Пошук по сайту


1. вступ до соціології

1. вступ до соціології

Сторінка1/22
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
ТЕМА 1. ВСТУП ДО СОЦІОЛОГІЇ.

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ОБ’ЄКТ ТА ПРЕДМЕТ СОЦІОЛОГІЇ

Соціологія – це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему. Деякі науковці вважають, що поняття суспільства формується зі здатністю людей відокремлювати себе від природи. По мірі дорослішання людина стає індивідом, а взаємодія індивідів – це соціум. В широкому розумінні соціум є суспільство “тут і тепер”, і чим більше соціумів, тим складніше між ними відносини. Будь-яка група, хоч як вона організована, виконує свої функції та переслідує якісь конкретні цілі. До суспільних наук відносяться історія, психологія тощо. Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під особливим кутом зору – крізь призму соціальних процесів та відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності. Суспільство – дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства – область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя – взаємодія людей, а індивід і група – сукупність соціальних зв’язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо. Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв’язку. Соціальний зв’язок – те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.

Об’єкт соціології – соціальна реальність, зокрема, соціальна поведінка індивідів, груп, спільностей, суспільства в цілому: соціальні зв’язки і соціальні процеси. Об’єктивні соціальні явища суспільства:

    • Соціальні відносини;

    • Соціальні організації;

    • Соціальні спільноти;

    • Соціальні явища;

    • Соціальні процеси;

    • Соціальні інститути;

    • Соціальні суб’єкти.

Предметом соціології є загальні та специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізми дії та форми прояву цих законів і закономірностей в діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

Предмет соціології: закони і закономірності функціонування та розвитку особистості, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому; соціальне життя суспільства, тобто взаємодія соціальних суб’єктів з проблем, пов’язаних з їх статусами і ролями

СУТНІСТЬ “СОЦІАЛЬНОГО” ЯК ПРОВІДНОЇ СОЦІОЛОГІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ

Соціологія – це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему. Соціальне – це сукупність тих чи інших властивостей, особливостей суспільних відносин, інтегрованих індивідами або спільностями в процесі спільної діяльності в конкретних умовах, що виявляється у їхніх взаємовідносинах, у ставленні їх до свого становища в суспільстві, до явищ та процесів суспільного життя.

Можна виділити такі основні риси, що характеризують специ­фіку соціального:

    1. загальна якість, притаманна різним групам індивідів;

    2. характер і зміст відносин між різними індивідами і групами в залежності від місця, яке вони займають в різних суспільних структурах, від тієї ролі, яку вони виконують в них;

    3. соціальне проявляється у відносинах різних індивідів і груп один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Поєднуючи теоретичні й емпіричні засоби, соціологія дослід­жує саме загальні якості будь-якого прояву соціальності. Специфіка соціології полягає в тому, що кожний прояв людської життєдіяль­ності вона вивчає в соціальному контексті, у взаємозв'язку з усім суспільним організмом як цілісною системою, у взаємодії різних сторін, рівнів, підсистем.

Проблема соціального пронизує всю історію розвитку соціологічної думки. Розглядаючи її, найчастіше акцентують увагу на тому, що соціальне — це ефект спільного, який виникає внаслідок свідомої взаємодії індивідів. Але спільне, скоординоване присутнє і в стад­них сукупностях тварин чи в сім'ях комах. Наприклад, дуже наочно це проявляється у бджіл, мурашок тощо.

Слід вирізняти поняття «соціальне» в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні «соціальне» є синонімом «суспі­льного» і означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому розумінні «соціальне» означає тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соціальній структурі суспільства, відносинами між соціальними гру­пами та між людьми як представниками різних класів, націй, тру­дових колективів, професійно-кваліфікаційних та інших соціаль­них груп.

М. Вебер виділив як квінтесенцію соціального так зване очіку­вання, тобто орієнтацію на відповідну реакцію. Г. В. Осипов ува­жає, що соціальне — це сукупність будь-яких властивостей і особ­ливостей суспільних відносин, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності, за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого стано­вища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи індивідів) безпосередньо чи опосередковано. Саме в процесі взаємодії вони впливають один на одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і виразником соціальних власти­востей, які є предметом соціологічного вивчення.

СТРУКТУРА СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ

Під структурою соціологічного знання розуміють систему взає­мопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних проце­сів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціаль­них груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціо­логічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий організм.

Соціологія – наука комплексна. Має трьохрівневу структуру: 1 рівень – теоретична соціологія; 2 – спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня); 3 – емпірічні соціологічні дослідження.

Теоретична соціологія - основну увагу концентрує на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов'язаних з формування­ми знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концеп­туальних основ соціології, методології та методів соціологічно­го дослідження. Концепції і теорії, що розробляються нею, від­повідають в основному на два питання: «що пізнається?» (об'єкт) і «як пізнається?» (метод), тобто пов'язані з вирішен­ням гносеологічних завдань. Напрями теоретичної соціології: *феноменологічна соціологія; *символічний інтеракціонізм; *концепція соціального обміну; *теорія соціальної дії; *функціоналізм (неофункціоналізм); *етнометодологія; *структуралізм (постструктуралізм); *теорія соціального конфлікту; *концепції технократизму;

Спеціальні соціологічні теорії – області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім’ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) – тобто галузеві знання. Загальносоціологічні теорії . на цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його різноманітних зв’язків з іншими явищами. Спеціальні і галузеві соціологічні теорії торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теретичний і емпіричний рівні дослідження.

Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації – встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.

МЕТОДИ СОЦІОЛОГІЇ.

Кожна наука, виділяє для себе особливу область пізнання, ви­робляє і свій, специфічний метод дослідження, яким вона користу­ється поряд із загальнонауковими методами, властивими й іншим наукам. Якщо визначення предмета соціології дозволяє одержати відповідь на питання, що вивчає ця наука, то характеристика її мето­ду покликана дати загальне розуміння того, як, яким чином соціоло­гія підходить до вивчення суспільства. Зрозуміло, що проблеми предмета і методу науки тісно взаємозалежні і переплітаються один з одним. Специфіка методу соціології визначається насамперед осо­бливостями предмета даної науки.

Методи в соціології – це спосіб здобуття, побудови та обґрунтування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реальності.

У найбільш загальному вигляді можна виділити в соціології три головні умови реалізації вимог наукової методології:

1) принцип емпіризму — використання емпіричних процедур з метою встановлення об'єктивної достовірності одержаних у дослідженнях фактів та узагальнень;

2) теоретичне обґрунтування (пояснення) одержаних результа­тів, які дозволяють розкрити причини, що лежали в основі ем­піричних фактів, і разом з тим включити ці факти в наявну си­стему теоретичного знання;

3) цілісна нейтральність соціології, незалежність її від будь-яких заангажованих установ, які, за звичай, пропонують різні класи і партії в суспільстві.

СУТНІСТЬ СОЦІОЛОГІЧНИХ КАТЕГОРІЙ “СОЦІАЛЬНІ ВІДНОСИНИ”, “СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ”, “СОЦІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС”, “СОЦІАЛЬНИЙ ЗАКОН”, ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК.

Соціальні відносини — це усталена, така що історично склала­ся за конкретних умов місця і часу, система зв'язків між окремими людьми й соціальними спільнотами, які беруть неоднакову участь в економічному, політичному й духовному житті, мають різний соці­альний стан, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистого споживання. Ці відносини складаються з приводу місця й ролі лю­дей у суспільстві, способу їх життя, умов існування. Вони виявляю­ться в результаті порівняння становища окремих індивідів, соціаль­них груп у соціальній структурі, через комунікаційні зв'язки між ними, тобто через взаємний обмін інформацією, оцінку власного становища порівняно зі становищем інших з метою впливу на ре­зультати їхньої діяльності, корекції поведінки та інтересів. Соціальні відносини можуть бути економічними, політичними, правовими, моральними тощо.

Соціальне явище — це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок.

Узагалі хід, розвиток будь-якого явища, зміна його етапів є соціальним процесом. У соці­ології соціальний процес — це взаємодія людей, що визначає фун­кціонування і зміни у людських стосунках, у становищі соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі. Це може бути серія соціальних явищ, зв'язаних між собою структурними чи при­чинними (функціональними) залежностями, які призводять до пере­ходу певної соціальної системи з одного стану в інший.

Соціальні процеси можуть характеризувати:

а) зміни в структурі особистості (формування установок, цінніс­них орієнтацій чи мотивації поведінки);

б) взаємодію кількох індивідів (спілкування, особистісні конфлікти);

в) внутрішньо- і міжгрупову взаємодію (адаптація, згуртування, спільна праця).

Якщо такі процеси супроводжуються прогресивними зрушення­ми, тобто накопиченням позитивного суспільно значущого змісту, то матиме місце соціальний розвиток, прогрес.

Результатом соціального прогресу є такі соціальні відносини, рівнодійна яких має тенденцію максимального наближення до вимог тих чи тих соціальних законів.

Соціальні закони - це вираз істотних, необхідних, система­тично відновлюваних відносин, як у середині соціальних явищ та процесів, так і між ними. Відома також структура соціальних законів за ступенем їхньої дії: загальні, що діють протягом усієї історії, їх ще називають загальносоціологічні;• специфічні, що діють на певних історичних етапах роз­витку суспільства чи в певних типах суспільств. Найбільш поширеною в сучасній соціології є думка, згідно з якою виокремлюють п'ять груп законів:• закони, що констатують співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо має місце ринкова економіка, то наявна соціальна диференціація);• закони, що встановлюють тенденції ймовірного зв'язку (приміром, упровадження інформаційних технологій вимагає структурної перебудови економіки);• закони функціональні, що встановлюють зв'язки між основ­ними елементами соціального об'єкта (наприклад, демо­кратичний політичний режим зумовлює політичний і еконо­мічний плюралізм);• закони, що фіксують причиновий зв'язок між соціаль­ними явищами (наприклад, високоаномічне суспільство спричиняє тенденцію до зростання злочинності в суспільстві);•  закони, котрі стверджують можливість або ймо­вірність зв'язків між соціальними явищами (наприклад, рівень злочинності в суспільстві є змінним і коливається разом з економічними циклами).

СОЦІАЛЬНІ ЗАКОНИ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ.

Маючи об'єктом вивчення суспільство, соціологія виявляє у зв'язках, відносинах між людьми багато загально необхід­ного, незмінного, стійкого, повторюваного. Такі зв'язки та від­ношення, переважно, причиново-наслідкового характеру, дістали назву закономірних, а в науці позначаються понят­тям "соціальний закон".

Соціальні закони - це вираз істотних, необхідних, система­тично відновлюваних відносин, як у середині соціальних явищ та процесів, так і між ними. На думку вчених, соціальні закони слід розглядати як об'єктивні правила, основу яких становлять інтереси, мотиви, прагнення людей до задоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці, у визнанні оточення, у самовираженні й самопізнанні. На відміну від законів природи, котрі діють із силою природних стихій, особливість соціальних законів полягає в тому, що вони виявляються у свідомій діяльності людей, не втрачаючи при цьому об'єктивності. Тож учені доходять висновку, що в дійсності соціальні закони не є раз і назавжди даними, абсолютно незмінними; вони охоплюють, фіксують певні тенденції ймовірного зв'язку. Найчастіше соціальні закони розглядають як закони-тенденції. Отже, соціальний закон слід тлумачити як фундаментальне поняття соціології, як важливий методологічний орієнтир у людському пізнанні надорганічного світу. У науці існують різні підходи до структури соціальних законів. Так, ще О. Конт виділяв дві групи законів: закони соціальної статики, що відтворюють функціонування соціальної системи, її окремих складових елементів, та закони соціальної динаміки, що пояснюють соціальний розвиток і соціальні зміни. Відома також класифікація соціальних законів за ступенем їхньої дії: загальні, що діють протягом усієї історії, їх ще називають загальносоціологічні; • специфічні, що діють на певних історичних етапах роз­витку суспільства чи в певних типах суспільств. Найбільш поширеною в сучасній соціології є думка, згідно з якою виокремлюють п'ять груп законів: • закони, що констатують співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо має місце ринкова економіка, то наявна соціальна диференціація);• закони, що встановлюють тенденції ймовірного зв'язку (приміром, упровадження інформаційних технологій вимагає структурної перебудови економіки);• закони функціональні, що встановлюють зв'язки між основ­ними елементами соціального об'єкта (наприклад, демо­кратичний політичний режим зумовлює політичний і еконо­мічний плюралізм);• закони, що фіксують причиновий зв'язок між соціаль­ними явищами (наприклад, високоаномічне суспільство спричиняє тенденцію до зростання злочинності в суспільстві); •  закони, котрі стверджують можливість або ймо­вірність зв'язків між соціальними явищами (наприклад, рівень злочинності в суспільстві є змінним і коливається разом з економічними циклами). Пізнання соціальних законів веде до прогнозованості роз­витку суспільства, значно посилює роль і значення перед­бачення в соціології. До соціальних належать: закони соціальної диференціації, соціальної стратифікації, соціальної інтеграції, соціальної мобільності, глобалізації, соціалізації та ін. Будь-яка наука - це мислення в поняттях, поняттєве мислен­ня.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо...
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Історія становлення І розвитку соціології
Звісно, предметна сфера будь-якої галузі знань, а отже І соціології, з часом (з появою нових пізнавальних можливостей І зростанням...

Всеукраїнський студентський архів
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Тема Вступ до соціології
Якщо об'єктом науки є певна сфера об'єктивно-суб'єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет – це ті аспекти...

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

1. 1 Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Всеукраїнський студентський архів
Відокремлення соціології в самостійну науку відбулося в другій половині 19 сторіччя. У 1839 р в третьому томі «Курсу позитивної філософії»...

Розділ ІІ
Кращому розумінню предметної сутності соціології сприятиме розгляд історії її становлення І розвитку. З високим професіоналізмом...

Всту п
Вступ

Вступ 7 фонетика й вимова 10



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка