Пошук по сайту


2.3. Граноцит як рекомбінантна форма гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора

Курсова робота

Сторінка4/5
1   2   3   4   5

2.3. Граноцит як рекомбінантна форма гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора. Усі природні фактори росту є глікопротеїнами. З трьох зареєстрованих і дозволених для використання в Європі мієлоїдних факторів росту, GM-CSF (лейкомакс) і G-CSF (нейпоген) – не глікозильовані, оскільки їх молекула в процесі рекомбінантного отримання втратила цукор; G-CSF (граноцит) – глікозильований, тобто, подібно до природних факторів росту, є глікопротеїном.

Граноцит складається із 174 амінокислотних залишків, що утворюють один поліпептидний ланцюг, у 133-й позиції якого, так як і у природного G-CSF, до триптофану приєднано цукор. Молекулярна маса граноцита біля 20кДа. Показано, що по структурі і активності граноцит ідентичний натуральному G-CSF людини.

Доведено високу ефективність граноцита при нейтропенії: було показано, що у хворих із солідними пухлинами після хіміотерапії медіана тривалості нейтропенії з кількістю лейкоцитів < 1.0x109/літр у групі, що отримувала плацебо складає від 8.5 до 9.5 дні, у той час, як у хворих, що отримували граноцит, період лейкопенії коротший – всього 2 чи 3 дні, в залежності від дози препарату [цит. по 2].

Порівняння ефективності граноцита і GM-CSF у боротьбі з нейтропенією у хворих, що отримали високі дози циклофосфана, показало швидше відновлення показників гранулоцитопоеза при використанні граноцита.

У великому рандомізованому дослідженні, що включало 120 хворих на рак молочної залози, які отримували інтенсивну хіміотерапію, продемонстровано, що число бактеріологічно доведених інфекцій у групі хворих, які отримували граноцит, склало 8%, а в контрольній групі – 22% [цит. по 2].

Швидкість відновлення кількості нейтрофілів корелює з періодом перебування хворих у стаціонарі. По даним H.Link, у групі хворих, які отримали граноцит, кількість нейтрофілів до 28-го дня після трансплантації кісткового мозку перевищила 1.0х109/літр у 88%; а середній час перебування в стаціонарі склав 25 днів; у групі, що отримала плацебо, кількість гранулоцитів відновилась до 28-го дня лише у 44% хворих, середній час перебування в стаціонарі склав 36 днів [18].

Для боротьби з цитостатичною нейтропенією граноцит починають застосовувати через 44 – 48 годин після закінчення курсу хіміотерапії і продовжують до тих пір, поки кількість лейкоцитів складатиме не менше 1.0х109/літр, що повинно бути зафіксовано трьома послідовними аналізами. Таке лікування у більшості хворих не запобігає розвитку лейкопенії, але скорочує її тривалість; звичайно необхідність призначення граноцита зберігається протягом 8 – 10 днів. У деяких пацієнтів кількість лейкоцитів збільшується дуже швидко, досягаючи 10 – 15х109/літр і більше протягом кількох днів, однак відміна препарату призводить у цих випадках до швидкої нормалізації кількості лейкоцитів. При високодозовій хіміотерапії і трансплантації кісткового мозку тривалість лікування граноцитом складає 14 - 25 днів. У ряді випадків після відміни граноцита настає перехідна лейкопенія, що не супроводжується розвитком інфекційних ускладнень [цит. по 2].

Призначення граноцита одночасно з хіміотерапією не запобігає нейтропенії, а може навіть поглибити її. Це пов’язано з тим, що велика кількість гранулоцитарних попередників, що вступають під впливом G-CSF у проліферативний цикл, опиняються під впливом хіміотерапії.
2.4. Еритропоетин. Еритропоетин (EPO) застосовувався при лікуванні термінальної стадії ниркової недостатньості при діалізі з наслідками у вигляді збільшення рівня гемоглобіну, зменшення симптомів анемії та зниженні показів до переливання крові. EPO може відігравати важливу роль у лікуванні цих паціентів, якщо в них низький рівень власного EPO.

Не зовсім зрозуміла ситуація у інших випадках, коли рівень ендогенного EPO нормальний або підвищений. Проводилися дослідження з пацієнтами, в яких були різні форми мієлом та інші типи злоякісних новоутворень кісткового мозку. Не зважаючи на високі рівні циркулюючого ендогенного EPO та низькі резерви кісткового мозку, було показано, що еритропоез може бути підсилений введенням додaткового екзогенного EPO. Це призводить до зменшення кількості симптомів хвороби та зменшення вимог до переливання крові. Ці покращення були, як правило, незначні, і частими були випадки виникнення тромбозів [20]. Не схоже на те, що EPO знайде собі застосування в лікуванні таких паціентів.

Інші хвороби, при яких застосовували EPO, включали ВІЛ інфекції. Було відмічено відступ анемії, спричиненої терапією з використанням зидовудину із зниженням вимог до переливання крові. Зафіксовано також покращення стану пацієнтів із ревматоїдними артритами та хронічною анемією.

Потенційною можливістю застосування EPO в майбутньому є використання його при зборі крові у пацієнтів перед операцією. Специфічні релігійні організації, такі як Свідки Єгова, під впливом певних обставин не заперечують проти лікування з використанням EPO. Riggs застосовував введення EPO членам цієї секти, які мали анемію, перед операціями на серці з добрими результатами. Застосовувалось також використання EPO для лікування хворих, у яких була підвищенна кількість антитіл проти власних еритроцитів та анемія хронічної форми, що вимагала хірургічного втручання. Кількість еритроцитів збільшилась завдяки введенню EPO, незалежно від переливання еритроцитної маси. Інші стани, що спричиняють хронічну анемію, такі як серповидноклітинна анемія, можуть також бути ймовірними кандидатами до застосування EPO. Терапія з використанням EPO добре переноситься [цит. по 2].

Важливим є те, що рекомбінантний EPO дуже схожий на той, що виробляється клітинами ссавців, тому їх важко розрізнити. Тому можливим є його незаконне використання, наприклад атлетами, щоб збільшити кількість еритроцитів та їх здатність переносити кисень. Це може призвести також до збільшення в’зкості крові, що є досить небезпечним.

2.5. Інші ростові фактори. Макрофагальний колонієстимулюючий фактор (M-CSF) є відносно специфічним моноцитарно-макрофагальним ростовим фактором, виділеним із сечі людини. Рекомбінантний M-CSF вперше було отримано в клітинах мавпи Kawasaky. Обидва вони мають ідентичні властивості. M-CSF стимулює диференціацію клітин кісткового мозку в моноцитарно-макрофагальні колонії, а також підвищує продукцію моноцитами інтерферону та протипухлинного фактору [17].

Однією досить цікавою областю застосування M-CSF є боротьба з грибковими інфекціями. У більшості хворих спостерігалося послаблення або повне зникнення інфекції, включаючи двох, у яких був резистентний печінковий кандидоз, що було доведено за допомогою біопсії [8]. У тих пацієнтів, які отримували M-CSF після трансплантації кісткового мозку, не було загострення синдрому “трансплантант проти господаря”. M-CSF можна використоувати для полегшення стану пацієнтів із пригніченою функцією імунної системи, а також тих, у кого прогресує грибкова інфекція.

Є повідомлення про успішне подвійне сліпе рандомізоване дослідження із застосуванням M-CSF при аутогенній та ізогенній трансплантації кісткового мозку у хворих на лейкемію. Рівень гранулоцитів у крові нормалізувався раніше у групи, що отримувала M-CSF, хоча і повернувся до початкової позначки через 2–3 дні. Не було загострення синдрому “трансплантант проти господаря” та лейкемічних рецидивів [цит. по 10].

Інтерлейкін-2 (IL-2) є сильнодіючим фактором росту Т-лімфоцитів, що синтезується антиген-специфічними Т-клітинами і взаємодіє із специфічним IL-2R або ТАС-антигеновим рецептором. Можливо існує ще один рецептор з молекулярною масою 75кДа, що забезпечує взємодію M-CSF із клітиною. Результати перших дослідів показали, що у меншої частини пацієнтів спостерігався регрес пухлини, коли використовували сам M-CSF, чи комбінацію його з лімфоцитами, активованими in vitro за допомогою IL-2 (лімфокін активовані кіллери або LAK клітини). Було відмічено сильну їх токсичність, що часто загрожувала життю, пов’язану із виникненням крихкості капілярів при високих дозах, гіпотонією та легеневими набряками. Лише у незначної частини пацієнтів спостерігалася часткова ремісія. Використання IL-2 у нижчих дозах та з іншими режимами призначення може зменшити токсичність [8].

IL-2 використовувався у клінічних дослідженнях для індукції LAK клітин. IL-2 разом із LAK клітинами або самостійно використовувався переважно при карціномах нирок та злоякісних меланомах. Позитивні результати становили 20-30%, більшість з яких були частковими, що свідчить про низьку доцільність клінічного використання препарату, зважаючи на те, що препарат сам по собі є токсичним [8].

Іншим цікавим підходом до використання IL-2 є активація аутогенних лімфоцитів, відфільтрованих від ракових клітин (TIL), як форма адаптивної клітинної імунотерапії. Описано визначну антипухлинну активність застосування TIL із IL-2 проти клітин карціноми нирок in vitro.

Інші можливості використання включають застосування IL-2 в комбінації з іншими біологічно активними речовинами, такими як інтерферон, IL-4 і IL, для отримання користі з можливості цих агентів активувати рецептори до IL-2. Моноклональні антитіла проти пухлин також можуть підсилювати антипухлинну активність IL-2. Можливо також те, що IL-2 може використовуватись для підсилення ефекту “трансплантант проти лейкемії”, що спостерігалося при алогенній трансплантації кісткового мозку.

Недавно було описано властивості ще одного фактора росту – інтерлейкіну-1(IL-1). Перша частина досліджень показала побічні ефекти, що виникають під час його застосування: підвищення температури, відчуття холоду, головна біль, гіпертонія, тошнота, блювання, біль у м’язах та суглобах. Можливо його потрібно використовувати в комбінації з GM-CSF або у IL-2/LAK комбінації. Інші можливості включають використання антагоністів до IL-1 рецепторів, що в дослідах на тваринах продемонструвало захист від інфекцій та зниження проліферації мієлоїдних лейкемічних клітин in vitro [12].

Інтерлейкін-3 (IL-3, Multi-CSF, CSF-2a, CSF-2b, hematopoetin 2) є мультипотенційним ростовим фактором, чиї властивості частково співпадають із GM-CSF, хоча IL-3 краще діє на менш зрілі клітини-попередники. Доклінічні дослідження на тваринах показали, що IL-3 у комбінації з GM-CSF, може підвищувати рівень СКПК у периферійній крові та покращувати приживлення кісткового мозку після трансплантації. Alter відкрив, що застосування IL-3 in vivo прискорює відновлення ПCК і збільшує розмір та кількість колоній стовбурових клітин кісткового мозку. IL-3 використовували у комбінації з GM-CSF [5]. У частині другій досліджень Dunbar призначав спочатку GM-CSF, а потім IL-3, з перервою у 8 тижнів пацієнтам із мієлодисплазією. Було помічено, що IL-3 мав схожу з GM-CSF активність щодо термінів збільшення рівня нейтрофілів і не мав впливу на зниження кількості тромбоцитів (на відміну від GM-CSF). Ті ж учені використовували IL-3 для покращення стану пацієнтів із іншою формою анемії в одночасній комбінації з GM-CSF. Обидва фактори покращували еритропоез, хоча IL-3 відводилася головніша роль. Токсичність IL-3 зумовлювала виникнення у пацієнтів нудоти, втоми, що не зникали при зниженні дози препарату. Було порівняно ефект застосування комбінації IL-3 та GM-CSF та застосування чистого IL-3 у пацієнтів із різноманітними пухлинами. Комбінація була ефективнішою щодо стимуляції гемопоезу і дозволяла вкоротити тривалість лікування завдяки позитивному впливу IL-3 на тромбопоез [15].

При лікуванні хворих із мієлодиспластним синдромом та апластичною анемією відзначалась різноманітність отриманих результатів. У багатьох пацієнтів було досягнуто підвищення рівня лейкоцитів та тромбоцитів. Токсичність була незначною, загальний рівень гістаміну в крові не піднявся [цит. по 10].

IL-3 використовувався для лікування пацієнтів із мієлодиспластним синдромом і призводив до підвищення утворення клітин крові всіх ліній, хоча вплив на еритропоез був дещо нижчий. Двоє з чотирьох хворих із важкою формою тромбоцитопенії покращило свій стан до рівня, коли вже можна відміняти переливання тромбоцитарної маси. Побічні ефекти були мінімальними [8].

Іншим можливим простором для застосування IL-3 могло б бути відновлення кісткового мозку після хіміотерапії, хоча зараз немає достатньо інформації стосовно цього. Існує думка, що IL-3 може стимулювати клональний ріст злоякісних новоутворень, таких як рак легень [8].

Інтерлейкін-4 (IL-4) вже пройшов кілька стадій досліджень. Є цікаві доклінічні дані, які свідчать про те, що він має антиракові властивості або відіграє роль у довготривалій антипухлинній резистентності. Було показано роль рекомбінантного IL-4 людини у вигляді позитивного впливу на перебіг захворювання у пацієнтів із резистентною формою хвороби Ходжкіна після провалу високодозової хіміотерапії та аутотрансплантації кісткового мозку. Переважаючими побічними ефектами було виникнення гарячки, головні болі, затримка рідини в організмі та підвищення рівня лужної фосфатази. Розробляється метод застосування комбінації IL-4 та IL-2 з використанням TIL. Експерименти іn vivo з використанням лімфоцитів пацієнтів, які отримали IL-2, показали, що IL-4 може підсилювати індуковану IL-2 або антитілами проліферацію лімфоцитів. З цього можна зробити висновок про можливу роль IL-4 у збільшенні проліферації TIL та продукції LAK ex vivo [8]. Іншим ситуаціями, при яких можливе застосування препарату є атопія, аутоімунні реакції та запальні процеси.
Інтерлейкін-6 (IL-6) є сильнодіючим цитокініном, що регулює гемопоез та імунні реакції організму. Спочатку він називався 2-інтерферон, стимулюючий фактор-2 В-лімфоцитів і т.п. Вже проведено дослідження його властивостей in vitro, але клінічних досліджень іще не було. Викликає цікавість можливість його застосування при різноманітних новоутвореннях, таких як мієлома.

Фактор стовбурових клітин (SCF) є малоописаним ростовим фактором, дія якого спрямована на посилення проліферації ранніх попередників гемопоетичних клітин, особливо за присутності факторів росу, таких як IL-6, IL-3 і G-CSF [8].
Інтерлейкін-9 (IL-9) було виділено із лінії Т-клітин гризунів родини Muridae. Пізніше було встановлено, що ген, який його кодує, знаходиться у людини на 5-й хромосомі. IL-9 сприяє формуванню еритроїдних колоній. IL-9 людини було виділено з мегакаріобластних лейкемічних клітин. Він може пригнічувати розвиток деяких злоякісних новоутворень кровотворної тканини. Можливо, що після подальших досліджень ролі IL-9 в цих процесах, виникне можливість його застосування при трансплантаціях кісткового мозку та терапії раку [13].

Інтерлейкін-11 (IL-11) було виділено з кісткового мозку приматів. У комбінації з IL-6 він може підтримувати відновлення мегакаріоцитів після хіміотерапії та стримувати розвиток деяких пухлин [12].

Висновки
Ростові фактори є великою групою гормонів, що діють на всі лінії гемотопоетичних клітин. Наявність на клітинах-попередниках рецепторів до якогось певного типу ростових факторів дає змогу використовувати їх для збільшення кількості клітин крові якоїсь окремої лінії. Дослідження гемопетичних ростових факторів вносить нове у розуміння механізмів гемопоезу. Багато їх властивостей забезпечують їм широке застосування при різних клінічних ситуаціях.

EPO і G-CSF знайшли собі місце при лікуванні різноманітних захворювань. Основною сферою їх використання є збільшення ефективності протиракової терапії, де вони відіграють значну роль. Роль GM-CSF ще до кінця не зрозуміла; висока токсичність робить його менш привабливим засобом лікування нейтропеній та нейтропенійних сепсисів, проте його біологічна активність забезпечує йому інші потенційно можливі сфери застосування, наприклад для виведення клітин-попередників із кісткового мозку до периферичної крові. Застосування комбінацій ростових факторів відіграє величезну роль у лікуванні цитопеній (особливо нейтропеній), спричинених хіміотерапією. Перспективним є відновлення гемопоезу та боротьба із злоякісними новоутвореннями з використанням комбінацій різних інтерлейкінів та GM-CSF. Ростові фактори також можна застосовувати при різних хворобах, що не пов’язані з виникненням пухлин. Очікується збільшення їх ролі в лікуванні СНІДу. Як тільки відкриються нові особливості біології цитокінінів та ростових факторів, відбудеться подальше розширення їх застосування.
1   2   3   4   5

Схожі:

Курсова робота з дисципліни «загальна та неорганічна хімія» на тему: «Сірка та її сполуки»
Метою роботи є вивчення фізичних та хімічних властивостей сірки, а також її сполук

Тема: Кислоти: дія на індикатори, взаємодія з металами та їх оксидами, реакція обміну
Форми роботи: фронтальна робота, експеримент, самостійна робота, групова робота, індивідуальна робота, робота в групах

Курсова робота з дисципліни «Політична економія» на тему «світовий...
Розділ 5 Становлення І розвиток малого підприємництва в перехідній економіці України

Курсова робота з дисципліни «Політична економія» на тему «світовий...
Розділ 5 Становлення І розвиток малого підприємництва в перехідній економіці України

Курсова робота на тему антиоксидантні ферменти цнс при метаболічних розладах
Перебіг метаболічних шляхів у організмі знаходиться під постійним контролем різних регуляторних систем. Однією з таких систем, дія...

Курсова робота на тему: «Геноми, їх оргнанізації»
Велика частина ДНК еукаріотичних клітин представлена некодуючими («надмірними») послідовностями нуклеотідів, які не містять в собі...

Курсова робота на тему: Екологічні аспекти геологічної діяльності людини
Щоб правильно оцінити дану ситуацію ми маємо розглядати не тільки добування, але й переробку, використання ресурсів та захоронення...

Програма розвитку методичної служби школи. Розділ річного плану «Методична...
Наказ про пизначення голів методичних об’єднань, керівників семінарів, творчих груп, шмв тощо

Урок №8 Тема. Практична робота № Використання програмних засобів...
Тема. Практична робота № Використання програмних засобів при вивченні фізики, хімії та біології

Уроку з біології в 7 класі на тему: Листок як орган фотосинтезу....
Листок як орган фотосинтезу. Внутрішня будова листка. Лабораторна робота № Внутрішня будова листка



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка