Пошук по сайту


Комплексне країнознавство (основні поняття, категорії, країни, персоналії) - Сторінка 4

Комплексне країнознавство (основні поняття, категорії, країни, персоналії)

Сторінка4/31
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Брифінг (від англ. Briefing  інформаційна нарада)  один з різновидів зустрічі працівників преси з офіційними державними та політичними діячами. Це, як правило, коротке інформування журналістів з якоїсь певної теми без подальшого обговорення чи коментування її.

Брутто-коефіцієнт відтворення населення (валовий коефіцієнт відтворення населення) – показник заміщення поколінь, що не враховує смертності; одна з узагальнюючих характеристик режиму відтворення населення і зведена характеристика народжуваності.

Брутто-продуктивність шлюбу – середня кількість народжень, що припадають на один шлюб, без урахування розпаду шлюбу до кінця репродуктивного періоду.

Бумеранг екологічний – негативні, особливо небезпечні явища, що виникають у навколишньому середо­вищі в результаті неправиль­ної господарської діяльності людини, які можуть стати згубними для людини.

Бунгало – невелика будівля з легких матеріалів, що використовується для розміщення туристів і має поширення в міжнародник молодіжних таборах (див. Хижа).

Бюджет – детальний підрахунок державних доходів і витрат на певний термін (як правило на рік), схвалений у законодавчому порядку, а також опис передбачуваних доходів і видатків держави, компанії, фірми або окремої особи на певний термін.

Бюджетне регулювання – збалансування (вирівнювання) доходів і витрат як по вертикалі, так і по горизонталі бюджетної системи. Вирівнювання бюджетної системи по вертикалі означає збалансування доходів і витрат державного бюджету, з одного боку, і місцевих бюджетів на всіх рівнях управління (області, районів, міст, районів у містах, сіл, селищ) – з другого. Вирівнювання бюджетної системи по горизонталі означає збалансування доходів і витрат між «бідними» і «багатими» територіями.

Бюджетні права територій – компетенція органів влади адміністративно-територіальних одиниць щодо складання, затвердження і виконання відповідних місцевих бюджетів.
Валова міграція (брутто-міграція) – сукупність мігрантів на даній території за певний час.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – сукупна вартість кінцевої продукції підприємств, галузей матеріального виробництва і сфери послуг, що знаходяться на території країни. ВВП – сукупний доход, вироблений на території країни.

Валовий національний продукт (ВНП) – доход, який включає вартість товарів і послуг, вироблених національними суб’єктами (підприємствами, організаціями і приватними особами) за рік, незалежно від їх місцезнаходження (на території країни чи закордоном).

Валюта (італ. valuta – ціна) – 1) Грошова одиниця країни; 2) Паперові гроші, монети, векселя, чеки, які використовуються в міжнародних розрахунках.

Валюта національна – грошова одиниця конкретної країни, що використовується у зовнішньоекономічних зв’язках і міжнародних розрахунках з іншими країнами.

Валютна інтервенція – втручання держави в операції на валютному ринку шляхом продажу (скупки) великих сум іноземної валюти або золота з метою підвищення (зниження) курсу національної або іноземної валюти.

Валютна криза – глибоке розладнання грошово-кредитної системи, яке охоплює сфери внутрішнього грошового обігу та міжнародних розрахунків. Виражається у відміні золотого стандарту, переході до паперо-грошового обігу, хронічній інфляції.

Валютна монополія – виключне право держави на операції з іноземною валютою, золотом. Була в СРСР та інших соціалістичних державах.

Валютне регулювання – державне регламентування порядку зовнішніх розрахунків, операцій з валютою, золотом. Держава встановлює обмеження на операції з валютою і золотом.

Валютний курс (вексельний курс) – ціна (котирування) грошової одиниці одної країни до грошової одиниці іншої країни. У всіх країнах (крім Великобританії) використовується пряме котирування: 1; 100 або 1000 одиниць іноземної валюти оцінюються в національній валюті; у Великобританії зворотне котирування: фунт стерлінгів оцінюється в іноземній валюті.

Валютний ринок – національні та міжнародні банки, а також біржі, через які здійснюється покупка, продаж, обмін іноземної валюти, чеків, векселів, переводів, акредитивів.

Валютні блоки – групи держав, у яких валюта країн-учасників прикріпляється до валюти країни-гегемона. Виникли в періоди світових економічних криз.

Валютні зони – групи країн, які склалися під час і після другої світової війни на основі валютних блоків. У В. з. проводиться координація валютної політики і системи зовнішніх розрахунків. Основні В. з. – стерлінгова, доларова, зона франка.

Вареній Б. (Вареніус) (1622-1650)голландський географ, який написав працю «Всесвітня географія», де виклав основи країнознавства. Його концепція полягала в поділі географії на генеральну (загальну) і власне географію (окрему), яка вивчає різні країни – країнознавство. У структурі країнознавства виділено три розділи: 1. «земний» – (положення країни, її межі, конфігурація, площа, рельєф, видобуток руд, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ); 2. «небесний» – широта місця і висота Сонця, тривалість сезонів року, кліматична зональність; 3. людський – склад населення, особливості його життя, торгівля, міста, політичний устрій.

Ваучер туристський – основний документ, що підтверджує аквізицію та туристський статус особи або групи, на підставі якого іноземні туристи - індивідуали та туристські групи приймаються й обслуговуються в Україні, а також вітчизняні туристи - за кордоном; документ, що видається туристським або транспортним агентством туристу для підтвердження того, що він сплатив конкретні види послуг: проживання в готелі, харчування, екскурсійне обслуговування, проїзд транспортом тощо, та є підставою для отримання цього обслуговування.

Вексель (нім. Wechsel, буквально – обмін) – вид цінного паперу, грошове зобов’язання. Безумовний і безспірний борговий документ. Розрізняють В. простий і перевідний (трата). Передача В. від однієї особи до іншої оформлюється передаточним надписом. В. – один із основних засобів кредитно-розрахункових відношень.

Велика держава поняття з політичного лексикону, яке, на відміну від географічного й демографічного значення, характеризує країну, яка є не просто великою за розміром і має чисельне населення, а ще й володіє потужним економічним, військовим потенціалом, що уможливлює її визначальний вплив на перебіг світових подій. Зараз великими державами вважаються країни  члени “великої сімки”, а також постійні члени Ради Безпеки ООН.

Велика сімка – група з 7 провідних країн світу, що здійснюють координацію важливих зовнішньо-економічних і політичних заходів у рамках щорічних зустрічей керівників держав і урядів (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія і Канада) (див. Додаток 1).

Великобританія (Сполучене королівство Великобританії і Північної Ірландії) – країна на півн. зах. Європи на Британських островах. Політичний устрій – парламентарна монархія. Номінальний глава держави – король (з 1952 р. – королева Єлизавета ІІ). Законодавчий орган – двохпалатний парламент: палата лордів (членство передається по спадковості перам, принцам королівської крові, а також входять вищі духовні і судові сановники) і палата общин (загальнонаціональні представницькі збори, які вибираються на 5 років). Провідні політичні партії – Консервативна, Лейбористська, Ліберально-демократична. Прапор – синє полотнище з широкими червоними смугами, що утворюють хрест, і вузькими червоними смугами діагональної форми. Державна мова – англійська. Грошова одиниця – фунт стерлінгів. Столиця – Лондон (7 млн. мешк). В. – постійний член Ради Безпеки ООН, член НАТО і ЄС. Площа В. – 244, 1 тис. км2 населення – 59,64 млн. мешк. (2001) (239 мешк. на км2). Складові частини: Англія – 130,4 тис. км2 і 48, 7 млн. мешк.; Шотландія – відповідно 78,8 і 5,1; Валлія – 20,8 і 2,9; Пн. Ірландія – 14,1 і 1,6. Території з особливим статусом: Нормандські острови – 195 км2 і 14 тис. мешк.; о. Мен – 572 км2 і 70 тис. мешк. Залежні території: Гібралтар – 30 тис. мешк., Ангіла – 9, Бермуди – 56, Фолклендські острови – 2, Кайманові острови – 31, Монсеррат – 11, Теркс і Кайкос – 13, о. Св. Єлени – 6 тис. мешк. Прибл.. 80 % населення англійці, 9 % – шотландці, 5 % – валійці, 4 % – ірландці. Майже 50 % – за віросповіданням протестанти англіканського напрямку, 13 % – католики. Приріст населення низький – 2,8 %, 15 % – у віці понад 65 років. Міське населення – 92 %. Найбільші міста: Бірмінґем (2,6 млн. мешк.), Манчестер (2,6 млн. мешк.). Територія острівна, найбільший острів – Великобританія (230 тис. км2). Пн. береги розчленовані фіордами; пд. – берегові кручі. Рельєф пн. – зх. частини – гірський, найбільша висота – г. Бен-Невіс (1343 м.). Пд. – сх. частина рівнинна. Ліси займають 10% площі. Клімат помірний, морський, річна к-сть атм. опадів – 700 – 3000 мм, сильні вітри (особливо взимку), часті тумани. Ріки: Темза, Северн, Мерсі. В. – одна з найрозвинутіших країн світу, разом з США – найбільший експортер капіталу. Частка с.-г. виробництва – 2 % від ВНП (брутто), промисловість – 26 %, послуги – 72 %. Корисні копалини: нафта і газ (на шельфі), кам’яне вугілля, Традиційні галузі промисловості: металургія, гірнича, суднобудівна, текстильна (втратили своє міжнародне значення); значного розвитку набули хімічна, автомобільна, авіаційна, електротехнічна та електрон. Продукція с.г. (11, 9 млн. га с.-г. угідь) забезпечує 40 % потреб країни, основні галузі: ВРХ (12 млн.), свинарство, вівчарство; вирощування зернових (пшениця, овес, ячмінь), цукрових буряків, картоплі, овочів. Головні с.-г. регіони – на сх. і пд.-сх. Розвинута мережа залізничного і шосейного сполучення, вел. вузол авіаційного сполучення (Лондон). З континентальною Європою В. зв’язана паромним сполученням, з 1994 р. – Євротунелем, довжиною 50 км під Ла-Маншем. Експорт: автомобілі, літаки, судна, хімічні продукти, текстильні вироби, (на суму 103, 4 млрд. ф. с). Імпорт: продовольство, корми, метали, ліс, (на суму 113,7 млрд. ф. с). Історична довідка. Впродовж І тис. до н.е. територію сучасної В. заселяли кельти, яких у І ст. н.е. завоювали римляни. У V-VI ст. на острови проникли англосакси. Нормандське завоювання 1066 р. поклало початок правлінню короля Вільгельма, від якого ведуть лік англійські монархи. На протязі ХІІ-XV ст. склалася централізована феодальна держава – станова монархія з парламентом (1265 р.). Впродовж наступних століть розгорнувся процес первісного нагромадження капіталу, розвитку мануфактурного виробництва і становлення капіталістичних відносин, які остаточно утвердилися в результаті Англійської буржуазної революції середини XVII ст. Під час Реформації (1530-і рр.) утворилася англіканська церква на чолі з монархом. Після буржуазної революції почалося складання політичних партій – торі та віги, які в ХІХ ст. трансформувалися відповідно в Консервативну та Ліберальну партії. У результаті заокеанськї експансії Англія захопила величезні території в Америці, Африці, Азії, створила Британську колоніальну імперію і до початку ХХ ст. встановила свою гегемонію в колоніальній сфері. Середина ХІХ ст. – вершина британської економічної та політичної могутності (“Англія – фабрика світу”). Саме з цьго часу ввійшло в обіг вживання термінів Великобританія та Британська імперія. В. відіграла провідну роль у створенні Антанти (разом з Францією та Росією) та підготовці Першої світової війни. Після перемоги в ній вона отримала значну частину німецьких і османських колоній. Політика потурання фашистській агресії та зрив англо-франко-радянських переговорів 1939 р. привели до розв’язання Другої світової війни, в якій В. воювала на боці держав антифашистської коаліції. Після Другої світової війни, не дивлячись на розпад своєї колоніальної імперії, В. залишається однією з наймогутніших держав сучасного світу. Вона стала засновницею ООН і постійним членом Ради Безпеки ООН, вступила до НАТО і ЄС, володіє потужним ядерним потенціалом. В. належить до групи “великих держав” і держав “великої сімки”.

Вибори висунення певною групою людей одного або кількох своїх представників для виконання якихось громадських функцій. Залежно від предмета обрання розрізняють вибори президентські, парламентські й муніципальні (місцеві). З огляду на причини їх проведення можуть бути черговими (проводяться у зв’язку з закінченням строку повноважень виборного органу), позачерговими (їх проводять внаслідок дострокового припинення виборним органом своєї діяльності  дострокового розпуску парламенту, смерті або відставки президента країни), додатковими (проводяться для поповнення представницького закладу, якщо з його складу вибув один або кілька членів).

Виборча (електоральна) географія  практика маніпуляції з виборчими округами, довільного і умисного їх визначення, “нарізання” з метою отримати перевагу на виборах.

Виборча інженерія – наукова галузь і практична діяльність, яка займається пристосуванням виборчих процедур до реалізації інтересів правлячої і політичної еліти щодо завоювання та збереження влади в державі (регіоні/районі, місті тощо).

Виборча система сукупність правил і приймів, які забезпечують певний тип організації влади, участь громадян у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових та виконавчих органів, а також вираження волі тієї частини населення, якої згідно із законодавством певної країни достатньо для визначення результатів виборів легітимними. Успішне проведення виборів і визнання суспільством їх результатів  важлива ознака його здатності розв’язувати політичні проблеми мирним шляхом. В.с. може бути мажоритарна (представницькі органи влади формуються з переможців в одномандатних округах), пропорційна (вибори відбуваються за партійними списками), змішана (поєднує мажоритарну та пропорційну) та консенсусна (практично не використовується в державному житті).

Вибух демографічний – різке збільшення народжуваності, пов'язане з соціальни­ми або загальноекологічними факторами.

Видобувна промисловість – об’єднує галузі, зайняті видобуванням сировини, а також палива з надр Землі, вод і лісів. Частка видобувних галузей у структурі світової промисловості становить 15,7 %, в тому числі в розвинених країнах – 8,8 %, в країнах, що розвиваються – 49,2 %.

Виробничо-географічне положення – положення відносно баз матеріального виробництва, центрів ваги господарського життя.

Виробничо-територіальні зв’язки – просторові відносини між виробничими підприємствами, об’єднаннями, а також між групами підприємств і об’єднань, галузей виробництва в межах територіальних одиниць різного рангу. В.-т.з. формуються в процесі розвитку географічного поділу праці. Включають обмін різноманітними видами сировини, палива, обладнання, напівфабрикатів, готових промислових виробів, сільськогосподарської продукції та ін. Проявляється у вигляді потоків вантажів між центрами виробництва і районами споживання.

Виснаження природних ресурсів – не­відповідність між їх доступ­ними запасами чи безпечни­ми нормами вилучення (використання) і потребами люд­ства (країни, району) при да­них історичних і технічних умовах.

Відділ народонаселення ЮНЕСКО – відділ, що створений у 1968 р. для планування і координації роботи ЮНЕСКО з проблем народонаселення.

Відновлення населення – процес збереження в часі і просторі конкретно-історичної міри даного населення, його кількості та якості безперервним відновленням поколінь в результаті взаємодії народжуваності і смертності.

Відновлення природних ресурсів – комплекс заходів, спрямованих на от­римання природних ресурсів в кількості, що раніше при­родно спостерігалася за до­помогою штучних методів, після періоду повного або ча­сткового виснаження цих ре­сурсів в результаті антропо­генних впливів.

Відновлення робочої сили – відновлення, збереження й розвиток життєвих сил працівників, заміна вибулих і приріст чисельності працездатних, набуття і розвиток знань і вмінь, необхідних для трудової діяльності.

Відтворення природних ресурсів – штучне їх підтримання на суспільне не­обхідному рівні чи розшире­не отримання технологічним шляхом (культивування, хімічний синтез).

Відходи – непридатні для виробництва певної продук­ції види сировини, його лиш­ки або утворені в ході техно­логічного процесу речовини і енергія, що не піддаються утилізації даного виробництва.

Віза – спеціальний дозвіл відповідних органів іноземного уряду на в'їзд, виїзд, проживання або проїзд через територію даної держави.

Візитна картка країни – коротка або поширена інформація країнознавчого характеру про дану державу (символіка, устрій, територія, населення, історія, політика, ресурси, природа, географічне положення тощо).

Війна – організована збройна боротьба між державами, групами держав, класами або націями для досягнення політичних або економічних цілей. Крім збройної боротьби використовуються й інші форми: політичне, економічне та ідеологічне протистояння, розрив дипломатичних відносин, блокада, диверсії. Розрізняють В. справедливі і несправедливі, визвольні і загарбницькі, світові і локальні.

Військова географія – наукова дисципліна, що вивчає військово-політичні, військово-економічні, фізико-географічні умови й оперативне прогнозування можливих сухопутних і морських театрів військових дій і їх вплив на підготовку та ведення війни та військових дій. В. г. включає військове країнознавство.

Військовий стан – особливий правовий режим у країні або в окремій її частині, який вводиться за рішенням верховних органів державної влади у виключних обставинах (війна, загроза державного перевороту, стихійне лихо.) При В.с. влада на місцях переходить до військових органів.

Військово-політичний союз – об’єднання двох або декількох держав з метою загальних дій у вирішенні політичних, економічних та військових проблем (НАТО, СЕАТО та ін.).

Вік людини – період від народження до того чи іншого відраховуваного моменту її життя. Розрізняють: біологічний (визначається станом обміну речовин і функцією організму і відповідністю цих процесів віковим нормам людської популяції) і календарний (вимірюється часом, що проходить з моменту народження).

Вікова піраміда (піраміда віків, віково-статева піраміда) – графічне зображення поділу людей за віком і статтю.

Вікова структура населення – розподіл населення за віковими групами і віковими контингентами з метою вивчення демографічних і соціально-економічних процесів. При цьому населення розподіляється за однорічними або 5- річними віковими групами. Для оцінки загальних структурних зрушень населення розподіляють на три вікові групи: 0 – 14 років, 15-59 років, понад 60 років. У міжнародних порівняннях населення розділяють на дві вікових групи: 0 – 14 років, 15 – 64 роки. Графічно В. с. н. зображується віковою пірамідою: по горизонталі відкладаються пропорційні чисельності (частки) окремих вікових груп, а по вертикалі – вік. У 1990 р. у світі спостерігалась така В. с. н.: 14 років – 32,0 %, 15 – 64 роки – 61,0 %; у країнах з високим доходом відповідно – 20,5 % і 66,8 %; у країнах з середнім доходом – 36,2 % і 58,7 %; у країнах з низьким доходом – 35,5 % і 60,0%.

Вільна економічна зона (зона вільного підприємництва) – частина території, яка виділяється із загального митного кордону держави і має певну свободу в розв'язанні господарських питань, особливий режим управління і пільгові умови діяльності для місцевих підприємств та іноземних фірм. Основна мета створення вільних економічних зон – залучення іноземного та місцевого капіталу для організації виробництв з високою конкурентною спроможність на зовнішньому ринку. В. е. з. може виступати об’єктом країнознавчого дослідження.

Вільсон Вудро (1856 – 1924) – американський державний діяч, президент США; історик, у 1902 – 1910 рр. – ректор Принстонського університету. Спочатку його зовнішньополітична діяльність, викладена в програмі “Нова американська політика”, була зорієнтована на активну експансію в Латинську Америку та на Далекий Схід. Вважав, що США повинні бути світовим лідером, але для того необхідні відповідні умови. У січні 1918 р. запропонував американську програму миру та завершення першої світової війни – “Чотирнадцять пунктів”. Вони передбачали державно-політичні зміни в Європі та світі, створення Ліги Націй і стали фактично заявкою США на світове лідерство. На Паризькій мирній конференції (1919 – 1920) був одним із провідних політиків, від якого залежали доленосні рішення. Представник напряму політичного ідеалізму.

Внутрішні води країни – морські води, розташовані в бік берега від прямих ліній, прийнятих для відліку територіальних вод; води портів; води заток, бухт, губ, лиманів, береги яких повністю належать країні і якщо ширина кожної з них не перевищує 24 милі; рік, озер, водойм, береги яких належать країні. В Росії це ще затоки, протоки, губи і лимани морів, історично належні цій країні.

Внутрішня політика діяльність державних органів, установ, правлячих партій, спрямована на узгодження інтересів окремих верств населення, на певне їх підпорядкування та можливе за конкретних умов задоволення, на збереження існуючого стану в суспільстві або на цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозв’язку і взаємодій окремих сфер суспільства.

Водний кадастр – систематизоване зведення відомостей про водні ресурси країн. Включає гідрологічну вивченість основних гідрологічних характеристик поверхневих і підземних вод.

Водний кодекс країни – систематизований законодавчий акт, який регулює відношення до охорони та використання водних об’єктів.

Водні ресурси – поверхневі і підземні води, які використовуються в народному господарстві і побуті.

Водні ресурси – придатні для використання в народному господарстві країни (регіону, району) води річок, озер, каналів, водоймищ, океанів, морів, підземні води, грунтова волога, лід льодовиків, пара атмосфери. Планетарні ресурси складають 1454,3 млн. км3 (див. Додаток 2).

Воєнно-географічне положення – положення країни відносно осередків і країн зосередження військових сил або потенціальної небезпеки воєнних конфліктів.

Вольтер (Аруе) Франсуа Марі (1694-1778) французький мислитель, який вважав, що три обставини вплинули на людську свідомість – клімат, уряд і релігія. Під кліматом розумів сукупність географічних умов, під урядом – спосіб правління, під релігією – терпимість, фанатизм і переслідування. Головними рушійними силами історії є уряд і релігія, пасивними – клімат.

Всесвітня хартія приро­ди – документ, який містить заклик до прийняття заходів на різних рівнях щодо охоро­ни навколишнього середови­ща і розширення міжнарод­ного співробітництва у цій галузі. Прийнята у 1982 році (28 жовтня) на 37 сесії Генераль­ної Асамблеї ООН. Складається з трьох час­тин. У першій частині викла­дено загальні принципи, до яких належать непорушність природи та її процесів, збере­ження генетичної основи життя на Землі, захист уні­кальних районів та зникаю­чих видів рослин і тварин, захист природи від розорен­ня у результаті воєн. У другій частині розкрито функції хартії — регламентування гармонійної взаємодії люди­ни і природи. У третій (втілення) наведено перелік першочергових та довгостро­кових заходів, які необхідно здійснити щодо охорони природи Землі. Хартію було схвалено переважною більшістю країн-членів ООН, у т.ч. Україною.

Вундт Вільгельм Макс (1832-1920) німецький психолог, філософ, мовознавець, який розробив концепцію “психології народів”. Згідно з нею, основним суб’єктом історії є народ як уособлення “руху цілого”. Народний дух виявляється у спільності рис характеру, моралі, мови, міфології. Він об’єднує людей в одне ціле – народ. Свідомість народу є синтезом індивідуальних свідомостей.
Галузева структура господарства – розчленування системи господарства на складові частини – галузі, що являють собою сукупності тісно однорідних груп господарських одиниць. Г.с.г. безпосередньо відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями.

Галузевий економічний район – район, виділений на основі одного класу господарських об’єктів у межах певних території. При виділенні Г.е.р. використовують одну або кілька провідних ознак, що характеризують територіальне поширення однієї з галузей або виробництв.

Галузевий комплекс – взаємозв’язана, пропорційно збалансована єдність підприємств, установ та організацій певної галузі господарства. Формується конкретними галузями в просторових межах господарства або його територіальної частини (економ. району, області).

Галузевий територіально-виробничий комплекс – вид галузевих комплексів, що являє собою сформовану систему економічно взаємопов’язаних підприємств, організацій і установ на основі їх просторової близькості.

Галузеві господарства – сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, які виробляють продукцію, надають різноманітні послуги та здійснюють інші суспільно корисні види діяльності.

Галузь промисловості – сукупність підприємств (об’єднань), яка характеризується: єдністю економічного призначення вироблюваної продукції, однорідністю перероблюваної сировини й основних матеріалів, спільністю технологічного процесу й матеріально-технічної бази, професійним складом кадрів і специфічними умовами праці.

Гвіччардіні Л. (1483 – 1540) італійський географ, який написав книгу «Опис Нідерландів», надруковану в 1567 р. Більшість географів вважають її першою працею в галузі економічної географії країнознавчого напрямку. Вона складається з двох частин: перша включає загальну характеристику країни (географічне положення, оцінка ролі моря для Нідерландів, характеристика мануфактур і торгівлі) та опис всіх міст і 17 провінцій.

Гейзер – гаряче джерело в місцях сучасної або недавньої вулканічної діяльності, що періодично викидає воду і пару. Максимальна висота ви­кидів — близько 50 метрів, інтервали між викидами від 1 хвилини до кількох місяців.

Генералізація – належить до числа найбільш важливих принципів і в карто­графії. В ній обсяг і характер матеріалів, що відбираються для картографування, визначається масштабом тієї чи іншої карти, її призначенням. Звідси, генералізація – це ще один «місток», що пов’язує комплексне країнознавство і географічну картогра­фію. Це перш за все відноситься до так званих карт «вищого синтезу» - ландшаф­тним, загальноекономічним, районування. Матеріали, що підлягають відбору, повинні відповідати трьом основним умовам: а) показати, чим конкретна територія відрізняється від інших територій; б) вияви­ти особливо важливі характерні особливості території; в) охарактеризувати основ­ні взаємозв’язки між природою, господарством і людиною в системі соціально-економічного, суспільного і екологічного розвитку території.

Генофонд – спадкова інфор­мація, що записана в генетич­них структурах усіх організ­мів.

Генофонд народу, нації – сукупність генів, які є в особин народу та нації, що дозволяють їм відновлюватись, забезпечуючи існування. Має велике значення як для великих, так і, особливо, малих народів.

Геноцид діяльність з метою повного або часткового знищення будь-якої національності, етнічної спільності або релігійних груп. Конвенція ООН (1948 р.) оголосила Г. злочином.

Географічна експертиза – експертиза проектів і програм господарського будівництва, міського будівництва і соціального розвитку з метою запобігання їх шкідливого впливу на довкілля.

Географічна оболонка комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. Верхню межу Г.о. проводять в атмосфері на висоті 25-30 км, нижню — в межах літосфери (на глибині кількох сотень метрів іноді до 4-5 км) чи по океанічному дну.

Географічна оболонка – комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер – літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. Верхня межа географічної оболонки знаходиться на висоті 25-30 км, нижня – в межах літосфери на глибині кілька сот м, іноді – 4-5 км чи по океанічному дну. Отже, до її складу повністю входять гідросфера і біосфера та більша частина атмосфери. Г.о. являє собою складну динамічну природну систему, що характеризується наявністю речовини в трьох агрегатних станах – твердому, рідкому й газоподібному; окисним середовищем, наявністю і фазовими переходами води, а також живої речовини і складною міграцією речовини з участю води, кисню та живих організмів.

Географічне країновлаштування – країнознавча концепція, яка зорієнтована на перехід від опису до конструювання моделі розвитку певної території, регіону/району, країни (вирішення задач розміщення продуктивних сил, створення оптимального середовища життя). Країна при цьому – не просто сума локальних і регіональних систем, вона має певну «генеральну» територіальну структуру, яка склалася в результаті складної взаємодії окремих, проникаючих через всю територію струк­тур (єдиної системи розселення, опорного каркасу розселення, єдиної транспортної системи, єдиної енергетичної системи, рекреаційної системи тощо).

Географічне положення – розміщення певної території чи об’єкту на земній поверхні по відношенню до інших територій або об’єктів. Розрізняють Г.п. по відношенню до природних (материків, океанів, морів, річок, озер, гір тощо) та екон.-геогр. (районів, областей, країн та ін.) об’єктів. Г.п. характеризується також географічними координатами об’єкта.

Географічне ресурсознавство – наука про розміщення та структуру окремих видів природних ресурсів і їх комплексів, питання їх охорони, відтворення, економічної оцінки, раціонального використання і ресурсозабезпеченості. Для країнознавства важливе значення мають розроблені в межах Г. р. різні класифікації природних ресурсів і концепції природно-ресурсного потенціалу, ресурсних циклів, територіального поєднання природних ресурсів, природно-технічних (геотехнічних) систем.

Географічне середовище – частина географічної оболонки Землі, яка безпосередньо пов’язана з життям і діяльністю людини і є постійно діючою матеріальною основою розвитку суспільства.

Географічний поділ праці – просторова диференціація трудової діяльності в процесі розвитку суспільства, яка проявляється у виробничій спеціалізації окремих економічно взаємозв’язаних територіальних утворень різного таксономічного рангу (країн, районів, центрів і.т.д.) кооперації, обміну спеціалізованою продукцією і послугами. Г.п.п. – просторова форма суспільного поділу праці, підпорядковується законам його розвитку, що обумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їх економіко-географічним положенням. Результат розвитку Г.п.п. «вшир» (ступінь диференціації території на спеціалізовані райони і центри) і «вглиб» (інтенсивність і диверсифікації міжнародного обміну) дає уявлення про рівень розвитку продуктивних сил території в цілому.

Географія (від гео – земля і графія – опис) – система наук, які вивчають географічну оболонку Землі, розміщення та розвиток господарства і населення земної кулі, окремих її районів і країн. Головним завданням сучасної географії є дослідження природно-територіальних і виробничо-територіальних комплексів та їх компонентів з метою раціонального використання природних ресурсів, доцільного розміщення виробництва та забезпечення сприятливого для життя людини навколишнього середовища. Відповідно до об’єктів вивчення, в сучасній географії виділяють природничо-географічні і соціально-економіко-географічні науки. Природничо-географічні науки вивчають закономірності будови, структури і розвитку географічної оболонки та її окремих складових частин – рельєфу, клімату, вод, ґрунтів, рослинного і тваринного світу. До них належить загальне землезнавство, ландшафтознавство, геоморфологія, кліматологія, гідрологія, океанологія, географія ґрунтів, ботанічна географія, зоогеографія. До соціально-економічних географічних належать науки, що вивчають розміщення виробництва і населення, умови й особливості їхнього розвитку в різних країнах і регіонах – загальна і регіональна економічна географія, соціальна географія, політична географія, географія промисловості, географія сільського господарства, географія населення, географія транспорту. Обґрунтування географії як соціальної політичної науки спробував дати американський географ І. Боуман, який з 1917 року очолив Американське географічне товариство, у склад якого входило 150 географів, істориків, економістів, статистиків, етнографів, державознавців та юристів. В книзі «Піонерський кордон» (1931) ним розглянуті питання освоєння нових територій. Концепцію географії як соціальної науки І.Боуман розвив у книзі «Географія по відношенню до соціальних наук» (1934), де в центр географії він поставив людину, яка змінює саму себе в процесі перетворення природи.

Географія людини – наукова школа (напрямок), заснована у Франції в кінці ХIX-на поч. ХХ ст. Засновники П.Відаль де ла Блаш і Ж.Брюн вивчали взаємовідносини, взаємовплив природи і суспільства, виділяючи ті сторони географії населення, що є в ландшафті.

Географія населення – наука, що вивчає чисельність, структуру і розміщення населення у процесі відтворення та взаємодії з оточуючим середовищем. Розрізняють два основних напрямки: 1) геодемографічний – вивчає чисельність і структуру населення, головні демографічні показники (смертність, народжуваність, природний приріст, середня тривалість життя) і відтворення населення, демографічну ситуацію і демографічну політику в світі, окремих регіонах і країнах; 2) власне географічний або країнознавчий – вивчає загальну географічну картину розміщення населення у світі, окремих регіонах і країнах.

Геоекологія – наука, що вивчає процеси і явища, які виникають в оточуючому природному середовищі в результаті антропогенного втручання в нього. Важливе значення для здійснення країнознавчих досліджень мають такі концепції Г. як концепція моніторингу оточуючого середовища та концепція еколого-географічної експертизи.

Геоекологія – розділ географії, що досліджує геосистеми високих ієрархічних рівнів - до біосфери включно. Часто вживають як синонім терміна ландшафтна екологія. Див. ландшафтна екологія.

Геоінформаційне країнознавство – галузь країнознавства, що вивчає методику одержання, обробки, узагальнення та передачі споживачу географічної інформації про країни, регіони, райони та інші географічні й економічні об’єкти.

Геоінформаційні системи – наукові та навчальні бази даних, створені на основі використання географічної інформації для потреб інших наук/навчальних дисциплін, у тому числі країнознавства.

Геологічне літочислення – хронологія геологічної історії Землі. Гл. буває абсо­лютне (в роках) і відносне (ери, періоди, епохи, віки).

Геополітика – 1) у найзагальнішому розумінні наука про вплив географічного середовища на політичне і міжнародне життя держав; 2) державна політика насамперед стосовно кордонів країни та її взаємодії з іншими, перш за все сусідніми країнами; 3) політична доктрина, яка надає переважного значення в обґрунтуванні політики зовнішнім чинникам. Г. також – це конкретно-історичні форми впливу територіально-географічних особливостей розташування країни чи групи держав на локальні, регіональні й глобальні міжнародні процеси, а також політику якоїсь держави. В останні роки все більш впливовим стає широке тлумачення Г., яке знайшло найповніше вираження в книзі французького соціолога П. Галуа “Геополітика” (Париж, 1990) – сукупність фізичних і соціальних, матеріальних і моральних ресурсів держави, що складають той потенціал, використання чи навіть наявність якого дозволяє їй досягнути своїх цілей на міжнародній арені. В сучасних умовах заявляється необхідність узгодженої взаємодії всіх членів міжнародного співтовариства у виробленні та реалізації загальнопланетарної геополітики як позасоціального середовища міжнародних відносин. В основу такої геополітика мають бути покладені інтереси порятунку цивілізації для майбутніх поколінь.

Геополітичне положення – положення країни, області чи району відносно «центрів сили», осередків економічної і воєнної сили, різних політичних, економічних і воєнних блоків, політичних і релігійних об’єднань.

Геопростір – у географії форма існування географічних об’єктів і явищ у межах географічної оболонки. Це складний земний планетарний простір, розташований на конкретній території, який розвивається в часі і охоплює всі сфери оболонки: літосферу, гідросферу, атмосферу, біосферу і соціосферу. В філософії Г. – це універсальна форма буття, яка невіддільна від матерії і часу. Виділяють наступні типи Г.: 1. Фізичний, який є нижчим, базовим. 2. Біологічний (біосфера). 3. Соціальний як простір в якому регулюються відносини в суспільстві. 4. Соціально-психологічний як суб’єктивно-сприймаючий. Г. може виступати важливим об’єктом країнознавчих досліджень.

Георуралістика (географія сільського розселення) – наукова дисципліна, що вивчає сільське розселення.

Геосистема – 1) матеріально-енергетична система, що складається із взаємообумовлених природних компонентів, а за деякими поглядами, включає територіально-про­мислові комплекси і системи розселення людей. Уся сукупність складових в Г. взає­мозв'язана у своєму розмі­щенні; в розвитку і в часі. Вони еволюціонують як частини єдиного цілого. Термін близь­кий до екосистеми, що вклю­чає як системне ціле діяльність людини. Найбільша Г. – географічна (ландшафт­на) оболонка Землі, наймен­ша - фізико-географічна фація; 2) особливий клас керо­ваних систем; земний простір усіх розмірностей, де окремі компоненти природи знахо­дься в системному зв'язку один з одним і як певна цілісність взаємодіють з космічною сферою та людським суспільством(за В. Сочавою, 1978).

Геостратегія – мета держави на міжнародній арені (зовнішньополітична, зовнішньоекономічна, військова та ін.), яка повинна забезпечити її виживання, збереження і розвиток (експансію) в умовах потенційного ворожого оточення з боку інших держав, які проводять також таку саму політику.

Геоурбаністика (географія міст) – науковий напрям, який вивчає: 1) основні історичні етапи розвитку міст; 2) головні особливості сучасних процесів урбанізації; 3) географічні аспекти урбанізації і розвиток великих урбанізованих зон світу; 4) сітки і системи міст; 5) основи проектування міст і містобудування.

Геохронологічна шкала (геохронологія) – шкала відносного геологічного часу, що відображає послідовність і субпідрядність основних етапів геологічної історії Землі та розвитку життя на ній. Г.ш. включає ери, періоди, епохи, віки, часи, фази.

Герб державний – відмітний знак держави, офіційно прийнята емблема, виконана за законами геральдики, яка зображується на печатках, бланках державних органів, грошових знаках. Г.д. часто є частиною державного прапору.

Геродот (між 490 і 480 – 430 і 424 рр. до н.е.) – давньогрецький історик, який у своїй 4-й книзі «Історія» залишив розділ з країнознавства (географія Пн. Причорномор’я).

Геронтологія (від грец. geron, род. відмінок gerontos - старець і logos - вчення) – наука, що вивчає процес старіння живих організмів, у т.ч. людини.

Гетерогамія (від грец. heteros - інший і gamos - шлюб) – у етнографії, соціології і демографії термін, що використовується для визначення шлюбів, які укладають особи, що належать до різних соціальних груп чи спільностей (класових, етнічних, релігійних, кастових та ін.).

Гетнер (Хетнер) (Hettner) Альфред (1859 – 1941)німецький географ. Основні праці – з країнознавства, історії і методології географії. Відносив географію до наук про простір.

Гід – 1. Провідник-професіонал, який показує туристам визначні місця або місцевості. 2. Путівник, довідкова книга для туристів і мандрівників.

Гід-перекладач – екскурсовод, провідник туристської групи, який вільно володіє мовою країни перебування.

Гідроенергетичні ресурси – запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище за рівень моря. Вони становлять 60 % поверхневого потоку (див. Додаток 3).

Гідропарк – упорядкована територія (організований простір), що характеризується перевагою водойм як найважливіших об'єктів організації літнього відпочинку. Розміри Г. - від 1000 га та більше, співвідношення площ водойм, насаджень і луків - 2:1:1.

Гімн державний (від грец. hymnos – святкова, урочиста пісня) – поетичний і музичний твір, офіційно визначений як символ державної єдності, який уособлює її суверенітет (поряд з прапором і гербом). Г.д. мають усі держави. Перший в історії гімн, який виконується й досі, був прийнятий у Японії в ІХ ст.

Гіперінфляція – надзвичайно швидкі темпи росту інфляції, які справляють руйнівну дію на обсяг національного доходу і зайнятість. Це становище, коли річний рівень інфляції перевищує 1000 %. Г. часто пов’язана з політичним хаосом, війнами, соціальними революціями та їх наслідками.

Гіперурбанізація (від грец. hyper - над; лат. urbanus - міський) – концентрація населення у великих містах і міських агломераціях, урбанізованих районах. Термін використовується, коли негативні прояви урбанізації переважають у цих міських утвореннях.

Гіпотеза (від грец. основа, припущення) – певна форма наукового знання, вихідна частина пізнавальної системи «гіпотеза – закон – теорія». Головною метою висунення та опрацювання Г. є вирішення наукової проблеми, котра задає напрям пошуку більш конкретної Г. і накладає обмеження на її характер. Вона є інструментом побудови логічних висновків відносно предметної галузі, котра вивчається.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Схожі:

Реферат з дисципліни Країнознавство
Північна Америка між Канадою І мексикою. Це 48 штатів, на які припадає 83 площі І 99,3 населення країни. 49-м штатом є Аляска, що...

Лекція: Країни Азії: Індія, Японія. Китай
Японія. Егп, історико-культурні особливості країни. Особливості населення країни. Галузева І територіальна структура господарства....

Лекція: Країни Європи: Франція, Італія
Особливості егп країни. Населення, галузева структура господарства країни, її територіальні відмінності

Лекція : Країни Європ и
Фрн. Географічне положення. Населення І міста. Особливості сучасного розвитку господарства країни. Промисловість. Сільське господарство....

№1"Законодавча основа Євросоюзу з питань охорони праці. Міжнародне...
Криворізький медичний коледж, заснований на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області

№1"Законодавча основа Євросоюзу з питань охорони праці. Міжнародне...
Криворізький медичний коледж, заснований на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області

Реферат з дисципліни
Основні поняття про науку,як сферу людської діяльності націленої на пізнання природи

Студента групи м -99
Основні поняття про науку,як сферу людської діяльності націленої на пізнання природи

Тема 1: Основні поняття про паралельні обчислення
Загальні зауваження стосовно оцінки продуктивності паралельних алгоритмів та систем

Https://ssl zahav net il/green-card-lottery/registFor asp
Країна, у якій народився – Назва країни повинна відповідати сучасній назві країни, у якій народився аплікант



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка