Пошук по сайту


Наш довідник Композитні утворення в українській мові Класифікація помилок Відомі мовознавці (рубрика „Життя видатних людей”) - Сторінка 2

Наш довідник Композитні утворення в українській мові Класифікація помилок Відомі мовознавці (рубрика „Життя видатних людей”)

Сторінка2/5
1   2   3   4   5


Ті, хто більш-менш прихильно ставиться до суржикової мови, схильні вважати її територіальним діалектом. Хто ці прихильники кровозмісного покруча? Ті, для кого є нормальною показова психологія «тутеш­ніх»: у нас так говорять, а отже, це припустимо і правильно. Цілком імовірно, що людина весь вік прожила у суржиковому мовному світі і говорила цією мовою все життя. Зви­чайно, суржик існує ніби у тіні мови, у чомусь є несамодостатнім, однак він, на жаль, є основою світу людини.

Суржикові варіанти стали мовою для мільйонів людей, і ми по­винні ставитися до них серйозно, бо, судячи з усього, матимемо з ними справу ще дуже довго, а з часом вони навіть можуть стати про­дуктивними, а може, трансформуватися у своєрідні діалекти.

  Звідки родом кровозмісне дитя? З міста чи з села? Абсолютна більшість дослідників схильна вважати, що суржик — скалічена мова українських селян — виникає як наслідок поросійщення в умо­вах міської комунікації з усім комплексом супровідних психічних і духовно-ментальних деструкцій особистості, яка пристосовує рідну говірку до «городської», престижної мови.
  Формування міської субкультури в Україні як російськомовної — явище історичне, добре відоме всім. Україномовне село до XIX століття не зазнало тотальної русифікації хоча б тому, що царська Росія взагалі не дбала про масове поширення будь-якої культури, в тому числі й російської. Але розвиток капіталізму вніс свої корективи у мовну цноту села. За умови виключно російськомовної школи, церкви (а з нею кожен, навіть найзатурканіший селянин, зустрічався щонеділі), адміністрації, війська, комерції тощо перехід до вищої верстви означав для українця й зміну мови... А з огляду на те, що до 80 відсотків селян були неписьменними, такий перехід до російщини відбувався через перехідну стадію суржику». [«Березіль», 1997, №3-4, с.136].

  А справа ось ще в чому: українці та білоруси легко асимілю­ються в російському оточенні, вони мають лабільну етнічну свідо­мість (на відміну, наприклад, від кавказців, що становлять стійкий національний тип у російськомовному середовищі). Очевидно, причини слід шукати в глибинних ментальних структурах українського етносу.

Навіть побіжний погляд на серйозні праці з цього питання пе­реконує в наявності феномена лабільності українського духовно-ме­нтального та мовного простору. Іван Мірчук у праці «Історія україн­ської культури» висуває тезу про духовну рухливість українця, який легко забуває своє і швидко пристосовується до чужих обставин. І як ре­зультат — слабкий традиціоналізм культурного самоусвідомлення. Цей висновок найперше стосується вербальних аспектів української культури, невербальні елементи якраз старанно оберігаються й куль­тивуються. Соціологічні спостереження показали, що самоідентифі­кація в українців більше виражена щодо явищ традиційно-побутової культури, спільності території, віросповідання, національної симво­ліки; в росіян — щодо мови, літератури й мистецтва та в рисах хара­ктеру. Українець на теренах Росії успішно переходить на чужу мову, не переймається ідеєю відкриття там національних шкіл чи курсів вивчення української мови, зате оздобить свою дачу у Підмосков’ї вишитими рушниками й портретом Шевченка.

Навіть яскраві самобутні категорії етносу (вихідці із Західної України) досить часто припускаються недбалого мовлення. «Сур­жик уже не на Сході, а на Заході. Так, саме суржиком спілкується нині значна частина західноукраїнського суспільства, включаючи і “свідомих галичан”», - твердить Андрухович.
Ми живемо у світі суржико­вого каліцтва, потворних парадоксів і оксюморонів, де кумедно перемішано стилі та форми. А реальний суржик у назві

вул. Басєйна, магазину «Чєкушка», цінників «Гірчиця “Крепка”», «Корм для тварын», реклами «Меблі для вашого образу життя» — лише графічні знаки грандіозної суржикової та й російськомовної аморфності, безбарвної та буденної.

  Розглядаючи модуль сімейних мов в українській ментальній па­радигмі, слід зважати на той факт, що підвалини мовного розвитку дитини формує мова матері. Російськомовна, україномовна чи сур­жикомовна мати продукує відповідний мовний режим у своїй родині.

  Суржик — це не тільки мова. Це й сфальсифікована історія, пе­реповнена штампами. 

Тож давайте дбати про своє мовлення, красиве, грамотне, пра­вильне. Не забуваймо слова М. Рильського:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову…

Пильно й ненастанно політь бур’ян,

Чистіша від сльози вона хай буде…
Бо по тому, як, скільки, що говорить людина, складається і враження про неї, загальна думка, яку (у разі чого) дуже важко змі­нити…

Інформацію підготував

студент групи АМ-12 Чаушев Д.


У світі прізвищ
Якщо в будь-який час, у будь-якому місці України зупинити на вулиці будь-кого і поставити перед ним нескладне запитання, якої національності люди, що мають прізвища з суфіксами -енко, -ський, -ов, -ев, -єв, можете не сумніватись: відповідь буде без варіантів: -енко - українець, -ський - поляк, -ов/-ев - росіянин. Отже, перед нами - стереотип мислення. Виникнення його, очевидно, пов'язане з тим фактом, що у деяких слов'янських народів певні словотвірні типи прізвищ складають абсолютну більшість. Так, у росіян чи болгар таким типом є прізвища з суфіксом –ов, -єв, у сербохорватів - це -ич, -ович, у поляків - -ський, -цький. Українські прізвища на -енко вважаються найтиповішими для українців, але не тому, що становлять найбільшу групу, а тому, що майже не зустрічаються в інших слов'янських народів. Однак поряд з типом прізвищ на -енко в українців, за підрахунками вчених, прізвища на -ський, -цький, -зький разом з прізвищами на -ук, -чук, посідаючи третє місце, входять до чільної трійки найпоширеніших прізвищ у сучасному українському антропоніміконі.

Як свідчить VІІІ том Словника української мови: прізвище - це "найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість". Отже, найголовніша ознака найменування, що виступає як прізвище, - його спадковий характер і перехід у єдиній незмінній формі від попереднього покоління до наступного.

Поява прізвищ - родових найменувань - пов'язується із задоволенням потреби у найточнішій ідентифікації особи, чого вимагала адміністративно-юридична практика суспільства. Такі ідентифікаційні назви могли структурно являти собою одночленні одиниці, виражені індивідуальним ім'ям (Богданко); двочленні, що найчастіше складались із християнського імені і патроніма або прізвиська (Гришко Шульжич, Мишко Микитеня), тричленні, виражені християнським іменем, патронімом і прізвиськом (Максим Харитонович Гаркавий, Лука Григорович Губа) і описові назви (Тимко з Тернополя, Гаврило Маслов зять, Мишко - трубач пана Черленковського). У зв'язку з тим, що ідентифікація особи для вступу її в різноманітні юридично-правові відносини мала бути найточнішою, до найменування особи як додаток до індивідуального імені могла входити вказівка на родинні стосунки (Андрій брат Петрова), на ім'я батька чи матері (Ігната Василевого), на професію (Демка Пивовара), на походження з певної місцевості, місце проживання (Іван з Неділисок та ін).

Як припускають дослідники, усталення певних слів у функції родових найменувань розпочалося у середовищі вищих, панівних верств тогочасного українського суспільства. Уже джерела XVI ст. фіксують такі князівські найменування, як Андрей Михайловичъ Сангушковичъ Каширский. Другу частину цих найменувань дослідники кваліфікують як родову прізвищеву назву, тобто вона позначала Андрія Михайловича з роду Сангушковичів - Каширських.

Досить широко у практиці українського справочинства як компоненти ідентифікаційної назви особи використовувалися слова з суфіксами -ський, -цький, -зький. Твірними основами для них переважно виступали топоніми - власні географічні назви (назви країн, територій, населених пунктів, водних об'єктів, гірських масивів і таке інше). Порівняймо функціонування в тексті однієї з волинських грамот поряд з відтопонімною особовою назвою і самого топоніма: "Я, Прокоп Степанович Козелецький» ...

Суфікс -ськ- - давній за походженням. Ще в праслов'янській мові він вживався при назвах місцевості і був пов'язаний зі значенням приналежності і походження, звідки, мабуть, розвинулося значення групової присвійності. Сьогодні ж він є значно продуктивнішим. При додаванні суфікса -ськ- до топоніма одержуємо (відтопонімний прикметник), що виражає ознаку предмета за відношенням до топоніма. Наступний етап у створенні прізвища на -ський - це використання його у ролі іменника.

Серед українських прізвищ на -ський трапляються такі, твірними основами яких виступають: а) імена людей (безпосередньо чи через посередництво назв населених пунктів) - Степанівський (Степанівка), Івашківський (Івашки), Андрієвський (Андріївка, Андрій), Павловський (Павлів, Павло), Іваницький (Іваниця, Іван); б) прізвиська: Цісарський (Цісар), Губський (Губа), Синицький (Синиця), Когутовський (Когут), Скляревський (Скляр).

Щодо цих двох груп прізвищ учені висловлюють думку про можливий їхній патронімічний характер, тобто утворення таких похідних від імен та прізвиськ батьків.

Крім українців та поляків (в останніх, як уже згадувалось, прізвища на -ський є найпоширенішими), похідні відносні прикметники з суфіксом -ський у функції прізвищ є у білорусів (Орловський, Тяпинський, Никифоровський), росіян (Волконський, Милославський, Пожарський, Трубецькой), чехів (Коменський, Поборський, Добровський, Хельчицький), словінців (Косеський), словаків (Єсенський, Заянський), лужичан (Андрицький, Цішинський), сербохорватів (Брезовацький, Мушицький), болгар (Раковський, Левський, Михайловський). Таким чином, можна стверджувати, що прізвища на -ський не є ні суто польськими, ні ще чиїмись. Вони у функції компонента офіційної норми називання людини використовуються у багатьох слов'янських народів, а отже, прізвища такого типу є спільнослов'янськими.

Суфікс -ськ при творенні відносних прикметників, що трансформувались у прізвища, в українській мові може виступати у своїх фонетичних варіантах -зьк та -цьк. Вибір одного з них зумовлюється кінцевим приголосним основи: [г], [ж], [з] для першого (Острог - Острозький, Збараж - Збаразький) та [к], [ч], [ц] для другого (Кальних - Кальницький, Случ - Слуцький). Також у словотвірних процесах такого типу широко використовуються і похідні суфікса -ськ, що виникли в результаті його поширення морфемами -їв-, -ин-, -ан-, -єн-: Кропив'янський (Кропивна), Копачовський (Копачі), Сенчанський (Сенча), Яреськовський (Яреськи), Тальнянський (Тальне).

Прізвища прикметникового походження на -ський у середньовічній Польщі вважалися ознакою шляхетського походження і роду, протиставляючи їх носіїв

усім іншим, "нижчим" верствам суспільства. Доходило навіть до того, що аристократи-шляхтичі вимагали від влади офіційної заборони використовувати родові назви на -ський представниками нешляхетських груп населення. Може, саме така "високість" прізвищ на -ський чи, може, певна "красивість" їхнього звучання була причиною обирання людьми "шляхетського прізвища" на -ський. Так, дід відомого українського письменника Івана Нечуя-Левицького Лукіян, родом простий козак з Полтавщини, зайшовши на Київщину і ставши священиком, обрав собі прізвище Трезвінський, а його брат став Коцевольським. Димитрієм Ростовським стає Данило Туптало (чи, як його називає Михайло Возняк, Тупталенко) - церковний діяч та український письменник кінця XVII - початку XVIII ст. Популярною співачкою сьогодення Наталею Могилевською стає Наталка Могила. І таких випадків дуже багато.

Прізвища на -ський має значна частина відомих українських діячів культури. Серед них Герасим та Мелетій Смотрицькі, Іван Вишенський, Кирило Ставровецький, Захарій Копистенський, Антін Радивилівський, Йосип Шумлянський, Сильвестр Ляскоронський, Митрофан Довгалевський та багато інших. Звісно, такий перелік складе не один фоліант.

Отже, як нам здається, не варто кожного, у кого у прізвищі є суфікс -ськ- (чи його варіанти або похідні), беззастережно зараховувати до поляків. Прізвищевий тип на -ський функціонує майже в усіх слов'янських мовах; як бачимо, досить широко представлений він і в українській мові.

Підготувала студентка групи ОФ-21

Дворникова А.
1   2   3   4   5

Схожі:

Є особистості, які персоніфікують собою динаміку розвитку суспільства...
У долі таких людей переломилися й радісні, І важкі періоди життя суспільства. Що йдуть роки не віддаляють їхні імена, а, навпаки,...

Виховна година в 8-а класі
Авжеж, ні! Невід’ємною частиною нашого життя має стати дотримання правил безпеки. Це допоможе захистити ваше здоров’я І життя, здоров’я...

Затверджено
Порядок роз’яснення пропозицій конкурсних торгів та виправлення арифметичних помилок

1. вступ до соціології
Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв’язку....

Соціологія
Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв*язку....

1. лексичне значення слова
Усі слова, що вживаються в мові, становлять словни­ковий склад мови, або її лексику (від грецького lexis — слово)

2. Оцінка радіаційної обстановки
Захист населення це створення необхідних умов для збереження здоров'я І життя людей у нс мирного та воєнного часів. Головна мета...

Книга ілюстрована 182 авторськими малюнками
Всесвіт Загадка життя! Як із мертвої матерії виникло життя? Чому ті самі атоми, з'єднавшись в іншому порядку й кількості, створюють...

Конспект лекцій Частина перша Чернівці
Змі в Інтернеті, а також вивчення та аналіз спадщини видатних журналістів І публіцистів

Історія розвитку фармакології
Відомості про дію І використання лікарських речовин та отрут були відомі щее первісним людям



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка