Пошук по сайту


Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни тернопільський національний економічний університет Кафедра психологічних І педагогічних дисциплін Секція безпека життєдіяльності людини

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни тернопільський національний економічний університет Кафедра психологічних І педагогічних дисциплін Секція безпека життєдіяльності людини

Сторінка1/18
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ

ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Тернопільський національний економічний університет

Кафедра психологічних і педагогічних дисциплін
Секція безпека життєдіяльності людини
Кафедра безпеки

життєдіяльності людини

Текстові матеріали

лекцій та окремих практичних занять дисципліни

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ”

для студентів економічних спеціальностей

усіх форм навчання

(навчально-методичний посібник)
Затверджено”

кафедри


(протокол № 12 від 26.05.2008 р.)
Тернопіль 2012

Укладачі: О.Й. Бакалюк, С.В. Лукащук-Федик, Я.Г. Русенко,

Н.М. Олійник З.І. Луй, Л.Й., Цетнар Л.Й.
Відповідальний за випуск: зав. секції БЖДЛ кафедри психологічних та педагогічних дисциплін д. м .н., професор О.Й. Бакалюк.


І. ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ ДО ЛЕКЦІЙ
Лекція 1

Правові, нормативно-технічні, організаційні основи забезпечення безпеки життєдіяльності. Середовище життєдіяльності людини”.
Основні питання для висвітлення на лекції:

1.Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності.

2. Правові основи безпеки життєдіяльності.

3. Середовище проживання людини:

3.1. Поняття про навколишнє середовище (атмосфера, гідросфера, літосфера).

3.2. Екологічні проблеми біосфери.

4. Основні визначення здоров’я і вплив на нього навколишнього середовища.

5. Особливості формування здоров’я молоді в Україні перехідного періоду.
1. Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності. Вивчення дисципліни “Безпека життєдіяльності” розпочинається з назви, яку складають два слова “безпека” і “життєдіяльність”.

Незважаючи на те, що поняття життєдіяльності існувало від початку існування людства, але сам термін “життєдіяльність” є порівняно новим. Сучасний термін з’явився з появою космонавтики і все ширше використовується в усіх сферах нашого життя: ми говоримо про життєдіяльність села, міста, району, життєдіяльність мікроорганізмів, хоча з наукової точки зору це не зовсім правильно.

“Життєдіяльність” складається з двох слів – “життя” і “діяльність”, розглянемо кожне з них.

Життя – це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення. Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими – фізичною, хімічною, енергетичною формами. Невід’ємною властивістю усього живого є активність. Тобто термін “життя” певною мірою передбачає активну діяльність.

Діяльність – є специфічною людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища. Людська активність має особливість, яка відрізняє її від активності решти живих істот та організмів. Ця особливість полягає у тому, що людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, але й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає поставленої мети, що виникла в наслідок прояву у неї певної потреби.

Як елемент природи і ланка в глобальній економічній системі людина відчуває на собі вплив законів природного світу. Водночас завдяки своїй діяльності, яка поєднує її біологічну, соціальну та духовно-культурну сутності, людина сама впливає на природу, змінюючи її відповідно до законів суспільного розвитку для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.

Отже, під життєдіяльністю розуміється властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.

Розглянемо визначення “безпека”. Дуже часто можна зустріти визначення безпеки як “такий стан будь-якого об’єкта, за якого йому не загрожує небезпека”. Проте подібне визначення не є вірним, оскільки таке розуміння безпеки лише вказує на відсутність джерела небезпеки, тобто воно може характеризувати якусь ідеальну ситуацію, в якій безпека виступає як бажана, але недосяжна мета.

В спеціальній літературі зустрічаються такі визначення:

- небезпека – це негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричиняти шкоду самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям.

- небезпека – це умова чи ситуація, яка існує в навколишньому середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну шкоду, поранення і / або ушкодження.

Але найбільш вірним визначенням безпеки є: безпека – збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.

Безпека людини – це поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання. Безпека людини – невід’ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, визначений ООН як “сталий людський розвиток”, такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного людського досвіду.

Отже, безпека життєдіяльності (БЖД) – це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків впливу на організм людини, основ захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів і заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.

2. Правові основи безпеки життєдіяльності.

Створення і розвиток будь-якої держави, у тому числі незалежної України супроводжується і створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце у цьому займає законодавство у галузі регулювання відносин з системою охорони здоров’я та довкілля і безпеки у надзвичайних ситуаціях. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили – Конституцією, законами, урядовими актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів.

Законодавство стосовно безпеки життєдіяльності включає в себе законодавства України щодо: охорони здоров’я, охорони праці, дорожнього руху, цивільної оборони, охорони довкілля та ін.

Законодавство України про охорону здоров’я грунтується на засадах Конституції (стаття 4) і включає в себе принципи:

- визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямком діяльності суспільства;

- дотримання прав і свобод людини в галузі охорони здоров’я;

- гуманістична спрямованість, рівноправність громадян і загальнодоступність медичної допомоги;

- орієнтація на сучасні стандарти діагностики та лікування захворювань;

- пріоритетність профілактичних заходів.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994 року регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, установлює порядок організації санітарно-епідеміологічної служби.

Закон України “Про запобігання захворюваності на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” від 03.03.1998 року. Масове розповсюдження цієї хвороби (перше місце у Європі за темпом розповсюдження) створює загрозу для нації в цілому, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, і це зумовлює необхідність розробки державних програм боротьби. Цей напрямок є одним із пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я. Цей закон доповнений Постановою Кабміну від 09.03.1999 року “Про програму профілактики СНІД’у та наркоманії на 1999-2000 рр”.

Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 06.04. 2000 року. Закон спрямований на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, установлює права та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення.

Цей закон доповнений Постановою Кабміну “Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом” від 23.04.1999 року, а також Постановою Кабміну “Про комплексні заходи для запобігання розповсюдження хвороб, що передаються статевим шляхом”.

Закон України “Про охорону праці” від 21.11.2002 року. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником підприємства, установи, організації з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Закон доповнений Національною програмою поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 1996-2000 роки (Постанова КМ від 02.11.1996 року). Її головною метою є удосконалення державної системи управління охороною праці, яка сприяє вирішенню питань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забезпечення робіт у галузі охорони праці, запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням, аваріям та пожежам.

Закон України “Про пожежну безпеку” від 17.12.1993 року установлює і визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів влади, юридичних та фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду діяльності та форм власності.

Закон України “Про дорожній рух” визначає правові та соціальні аспекти дорожнього руху з метою захисту здоров’я та життя громадян, створення безпечних умов для учасників руху та охорони довкілля. Він визначає права та обов’язки учасників дорожнього руху, наприклад, право на відшкодування збитків, вивчення норм і правил руху, отримання інформації від метеорологічних служб, служби ДАІ, МВС про умови дорожнього руху, обов’язки створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями шкоди підприємствам, фізичним особам тощо.

Закон України “Про цивільну оборону” від 03.02. 1993 року регламентує право кожного на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, стихійних лих та вимогу відшкодування від відповідних державних служб, органів виконавчої влади, керівників підприємств незалежно від форм власності. Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має за мету захист населення від наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного, воєнного характеру.

Закон України “Про захист людини від іонізуючих випромінювань” від 14.01.1998 року спрямований на забезпечення захисту життя, здоров’я та майна населення від негативного впливу іонізуючих випромінювань промислових приладів, а також як наслідок радіаційних аварій шляхом виконання запобіжних і рятувальних заходів і відшкодування шкоди. Для прикладу, він включає наступні заходи:

- пошук та виявлення джерел випромінювання;

- реалізація захoдів знешкодження; відкриття пунктів радіаційного контролю;

- надання населенню відповідної інформації та консультацій з птань захисту від впливу іонізуючих випромінювань;

- створення умов для збирання та захоронення радіоактивних відходів.

Закон України “Про перевезення небезпечних вантажів” від 06.04.2000 року визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, які пов’язані з перевезенням небезпечних вантажів по території України залізничним, автомобільним, річковим та авіаційним транспортом.

Закон України “Про захист населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 08.06.2000 року. Він визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, захисту об’єктів виробничого та соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18.01. 2001 року визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, яка пов’язана з об’єктами підвищеної небезпеки. Закон спрямований на захист життя, здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах шляхом запобігання їх виникненню або обмеження розвитку і локалізації наслідків.

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 року. Він розкриває мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля. Закон закріплює певні права та обов’язки громадян України, наприклад, права на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище, участь в обговоренні проектів щодо реконструкції або створення певних об’єктів, які можуть негативно вплинути на довкілля, право на подання до суду позовів про порушення екології довкілля установами, особами незалежно від форм власності; обов’язки берегти природу, раціонально використовувати її ресурси, не порушувати екологічні права та законні інтереси інших об’єктів, компенсувати шкоду, заподіяну довкіллю.

Цей закон доповнюється різними кодексами (Земельний кодекс України (2002); Кодекс про надра України (1994); Водний кодекс України (1995);. Лісовий кодекс України (1994), іншими законами (Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 16.10.1992 року; Закон України “Про тваринний світ” від 03.03.1993 року; Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16.06.1992 року; Закон України “Про екологічну експертизу” від 09.02.1995 року; Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 08.02.1995 року; Закон України “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30.06.1995 року; Закон України “Про захист рослин” від 19.01.1999 року; Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13.06.2001 року та ін.), а також Постановами КМ (наприклад, “Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища” від 1992 року; “Про затвердження концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів (1998) та ін.).

У цих документах зазначено, які відомства ведуть режимні спостереження за станом довкілля. Зокрема, Міністерство охорони навколишнього природного середовища здійснює спостереження за джерелами промислових викидів в атмосферу та дотриманням норм гранично допустимих викидів; джерелами скидів стічних вод; станом грунтів; станом складів, звалищ промислових і побутових відходів, наземних і морських екосистем; Національне космічне агентство України спостерігає за станом озонового шару, забрудненістю атмосфери, грунтів та поверхневих вод, радіаційним станом; Міністерство охорони здоров’я проводить вибіркові спостереження за рівнем забруднення атмосферного повітря у місцях проживання населення, станом поверхневих вод у населених пунктах, станом здоров’я населення і впливом на нього забрудненого природного середовища; Міністерство сільського господарства та продовольства здійснює контроль за токсикологічним станом сільськогосподарських рослин та тварин і продуктів з них; Міністерство лісового господарства контролює стан лісів, грунтів у лісах та мисливської фауни; Державний комітет України з гідрометеорології контролює стан атмосферного повітря, поверхневих, підземних та морських вод, стан озонового шару у верхній частині атмосфери, радіаційну обстановку та інше; Державний комітет України з житлово-комунального господарства здійснює спостереження за якістю питної води централізованих систем водопостачання, станом стічних вод, міської каналізаційної мережі, станом зелених насаджень.

3. Середовище проживання людини

3.1. Поняття про навколишнє середовище (атмосфера, гідросфера, літосфера).

Під терміном “Навколишнє середовище” розуміють сукупність природних, природно-антропогенних і соціальних факторів життя людини. З цього випливає, що основними складовими навколишнього середовища є природне та соціальне середовища.

Природне середовище включає в себе всю сукупність оточуючих людину об’єктів живої та неживої природи. У ньому розрізняють атмосферу, гідросферу, літосферу і біосферу. Біосфера - це земна оболонка, яка включає частину атмосфери, гідросфери та літосфери, в якій існує активне життя.

Соціальне середовище складається з різноманітних підсистем соціальної інфраструктури суспільства: виробнича сфера, побутова сфера, освіта і культура, охорона здоров’я тощо.

Можна погодитися, що навколишнє середовище - це також сукупність абіотичного, біотичного і соціального середовищ, які тісно взаємопов’язані між собою і людиною.

Єдиний природний комплекс, утворений живими організмами і неорганічними компонентами, які взаємопов’язані кругообігом речовин називається екосистемою. Екосистеми - основні одиниці природи на поверхні Землі, які можуть охоплювати простір будь-якого розміру (від краплі води до усієї поверхні Землі - біосферна екосистема). Вона може бути і штучно створена (космічний корабель) і до її складу може входити людина.

3.2. Екологічні проблеми біосфери. Екологія - це наука про відносини живих істот між собою та з неорганічною природою, що їх оточує. Якщо ж конкретніше, то екологія - це вивчення згубного впливу сучасної цивілізації на довкілля з перспективою запобігання чи відвернення цього впливу шляхом охорони навколишнього середовища.

Багато поколінь наших предків жили в тісному контакті з природою, не завдаючи їй помітної шкоди. Але у міру збільшення чисельності людства та науково-технічного прогресу (НТП) людина починає не тільки відбирати у природи все більше ресурсів (харчові продукти, кисень, ліси, корисні копалини), але й забруднювати навколишнє середовище відходами промислового виробництва, сільського господарства, причому у таких кількостях, які перевищують його можливості щодо самоочищення. Тому в сучасній проблемі “людина і біосфера” є два основних аспекти:

- виснаження природних ресурсів;

- забруднення навколишнього середовища.

Обидва цих аспекти тісно пов’язані з процесом урбанізації. Урбанізація означає процес зростання міст і міського населення та підвищення його ролі у соціально-економічному та культурному житті суспільства. Уже сьогодні у багатьох країнах світу частка міського населення складає 85-90 % від його загальної численності. Незважаючи на певні переваги сучасного міста (наявність постійної роботи та можливість зміни місця роботи, зосередження закладів науки та культури, наявність кваліфікованої медичної допомоги, кращі умови проживання) міське середовище є штучним і відірваним від природного. Це штучне середовище погано впливає на здоров’я населення через забруднене повітря, вплив шуму, вібрації, електромагнітних, іонізаційних полів різної інтенсивності, дефіцит сонячного світла, чистої води, напружений ритм життя, транспортні проблеми, стресові ситуації, проблеми з утилізацією відходів життя та виробництва, зменшення “вільного” та “зеленого” життєвого простору внаслідок будівництва багатоповерхових будівель та ін).

Для мешканців міста шум (транспорт, робота підприємства, холодильники, пральні машини, ліфти) є настільки звичайним фоном, що його просто не помічають, однак його руйнівна дія на організм людини суттєва і більш шкідлива, ніж хімічне забруднення. Експерти вважають, що у великих містах шум скорочує життя людини на 8-12 років; частота серцево-судинних захворювань у людей, які проживають у районах з високим рівнем шуму, у кілька разів вища, а зниження слуху у них наступає вже у 30 років (в нормі – у 55-60 років). Шум має й інші можливості впливу. Так, при постійній дії шуму гинуть квіти й уповільнюється ріст рослин та дерев.

Вібрація – інший негативний чинник при проживанні у містах. Джерелами вібрації у містах є рейковий та автомобільний транспорт, авіація, будівельна техніка, промислові установки. Найбільший рівень вібрації спостерігається на залізничному транспорті – коливання грунту поблизу залізничної колії при проходженні поїзда перевищують землетрус силою 6-7 балів за шкалою Pіхтера, а у метро інтенсивна вібрація грунту поширюється на відстань 50-70 м від рейок.

Несприятливо впливають на організм людини і електромагнітні випромінювання від різних побутових пристроїв – телевізорів, мікрохвильових печей, холодильників, комп’ютерів, музичних центрів, мобільних телефонів, пристроїв для їх зарядки, електронних будильників, “баз” для радіотелефонів.

Не можна не вказати й на інші негативні фактори проживання у містах. Це забруднення міських приміщень, причинами якого є: залишки від спалювання деревини, вугілля у камінах, непровентильовані гази від нагрівальних колонок та газових плит, аерозолі, очисники з хлором та аміаком, лакові покриття підлоги, зволожувачі повітря та кондиціонери, розпилювачі від комах, дим від цигарок.

Особливої гостроти у другій половині ХХ ст. набула проблема охорони атмосферного повітря. Основними джерелами забруднення атмосфери та інтенсивного споживання кисню є транспорт, енергетичні системи міста та промисловість. Автотранспорт дає 70 % шкідливих викидів в атмосферу. Серед них – вуглекислий газ, сполуки свинцю та сірки, чадний газ, оксид азоту, гумовий пил. Місто широко використовує кам’яне вугілля, нафтопродукти та природний газ, що вже само по собі визначає забруднення повітря міст продуктами їх згорання.

Однак кисень є вкрай необхідним для збереження життя людей і тварин. Тому проблема збереження кисню в атмосфері заслуговує місце у центрі уваги людства. Важливим процесом відновлення нормального вмісту кисню є фотосинтез. 80 % наявного в атмосфері кисню продукує фітопланктон (водорості), а 20 % - рослинний покрив поверхні ґрунту. Але масове вирубання лісів, забруднення поверхні океану нафтою утруднюють відновлення нормального вмісту кисню в атмосфері.

Останнім часом виникла також проблема парникового ефекту, пов’язаного з надходженням в атмосферу великої кількості вуглекислого газу. Оскільки вуглекислота пропускає сонячну радіацію, але затримує теплове випромінювання Землі, то це може спричинити потепління клімату, посилене танення арктичної криги і, як наслідок - гігантські повені, цунамі. До цього ж ефекту причетні метан і оксиди азоту.

Велику загрозу становить забруднення атмосфери промисловими викидами. Нині щороку в атмосферу попадає понад 500 млн. тонн шкідливих речовин, які не тільки погіршують здоров’я людей, але й збільшують хмарність, затримують сонячну енергію, що може, навпаки, призвести до зниження температури повітря земної атмосфери, і навіть нового льодовикового періоду.

Викиди в атмосферу сажі, попелу, газів в результаті згорання великої кількості палива, призводять до появи над великими промисловими містами смогу (димки) у вигляді жовтуватої завіси. Усім відомий так званий “лисячий хвіст” – хмара жовтуватого кольору з різким запахом, яка періодично виникає над Запоріжжям в результаті роботи металургійних підприємств.

В результаті нагромадження сірчистого газу, азотних сполук, хлору та інших сполук можуть випадати кислотні дощі, які згубно діють на зелені насадження.

Одним із найбільш серйозних наслідків забруднення атмосфери є зменшення загального вмісту озону, що спричиняє стоншення його шару і появу озонових дір (над полюсами, Австралією, Сибіром, Гренландією). Оскільки озон захищає планету від ультрафіолетового опромінення, то з його зменшенням створюється реальна загроза існуванню життя на Землі. Причинами цього явища вважають:

1. Посилений викид у повітря галогеноорганічних сполук, що містяться в аерозольних балончиках, холодильниках, кондиціонерах, у повітрі, очищувальних речовин, пінопластах, які розпадаються з виділенням хлору, брому, фтору, Ці сполуки і є каталізаторами руйнування озонового шару. Так, один атом хлору може зруйнувати сотні тисяч, а атом брому - десятки тисяч атомів озону;

2. Реактивні літаки, які забруднюють атмосферу оксидами азоту.

3. Запуски ракет у космос.

Вчені вбачають вихід із цієї ситуації в збільшенні площі лісових насаджень, удосконаленні технології виробництва і спалювання палива, у будівництві очисних, фільтровентиляційних установок, упровадженні безкисневої енергетики тощо.

НТП негативно впливає і на літосферу, яка є центральною ланкою кругообігу речовин. Неграмотне ведення рільництва, нерегульоване випасання худоби, надмірна розорюваність ґрунтів та осушення боліт, безконтрольне вирубування лісів призвели до руйнування рослинного покриву, дернини, в результаті чого оголена земля стала доступною для дії вітру, дощів і, як результат – поява водної та вітрової ерозії, що негативно позначається на родючості ґрунту. Щороку на планеті винищується до 15 млн га лісів. В результаті третині поверхні Землі загрожує спустелення. Щороку площа пустель зростає на 60 тис. км2.

Особливо небезпечне забруднення ґрунту пестицидами, агрохімікатами, які уражають печінку людей, викликають алергічні хвороби, діють канцерогенно. Пряме отруєння лише пестицидами щорічно вражає більше 2 млн. чол. і приносить 50 тис. смертей. Не можна не згадати і про радіонуклідне забруднення Землі після Чорнобильської катастрофи. На третині площі України значно підвищився радіаційний фон. На площі 3,4 тис. км2 відмічається сильне забруднення радіоактивним цезієм і стронцієм, 640 км2 території України непридатні для життя взагалі.

Суттєве значення має і бактеріальне забруднення ґрунтів, особливо в місцях скупчення тваринництва.

Великою проблемою є і засолення ґрунтів, забруднення їх нітратами, солями важких металів, твердими відходами. Попередити виснаження і забруднення ґрунтів можна удосконаленням технологічних процесів у виробництві і запровадженням раціональної технології обробітку ґрунту.

Науково – технічний прогрес вплинув і на гідросферу. Близько половини людства відчуває нестачу питної води. Потреби питної води на добу на одну людину в середньому становлять 400-600 л, а її запаси обраховуються в 30,5 млн. км3 (2 % від загальної кількості), причому 97 % з них припадає на гірські льодовики і полярну кригу. Незважаючи на обмежені запаси води, люди продовжують її забруднювати недостатньо очищеними промисловими і господарськими стічними водами, нафтопродуктами. Лише атомна та хімічна промисловості щорічно скидають в море та океани біля 500 млрд. тонн стічних вод, щорічно у світовий океан скидається біля 10 млн. тонн нафтопродуктів. Останні негативно впливають на всі групи морських організмів, розлита нафта порушує кругообіг води, її газообмін. Атлантичний океан перетворюється в кладовище радіоактивних відходів. В ґрунтових водах басейну Дніпра концентрація радіонуклідів за останні роки зросла у 300 разів. Має місце значне забруднення океану важкими металами - ртуттю, свинцем, кадмієм, основним чином через атмосферу і з річковими стоками. Швидко зростає забруднення гідросфери твердим сміттям (металеві, пластмасові, скляні предмети). Значну небезпеку для океану становить теплове забруднення, пов’язане зі спуском теплої води (АЕС), що веде до різкої активації життєдіяльності бактерій. Свідченням забруднення води є її цвітіння (синьо-зелені водорості) та наявність шару піни на річках (до 1 м). Забруднення питної води неочищеними, фекальними стічними водами є однією з основних причин спалахів дизентерії, холери, черевного тифу, гепатиту А. Тому населенню рекомендується обов’язково кип’ятити водопровідну воду перед вживанням, користуватися побутовими фільтрами.

4. Основні визначення здоров’я і вплив на нього навколишнього середовища.

Своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного, демографічного і соціально-гігієнічного благополуччя країни є здоров’я. Нерідко здоров’я розглядають як відсутність хвороби. Але, згідно Статуту ВООЗ, здоров’я визначається як “стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб чи фізичних вад”. За даними ВООЗ здоров’я людини залежить: на 50 % від способу життя, негативними чинниками якого є шкідливі звички, незбалансоване харчування, малорухливий спосіб життя, вживання алкоголю і паління, несприятливі умови праці, моральне і психічне перевантаження, погані матеріально-побутові умови, незгоди в сім’ї, самотність, низький санітарно - культурний рівень тощо; на 20 % - від стану природного середовища (забруднення повітря, води, ґрунту, складні природно - кліматичні умови); на 20 % - від спадковості; на 7-10 % від рівня медичної допомоги.

Розрізняють три взаємопов’язані рівні здоров’я: суспільне (здоров’я населення), групове (здоров’я сім’ї, трудового колективу) та індивідуальне (особисте здоров’я, здоров’я людини).

Суспільне здоров’я, характеризується комплексом демографічних показників: народжуваністю, смертністю, захворюваністю, середньою тривалістю життя, приростом населення, рівнем фізичного розвитку.

Індивідуальне здоров’я розглядається як життєдіяльність організму конкретної людини і включає три компоненти: соматичний, психологічний та соціальний. На думку більшості вчених, індивідуальне здоров’я характеризується шістьма основними ознаками:

1. Нормальна функція організму на всіх рівнях: (клітинному, тканинному, окремих органів та організму) ;

2. Динамічна рівновага функцій організму та чинників навколишнього середовища;

3. Здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, суспільно корисної праці;

4. Здатність організму адаптуватись до умов існування в навколишньому середовищі, здатність підтримувати постійність внутрішнього середовища;

5. Відсутність хвороби;

6. Повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму.

Здоров’я людини не можна розглядати як щось незалежне, автономне. Воно є результатом впливу різноманітних природних, антропогенних та соціальних факторів. Гігантські темпи індустріалізації та урбанізації за певних соціальних умов можуть призвести до порушення екологічної рівноваги і викликати деградацію не тільки середовища, а й здоров’я людей.

нормальна функція організму на всіх рівнях його організації, органів, організму в цілому, гістологічних, клітинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню

здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно-корисній праці

динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища

здатність організму пристосуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюється (адаптація), здатність підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігати живу основу в організмі

відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь якого порушення повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів
Свідченням тісного зв’язку з навколишнім середовищем є пристосування людини до його змін, яке відбувається через термінові та довготермінові пристосовницькі реакції: гомеостаз, обмін речовин, імунітет, регенерацію, адаптацію та інші властивості людського організму. Адаптація може проявлятись на двох рівнях:

а) фенотиповому - індивідуальне пристосування до нових умов за рахунок зміни обміну речовин, збереження сталості внутрішнього середовища (гомеостаз), несприйнятності організму до інфекцій (імунітет), фізіологічної та репаративної регенерації;

б) генетичному - шляхом природного відбору, що забезпечує збереження популяції.

Свідченням впливу природних чинників навколишнього середовища на здоров'я людини можуть служити такі факти:

- підвищена чутливість суглобів до змін погоди;

- зміни сонячної активності збурення магнітосфери зростання напруги електромагнітного поля Землі зміни в стані серцево-судинної та нервової систем (погіршення);

- дефіцит йоду в навколишньому середовищі веде до базедової хвороби, а дефіцит фтору - до карієсу зубів;

- гірська хвороба в умовах високогір'я;

- руйнування озонового шару веде до росту онкологічних захворювань.

Свідченням негативного впливу антропогенних і соціальних чинників навколишнього середовища можуть служити показники медико-демографічних процесів в Україні протягом останніх 10 років. Так, в результаті зниження народжуваності на 41,3 % і зростання смертності населення на 30 % кількість населення України скоротилась більш ніж на 6 млн чоловік. Середня тривалість життя скоротилася у чоловіків на 3 роки, у жінок - на 2 роки і становить на даний час для чоловіків - 63 роки, для жінок - 68 років. З 1991 р. спостерігається мінусовий приріст населення, а дитяча смертність у 1,5 - 2 рази вища у порівнянні з економічно розвинутими країнами.

Спостерігається ріст і загальної захворюваності (кількість гострих та хронічних захворювань на 1000 населення). Так, хвороби крові та кровотворних органів зросли в 2,7 рази, хвороби ендокринної системи, порушення обміну речовин – у 2,4 рази; хвороби системи кровообігу – в 1,8 разів, уроджені вади розвитку – на 57,3 %, хвороби сечостатевої системи – на 55,7 %, органів травлення – на 42,3 %, кістково - м’язової системи – на 37,4 %, ускладнення вагітності, пологів та післяпологового періоду – на 29,2 %, новоутворення – на 21,2 %, захворювання на активний туберкульоз – на 71,1 %, на сифіліс – в 19 разів (!), алкогольні психози – в 2,2 рази; захворюваність на розлади психіки від вживання наркотичних речовин – в 3,3 рази.

Ці зміни у здоров’ї можна пояснити:

- зниженням життєвого рівня переважної більшості населення, що веде до неповноцінного і недоброякісного харчування;

- соціально-психологічним дискомфортом (невпевненість у завтрашньому дні, свавілля чиновників, неправедний суд, різке розшарування суспільства на багатих і бідних);

- антропогенним забрудненням атмосфери, гідросфери і літосфери;

- некоректним способом життя (стреси, алкоголізм, паління, наркоманія);

- недостатнім рівнем санітарно-гігієнічної грамотності, спрямованої на пропаганду здорового способу життя.

5. Особливості формування здоров’я молоді в Україні перехідного періоду.

Характерною рисою суспільства перехідного періоду, що потребує активних позицій і дій, можна вважати підвищення ролі молоді у життєдіяльності суспільства. Великий обсяг інформації, високий ступінь готовності до змін і дій, необхідність витримувати значне психологічне навантаження є своєрідними викликами теперішнього часу, вони спрямовані переважно на молодь, яка здатна засвоїти нові знання, нові типи поведінки, нові ідеї. Молодь - дзеркало своєї епохи, відображення як її позитивних, так і негативних рис, характерних для сьогодення, тому брак економічного забезпечення, соціальна неорганізованість, відсутність ідеології здоров’я, зниження якості життя впливають на формування здорового способу життя і, головне - знецінюють ідею збереження здоров’я як другорядну, не актуальну.

Перехідні суспільства звичайно характеризуються порушенням нормального ходу розвитку особистості (закон гетерохронності): розвитку інтелекту, статевої та соціальної зрілостей.

Основними рисами молоді на сучасному етапі можна вважати фізичну активність і прагнення до колективних дій. У зв’язку з цим, крім цих позитивних зрушень, викликаних невизначеністю життєдіяльності у перехідному суспільстві, у середовищі молоді більш виражена схильність до негативних зрушень - девіантної поведінки, шкідливих звичок тощо.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту буковинський державний...
Рекомендовано до друку на засіданні кафедри державної служби, історії та політології Буковинського державного фінансово-економічного...

Додатковий перелік навчальних програм, підручників та навчально-методичних...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської та Севастопольської...

Ти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний...
Олександр Іванович ёc д пед н., проф., зав каф фізики й методики викладання фізики зну

Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт»
Схваленою рішенням колегії Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України від 01. 03. 2012 (протокол №2/4-2), затвердженої...

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49

Міністерство освіти науки, молоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486 2442, факс (044) 236 1049

Міністерство освіти І науки україни кам’янець-подільський національний...
Огієнка, 61, м. Кам’янець-Подільський, 32300; тел.: (097) 665 75 60, e-mail: aspirantka000@gmail com

Методичні рекомендації з проведення моніторингу якості загальної...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти І науки обласних, Київської...

Методичні рекомендації з проведення моніторингу якості загальної...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти І науки обласних, Київської...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка