Пошук по сайту


ІІ. Провідні чинники І стратегії розвитку освіти в сучасних умовах

ІІ. Провідні чинники І стратегії розвитку освіти в сучасних умовах

Сторінка1/36
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36
Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: Навчальний посібник. – Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПУ, 1999. – 300 с. [Sbr1-4 + Sbr5-8 z Comparativ] 91 p, 88 p ukr
Сбруєва А.А.

Порівняльна педагогіка


Навчальний посібник призначений для студентів та викладачів педагогічних вузів, вчителів, аспірантів. Розкриті питання історичного розвитку порівняльної педагогіки як науки, проблеми детермінованості освітніх процесів економічними, політичними та соціальними чинниками; новітні тенденції розвитку системи безперервної освіти у провідник розвинутих країнах світу та в Україні; інтеграційні процеси в освітній сфері у європейському регіоні та у глобальному вимірі; проблеми диференціації та стандартизації освіти у централізованих та децентралізованих освітніх системах; проблеми пошуку шляхів ефективної соціалізації особистості в умовах шкільного навчання.

ЗМІСТ

ВСТУП

І. ПП як галузь наукових знань


    1. Історичні етапи розвитку ПП

    2. Предмет ПП. Її завдання і методи дослідження

ІІ. Провідні чинники і стратегії розвитку освіти в сучасних умовах


2.1. Глобалізація і вплив на освіту

2.2. Проблеми економічної ефективності освіти

2.3. Якісні зміни у характері соціального попиту на освіту

2.4. Провідні стратегії розвитку освіти у різних регіонах світу

ІІІ. Освіта у провідних країнах і в Україні


3.1. Протиріччя і перспективи розвитку освіти: загальне

    1. США. 3. Англія. 4. Німеччина. 5. Франція. 6. Японія. 7. Україна

3.8. Загальні тенденції реформування освітніх систем

IV. Про структурне реформування освіти у розвинених країнах і в Україні


4.1. Нова парадигма грамотності на порозі 2000 р.

4.2. Безперервність – провідний принцип реформування освітніх систем

4.3. Розвиток дошкільного виховання

4.4. Реформи початкової школи

4.5. Стан і розвиток середньої освіти

4.6. Приватні заклади у сучасних освітніх системах

4.7. Розвиток професійної освіти

4.8. Тенденції розвитку вищої освіти

4.9. Провідні напрями і стратегії педагогічної освіти

10. Освіта дорослих

V. Підходи до підвищення ефективності навчання


5.1. Еволюція підходів до вивчення ефективності школи

5.2. Проблеми сучасних систем освіти і шляхи їх розв’язання

5.3. Інформаційно-технологічний підхід до вирішення проблем

5.4. Гуманізація навчального процесу – шлях підвищення ефективності

VI. Диференціація і стандартизація освіти


6.1. Провідні критерії диференціації освіти у зарубіжній школі

6.2. Її особливості в школах США, Англії, ФРН, Франції, Японії, України

6.3. Стандарти в централізованих і децентралізованих освітніх системах

6.4. Характеристики моделей європейської школи

VIІ. Соціалізація особистості у сучасній школі


7.1. Система вихованих цінностей у сучасному суспільстві

7.2. Форми і методи соціалізуючого впливу школи

VIIІ. Альтернативні навчально-виховні заклади на Заході в ХХ ст.

8.1. Причини виникнення у функції альтернативних шкіл

8.2. Розвиток альтернативних шкіл

8.3. Альтернативні школи нашого часу

ДОДАТКИ

ЗМІСТ
3

ВСТУП

Одним із стратегічних завдань реформування українського шкільництва є досягнення кращих світових взірців у сфері освіти, інтеграція у світове освітнє співтовариство. Реалізація цього завдання неможлива без знання стану, основних тенденцій та закономірностей розвитку освіти у різних країнах, геополітичних регіонах та у світі в цілому. Саме таке знання є предметом порівняльної педагогіки як наукової дисципліни.

Порівняльну педагогіку все ще називають молодою наукою, оскільки серед фахівців різних шкіл тривають дискусії щодо її предмета. Однак вона пройшла тривалий шлях розвитку (заснована на початку XIX століття), має чималий досвід методологічних досліджень (перші з яких були здійснені на початку XX століття), нараховує вже сторічний досвід як навчальний предмет (перший курс з порівняльної педагогіки був прочитаний у 1898-99 навчальному році студентам Колумбійського університету Дж-Расселом). Сьогодні порівняльна педагогіка викладається майже у 300 університетах світу. Нагальним є завдання її інтенсивного розвитку як науки та як навчального предмета в Україні.

Як наука порівняльна педагогіка може значною мірою прислужитися вітчизняним реформаторам, широкому загалу педагогів-науковців у процесі осмислення існуючих педагогічних реалій, планування подальшої діяльності та прогнозування її наслідків.

Як навчальний предмет порівняльна педагогіка інтегрується у систему педагогічної освіти на завершальному її етапі і базується на знаннях, отриманих студентами у процесі вивчення курсів "Педагогіка", "Історія педагогіки", "Основи педагогічної творчості" тощо. Окрім надання системи важливих для формування цілісного професійного та загальнокультурного світогляду знань, курс "Порівняльна педагогіка" сприяє розвитку широкого кола професійних умінь майбутніх педагогів.

Методологічною основою побудови структури та змісту навчального курсу стали цивілізаційний, антропологічний, синхронний та діахронний підходи. З метою їх забезпечення застосовувались методи структурного, конструктивно-генетичного та порівняльно-зіставного аналізу педагогічних процесів та явищ.

В основу побудови змісту навчального курсу покладені концептуальні положення щодо:

4

• глобалізації економічного життя людства як важливого чинника розвитку освітніх процесів;

• необхідності інтеграції національної освітньої системи у європейський та світовий культурно-освітній простір із одночасним збереженням та плідним розвитком її самобутності;

• забезпечення реального права кожної особистості на якісну освіту як перспективи розвитку освітніх систем;

• безперервності освіти як умови забезпечення конкурентноздатності як конкретної особистості, так і національної економіки в умовах розвитку новітніх технологій;

• гуманізації всіх сфер освітнього життя як умови забезпечення ефективності функціонування системи шкільництва;

• оптимального співвідношення диференціації та фундаменталізації освіти як шляху розвитку її змісту;

• застосування інноваційних технологій (зокрема нових інформаційних технологій) як засобу підвищення якості освіти;

• формування демократичної громадянськості як основи соціалізації особистості тощо.

Першочергова увага у навчальному курсі зосереджена на проблемах детермінованості освітніх процесів економічними, політичними, культурними та соціальними чинниками; на актуальних напрямах діяльності міжнародних освітніх організацій, освітніх ініціативах міжнародних політичних та економічних організацій; на інтеграційних процесах в освітній сфері у європейському регіоні та у глобальному вимірі;

на проблемах диференціації та стандартизації освіти у централізованих та децентралізованих освітніх системах; пошуку шляхів ефективної соціалізації особистості в умовах шкільного навчання.

Зміст курсу побудований на основі порівняльного аналізу широкого кола новітніх документальних джерел (матеріали міжнародних конференцій з питань освіти ЮНЕСКО, Ради Європи, ОЕСД, Всесвітньої педагогічної профспілки "Міжнародна освіта", IX та Х Всесвітніх конгресів з порівняльної педагогіки. Статистичного щорічника ЮНЕСКО тощо), педагогічних досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців, громадсько-політичної періодики. Важливим джерелом інформації для розробки курсу послужила світова мережа ІНТЕРНЕТ.

5

РОЗДІЛ І. ПОРІВНЯЛЬНА ПЕДАГОГІКА ЯК ГАЛУЗЬ НАУКОВИХ ЗНАНЬ

Питання

1 Основні історичні етапи розвитку порівняльної педагогіки. 2. Предмет порівняльної педагогіки. Її завдання та методи дослідження.

Література до розділу 1

1. Богуславський М. Структура сучасного історико-педагогічного знання //Шлях освпи.-1999.-№1 .-С.37-40.

2. Вульфсон Б.Л. Сравнительная педагогика в системе современного научного знанния /Педагогика.-1998.-№2.-С. 79-89.

3. Вульфсон Б.Л., Малькова З.А. Сравнительная педагогика. -М.: Издательство "Институт практической психологии", - Воронеж: НПО"МОДЗК", 1996.-256 с.

4. Вульфсон Б.Л. Стратега» развития образования на Западе на пороге XXI века, - М.: Изд-во УРАО, 1999.-208 с.

5. Джуринский А.Н. Развитие образования в современном мире.- М.: Издательство открьггого Российского универсигета, 1999.- 200 с.

6. Дичек Н.П. С.Ф.Русова і зарубіжна педагогіка //Педагогіка і психологія.-1996.-;№3. – С. 169-177.

7. Єгоров Г., Лавриченко Н. Тенденції розвитку порівняльної педагогіки за кордоном// Шлях освіти.-1999.-№1.- С.19-23.

8. Соколова М.А., Кузьмина Е.Н, Родионов М.Л. Сравнительная педагогика. - М.: Просвещение, 1978.-192 с.

9.Сухомлинська О.В. Зарубіжний педагогічний досвід в Україні в 20-ті роки // Рідна школа,- 1992.-№2.-С. 3-7.

10. Ушинский К.Д. О народности в общеетвенном воспитаниии.Пед.соч.: В б т.-МЛедагогика, 1988.-Т.1.- С. 194-256.

11. Bereday G.Z.F. Comparative method in education. – N.Y., 1964.

12. Brickman W.W Prehistory of comparative education to the end of the eighteenth century // Comparative education reviev, 1996, Vol.10. №1.

13. Robinsohn S.B. Comparative education: A basic approach. Jerusalem. 1992.

14. Schriewer J., Holmes B. Theories and methods in comparative education. – Frankfurt/M., Berlin, Bern, N.-Y., Wien, 1992.

15. Wilson D.N. Elements for a prosographic and institutional histiry of comparative education. The 9th World Kongress of Comparative education. The University of Sydney. 1996. 1-6 July.
Характерними ознаками розвитку сучасної освітньої системи в Україні є глибоке оновлення всіх її ланок - від дошкільної до вищої, модернізація змісту освіти, методів навчально-виховної роботи, широке запровадження в освітню сферу сучасних інформаційних технологій, виникнення нових зв'язків між школою і життям суспільства. Аналогічні зміни, зумовлені об'єктивними чинниками: розвитком НТП, глобалізацією світового економічного та культурного простору відбуваються у всьому світі. Потреба інтеграції України у світовий економічний простір, реінтеграції у світове культурне середовище зумовлюють необхідність ретельного, систематичного, об'єктивного вивчення міжнародного досвіду розвитку освіти, його співставлення з вітчизняним, відшукання шляхів запровадження кращих педагогічних надбань людства у практику вітчизняного шкільництва, прогнозування можливих тенденцій розвитку вітчизняної та світової освітніх систем. Названу функцію повинна виконувати порівняльна педагогіка як галузь педагогічних знань.

1. Основні історичні етапи розвитку порівняльної педагогіки

Проблемі періодизації розвитку порівняльної педагогіки як галузі наукових знань присвячено цілий ряд досліджень зарубіжних науковців. Найбільш відомими та цікавими, з нашої точки зору, є розвідки Дж.З.Ф. Бірідея [II], В.В. Брікмана [12], С.Б.Робінсона [ІЗ], Дж. Шривера та Б.Холмза [14], ДН.Вілсона [15], Б-Л.Вульфсона та З.АМалькової [З]. На основі узагальнення поглядів західних та російських педагогів, врахування новітніх подій у житті світового товариства компаративістів складена наша періодизація розвитку порівняльної педагогіки.

Перший період розвитку порівняльної педагогіки - класичний (за В.Брікманом - передісторичний) - з найдавніших часів до XIX століття.

Питання про те, як вирішують виховні проблеми інші народи, ставилися ще з давніх давен. Давньогрецький історик Геродот писав про виховання у Вавілоні та Єгипті, давньоримський історик Тацит розповів своїм співвітчизникам про особливості виховання у давніх германців. Вже Платон застосував метод порівняльного аналізу для характеристики особливостей спартанської та афінської виховних систем. Піддаючи критиці спартанську систему фізичного виховання, що мала за мету розвиток грубої фізичної сили, він відстоював афінську, де фізичний розвиток здійснювався перш за все задля досягнення гармонії всіх сил людини. Ці та інші, далеко не завжди абсолютно правдиві екскурси, мали на меті як суто пізнавальні, так і утилітарні цілі: використання досвіду інших народів у справі вдосконалення виховання молоді.

Вивченню зарубіжного досвіду завдячує у значній мірі поява нової освітньої системи в Японії. Її розробка стала наслідком дипломатичної та академічної місії, що побувала у Китаї за наказом принца Шокоту у 607 році [12].

7

У середньовічній Європі, в епоху, коли монополістом в освітній сфері стала церква, а національні особливості не мали будь-якого суттєвого значення, вивчення досвіду інших релігій в освітній сфері, наприклад, ісламу, що мав у цій сфері значні успіхи, не стимулювалось. Однак у спадок людству від цих часів залишилися трактати східних мандрівників, наприклад Абд-аль-Рахмана Ібн Кадуна (1332-1406) з Тунісу, які містять свідчення і про особливості освіти та виховання у інших народів. Трактати середньовічних "компаративістів" мали, у кращому випадку літературний або філософський характер. Подальший розвиток таких досліджень відбувся у часи Великих географічних відкриттів, що мали, як відомо, не тільки дослідницьке, а й колонізаторське призначення.

В епоху Відродження та у часи Реформації освіта знову стає справою "інтернаціонального" інтересу. В ці часи починається формування національних систем шкільництва, що закономірно посилює інтерес до зарубіжного педагогічного досвіду, потребу у його зіставленні з вітчизняним, стимулює обміни "персональними освітніми візитами". З такими візитами у середині XVII століття об'їхав кілька європейських країн (Англію, Швецію, Литву, Угорщину) Я.А.Коменський, пропагуючи ідеї загального навчання, удосконалену методику вивченим латини, основи класно-урочної системи навчання тощо. Саме Коменський у своїй статті "Шлях світла", а потім у фундаментальному 7-томному трактаті ''Загальна порада про виправлення людських справ" розробив ідею міжнародного співробітництва та взаємодопомоги в освітній сфері.

Багату історію має вивчення та запровадження зарубіжного педагогічного досвіду у нашій країні. Власне, становлення української національної школи визначають як творче поєднання східно-слов'янської та західноєвропейської освітніх традицій. Тому у слов'яно-греко-латинських школах, що і започаткували українську національну традицію нового часу, вивчали як грецьку мову та православ'я, які були основою освіти у Візантії, так і латинську мову і "сім вільних мистецтв", що складали основу навчання у середньовічній Європі. Щоправда, запровадження зарубіжного досвіду відбувалось не завжди за доброю волею нашого народу. Зокрема, єзуїти нав'язували українцям як свою освітньо-виховну систему, так і свою релігію.

Глибокими знавцями зарубіжного шкільництва була абсолютна більшість засновників, професорів та ректорів українських братських шкіл та академій ХУІ-ХУШ століть, оскільки вони удосконалювали свою освіту у західноєвропейських університетах та академіях. Повертаючись додому, українські просвітителі використовували все краще з побаченого та перевіреного на власному досвіді.

Вже на початку XIX століття вітчизняними педагогами була здійснена педагогічна мандрівка до Бургдорфського інституту И.Г.Песталоцці з метою вивчення його педагогічного досвіду. Роботи Песталоцці перекладалися російською мовою, але його система не знайшла підтримки у офіційної влади.

8

Таким чином, на рубежі XIX століття виникає потреба у розвитку спеціальної галузі знань - порівняльної педагогіки.

Другий період - XIX століття - період запозичень (за Дж.Бірідеєм), або описовий період (за Д.Вілсоном) Провідною репрезентативною фігурою цього періоду, засновником порівняльної педагогіки як окремої галузі знань є французький громадський та політичний діяч часів Великої французької революції, відомий публіцист Марк Антуан Жюльен Паризький (1775-1848), якому належить перша спроба визначення цілей, функцій та методів порівняльно-педагогічних досліджень.

У роботі Жюльєна "Нариси та попередні нотатки до дослідження з порівняльної педагогіки" (1817р.) вперше зустрічаються терміни "порівняльна педагогіка" та "порівняльне виховання", визначається мета порівняльної педагогіки як порівняльне вивчення педагогічного досвіду в різних країнах з метою створення найбільш раціональної системи освіти і виховання в масштабах Європи, а потім і всього світу.

Для впорядкування всього кола питань, які повинні стати предметом нової галузі знань, Жюльєн склав питальник, що включав понад 250 запитань. Вони стосувались різних сторін діяльності школи. Такі питальники "батько порівняльної педагогіки" запропонував розіслати урядам європейських країн. До кола запитань, запропонованих Жюльєном, входили: тривалість навчальних занять протягом дня, кількість місяців у навчальному році, порядок проведення екзаменів та інші щодо кількісних характеристик навчального процесу. Але були і значно складніші, що становлять проблему і для сучасного етапу розвитку шкільництва: шляхи виявлення і врахування індивідуальних особливостей учнів тощо. Питальник Жюльєна повинен був допомогти у справі визначення країн, які лідирують у розвитку освіти і тих, що відстають, причини такого стану речей і способи надання допомоги відстаючим. Допомогти у реалізації цих ідей повинно було створення загальноєвропейського науково-педагогічного закладу, який би проводив відповідні дослідження.

Робота Жюльєна не отримала широкого розголосу за його життя, однак об'єктивні вимоги часу спонукали вже у ХК столітті цілий ряд педагогів звернутися до вивчення зарубіжного досвіду шкільництва і спробувати застосувати його. Вивчення такого досвіду відбувалось, головним чином, шляхом суто педагогічних мандрівок, у яких вивчення досвіду освітньої справи було головною метою. Вони здійснювались як з власної ініціативи освітян, так і у процесі офіційних відряджень за завданням уряду. Офіційна влада на той час вже не тільки добре усвідомлювала, але й керувалась у практичній діяльності розумінням важливості створення ефективної освітньої системи для стабільного розвитку держави, тому у більшості європейських країн планувались або відбувались суттєві освітні реформи. Зарубіжний досвід у цій сфері вивчався достатньо грунтовно.

9

Серед найбільш відомих французьких "педагогічних мандрівників" XIX- початку XX століття професор Сорбонни і член Вищої ради народної освіти В.Кузен, який досліджував систему освіти у Прусії, освітні діячі Ж.-М. Бодуен, який склав "Доповідь про сучасний стан початкової освіти у Бельгії, Німеччині і Швейцарії" та В.Фрідель, що є затором робіт "Підготовка вчителів у зарубіжних країнах" та "Педагогіка за рубежем".

Найбільш відомим німецьким "педагогічним мандрівником" XIX століття був професор Мюнхенського університету Ф.Тірш, який є автором тритомної праці "Про сучасний стан громадської освіти у західних землях Німеччини, в Голландії, Франції і Бельгії". Він першим поставив питання про необхідність "європейського виховання" як передумови зближення європейських країн і народів.

Вагомий внесок у вивчення зарубіжного освітнього досвіду у США в ХІХ- на початку XX ст. зробили Г.Манн, Г.Барнард, Дж.Рассел.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   36

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Нака з
Аналіз діяльності педагогічних колективів закладів освіти району показав, що у 2015-2016 навчальному році науково – методична робота...

«Реалізація теоретичних та практичних засад випереджаючої освіти...
Т. А. Ланчковська – завідуюча районним методичним кабінетом відділу освіти Криворізької районної державної адміністрації

Культура Нового часу
Тенденції культурного розвитку, започатковані епо­хою Відродження, знайшли своє продовження у XVII ст. Водночас виникли й інші соціально-історичні...

Реалізація сучасних інноваційних технологій навчання на засадах компетентнісного...
Комунальна установа «Криворізький районний науково-методичний кабінет» Криворізької районної ради Дніпропетровської області

Борошняні кондитерські вироби, мають велике значення у харчуванні...
Шукаючи нові смакові властивості виробів крім впроваджен­ня нових оригінальних рецептів, можна застосовувати різні поєд­нання вже...

Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №17 харківської міської ради харківської області
Бібліотеки в сучасних умовах наступу інформаційних технологій проходять складний шлях модернізації, на якому бібліотекарі І керівництво...

Список орієнтованих тем науково-дослідницьких робіт
Стратегія соціально-економічного розвитку України Харківської області: географічні наслідки сучасних економічних перетворень

Всеукраїнський конкурс-огляд
Розділ І. Теоретичний аспект проблеми використання інтеграції на уроках української мови та літератури в умовах сталого розвитку...

Нікопольська міська рада відділ освіти І науки методичний кабінет план роботи
Соціально-економічні та духовно-культурні тенденції розвитку українського суспільства зумовлюють нову парадигму розвитку освіти,...

Повна адреса закладу
Проблемне питання школи : Диференційований підхід до навчання учнів, розвиток їх творчих здібностей, створення оптимальних умов для...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка