатньому освітленні.

Компенсують ослаблену акомодацію, призначаючи корекцію для читання (від +1 до +3 діоптрії) залежно від віку: у 40 років +1 діоптрій, 50 років +2 діоптрії, 60 років +3 діоптрії. . Сила акомо­дації зменшується з 10 до 20 років і у віці від 55—60 років. У людини кожні 5 років поступово зменшується розмір осі ока, що впливає на акомо­дацію

Дитина в перші місяці життя бачить предмети у перевернутому зображенні, тому що

взаємодія аналізаторів не удосконалена.

Світлова і кольорова чутливість змінюється з віком дитини11 а 3-му місяці життя в дітей виробляються умовні рефлекси на дифе­ренціювання кольорів у разі підкріплення безумовними подразниками. На­приклад, червоне світло підкріплюється безумовним подразником, зелене світло — не підкріплюється і смоктальних рухів у дитини не буде. У 5 міс малюк починає вибирати іграшку за кольором. Свідоме сприйняття кольо­рів формується значно пізніше. У віці 2,5—3 роки діти починають пра­вильно називати кольори. Для розвитку кольорового зору має значення розвиток колбочкового апарату, нейронів сітківки, центральних структур, що забезпечують кольорове сприйняття предметів. Різке підвищення кольорової чутливості відмічено у 10-12 років і продовжує збільшуватися до 30 років, потім повільно знижується при старінні.

Світлова чутливість значно збільшується у віці від 4 до 20 років. А після 30 років починає зменшуватися.

Гострота зору підвищується в дітей з віком . У 3—5 років го­строта зору стає як у дорослих Гострота зору у дітей з нормальною рефракцією збільшується з віком, так в 4-5 років - вона дорівнює 0,80%, 5-6 років - 0,86%, 7-8 років - 0,91%, 10-15 років - підвищується від 0,98 до 1,15%гострота зору в людини досягає максимуму в 20—30 років, а потім поступово знижується. Особливо це зниження помітне після 60 років, що пояснюється зменшенням прозорості заломлювальних середовищ ока та змінами сітківки

.Сльозовий апарат у новонароджених дітей сформований, але сльозова рідина виробляється в малій кількості. Посилюється сльозоутворення у дітей на 3-му місяці життя.

Миготливий рефлекс, як і зіничний, виробляється ще у плода. Після народження в дітей очі закриті навіть під час годування. Якщо очі відкриті, промінь сонця викликає миготливий рефлекс.

Для оцінки функції зорового нерва перевіряють гостроту зору, сприйняття кольорів, поле зору кожного ока. У маленьких дітей функцію зорового нерва визначають: по-перше, за

картиною дисків зорових нервів під час дослідження очного дна і, по-друге, за реакцією

дитини на яскраві іграшки і реакцію зіниць на світло.

Гостроту зору (visus) обстежують за допомогою спеціальних таблиць, на яких

розташовані10 рядів літер або різних малюнків (для дітей молодшого віку), розміри

яких поступово зменшуються. Кожне око обстежують окремо. Гострота зору в нормі

дорівнює 1.

Гостроту зору визначають за формулою:

Visus= d/D, де
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Реферат: Розвиток менеджменту реклами в Україні
Вступ України у ринкову економічну систему та першопочатковий розвиток реклами за вимогами ринкової системи

Методичний посібник викладача «Урок основна форма організації навчання в птнз»
Посилення ролі професійно-технічної освіти як динамічної системи, що здійснює активний вплив на подальший розвиток економіки держави,...

Метод навчання (м\н): взаємопов'язана діяльність викладача та уч­нів,...
Передбачають викладання на­вчального матеріалу без докладного пояснення, узагаль­нення й систематизації, а учні — заучують його без...

Розвиток ключових компетентностей учнів на уроках хімії засобами інтерактивних технологій
Одним із шляхів оновлення змісту освіти й узгодження його із сучасними потребами є орієнтація на розвиток компетентностей та створення...

Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку
Розвиток світ ринку товарів призвів на зламі 19-20 ст до інтенсифікації міжнар ек спілкування, яке стало поступово виходити за межі...

Розвиток творчої компетентності засобами с мислових логічних
Розвиток творчої компетентності засобами смислових логічних схем при особистісно орієнтованому навчанні географії

Зумовлюють спільну діяльність індивідів а їхня сутність проявляється...
Отже, головною дійовою особою соціальної системи є індивід, що виконує в рамках даної системи певну соці­альну роль. Проблеми соціальних...

1. національна економіка: загальне та особливе
Як наукова дисципліна національна економіка комплексне вчення про закономірності становлення та функціонування господарської системи...

Владою
У російській Україні інтелігенція виступала як за національний розвиток, так І за

Вплив біологічних підкормок та обігріву бджолиного гнізда на послідуючий...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка