Пошук по сайту


Основнi одиницi СІ - Лекція Одиниці І системи одиниць фізичних величин

Лекція Одиниці І системи одиниць фізичних величин

Сторінка4/8
1   2   3   4   5   6   7   8

Основнi одиницi СІ

Метр - одиниця довжини

Mетр (m, м) дорівнює довжині шляху, який проходить у вакуумi світло за 1/299 792 458 частину секунди.

Таке визначення метра було прийнято 1983 р. XVII Генеральною конференцiєю з мiр і ваг (Резолюцiя 1).

Ця одиниця довжини дiстала назву вiд грецьк. metron, що в перекладi означає "мiра", у перiод становлення Метричної системи мiр у Францiї. Теоретично метр тодi визначався як довжина однiєї десятимiльйонної частини від чвертi паризького меридiана, що, на думку вчених, робило цю одиницю довжини "природною", тобто взятою безпосередньо з природи мiрою.

Виходячи з цього теоретичного визначення та результатів вимiрювання частини дуги паризького меридiана 1799 р. було виготовлено еталон метра у виглядi платинової лiнiйки шириною близько 25 мм, товщиною близько 4 мм i довжиною 1 м. Цей еталон дістав назву "метр Архiву", оскільки його було передано на зберiгання до нацiонального архiву Францiї.

Такий штриховий еталон метра та відповідне визначення самої одиниці з неістотними змінами проіснували до жовтня 1960 р. Використання штрихового еталона метра має два основних метрологiчних недолiки: по-перше, втрачається природна мiра метра i, по-друге, штрихова мiра не може забезпечити необхiдну точнiсть його вiдтворення.

XI ГКМВ 1960 р. було прийнято таке визначення метра: "Метр дорiвнює довжинi 1 650 763,73 довжин хвиль у вакуумi випромiнювання, що вiдповiдає переходу мiж рiвнями 2p10 та 5d5 атома криптону-86".

Свiтловий еталон метра повернув метру характер природної мiри та, як показали подальшi дослiдження, пiдвищив точнiсть його вiдтворення в 100 разiв, що мало дуже важливе значення для сучасного приладобудування та точного машинобудування. За допомогою свiтлового еталона можна забезпечити точнiсть вiдтворення метра щонайменше 10-9 (замiсть 10-7 з допомогою штрихової мiри).

Нарешті, 1983 р. ХVII ГКМВ визнала за потрібне ввести нове визначення метра, яке ґрунтується на значенні фундаментальної сталої - швидкості світла у вакуумі та є чинним і дотепер.

Уведення нового, простiшого визначення метра спрощує розумiння його фiзичного змiсту, це визначення зручне для навчальних цiлей, але для вiдтворення розміру метра, створення його еталону доцiльно й нині використовувати визначення, прийняте XI ГКМВ.

Прогрес сучасної науки та технiки потребує подальшого вдосконалення еталонiв довжини. Такi можливостi в принципi iснують. Зокрема, наприклад, дослiджуються можливостi застосування новiтнiх досягнень фiзики у вивченнi атомних пучкiв, оптичних квантових генераторiв, ефекту Мессбауера тощо для створення нових, точнiших еталонiв довжини.
Кiлограм - одиниця маси

Кiлограм (kg, кг) є одиницею маси і дорiвнює масі мiжнародного прототипу кiлограма.

Таке визначення кiлограма було встановлено III Генеральною конференцiєю з мiр і ваг (1901 р.).

Цю одиницю вперше було встановлено в перiод розроблення Метричної системи мiр, причому спочатку через вiдсутнiсть чiткого розмежування понять "маса" та "вага" ця одиниця вiдтворювалась вагою одного кубiчного дециметра дистильованої води при температурi її найбiльшої густини (4 oC). Об’єм, який займає в цих умовах кiлограм води, було прийнято за одиницю мiсткостi - лiтр. Таким чином, для кiлограма встановлювалась цiлком визначена природна мiра, що вiдтворювалась спецiально виготовленим у виглядi платино-iридiєвого цилiндра дiаметром 39 мм i такої самої висоти еталоном, що також дiстав назву "кiлограм Архiву".

Наступна перевiрка показала, що кiлограм Архiву на 0,028 г перевищує природну мiру. Проте Мiжнародна комiсія з еталонiв Метричної системи мiр 1872 р. вирiшила не змiнювати прототип кiлограма та як єдину мiру зберегти "кiлограм Архiву".

Вiдсутнiсть чiткого розмежування одиниць ваги та маси i їхнiх еталонiв була пов’язана з потребою уточнити спiввiдношення iнерцiйної та гравiтацiйної мас.

З метою усунення існуючої на той час плутанини I ГКМВ (1899 р.) затвердила Мiжнародний прототип кiлограма як прототип одиницi маси. Це рiшення було прийнято з огляду на те, що на вiдмiну вiд маси вага тiла залежить вiд його положення на поверхнi Землi (вiд широти мiсця та висоти над рiвнем моря).

У рiшеннях III ГКМВ чiтко розмежовано кiлограм як одиницю сили та кiлограм як одиницю маси.

Точнiсть вiдтворення одиницi маси - кiлограма - з допомогою прототипу кiлограма (вiдносна похибка не перевищує 2. 10-8) в основному задовольняє запитам сучасної науки й технiки. Проте перспективи їхнього розвитку потребують подальшого пiдвищення точностi вiдтворення одиниць маси. Крiм того, зруйновнiсть та невiдтворюванiсть Мiжнародного прототипу кiлограма залишає в центрi уваги метрологiв проблему встановлення природної мiри для кiлограма.

Нині проводяться дослiдження зi з’ясування можливостi вираження одиницi маси через атомнi константи, наприклад через масу нейтрона.

Iнший напрям розв’язання цiєї проблеми полягає в розробленні та створенні зразкiв маси одноiзотопного складу. Проведенi дослiдження показують реальну можливiсть вiдтворення одиницi маси з точнiстю, що набагато перевищує будь-якi практичнi запити.

Секунда - одиниця часу

Секунда (s, с) є час, що дорiвнює 9 192 631 770 перiодам випромiнювання, яке вiдповiдає переходу мiж двома надтонкими рiвнями основного стану цезiю-133.

Це визначення секунди було прийнято 1967 р. XIII Генеральною конференцiєю з мiр і ваг (Резолюцiя 1).

За рiзних часів та у рiзних народiв одиницею часу обиралися доба чи рiк, яким вiдповiдали перiоди обертання Землi навколо власної осі та обертання Землi навколо Сонця.

У всіх колишнiх системах одиниць до 1960 р. секунда визначалась як тривалiсть інтервалу часу, що дорiвнює 1/86400 частинi тривалостi середньої сонячної доби . Середня сонячня доба та секунда (як частина вiд неї) пов’язані з обертанням Землi навколо своєї осі. Точнiсть визначення середньої сонячної доби i вiдповiдно одиницi часу - секунди - є недостатньою (вiдносна похибка дорiвнює 10-7). Така точнiсть уже не задовольняє сучасні вимоги науки та технiки.

З огляду на це Мiжнародна астрономiчна спiлка та Мiжнародний комiтет мiр і ваг виконали велику роботу, пов’язану зі встановленням нового, точнiшого природного еталона одиницi часу - секунди. За рекомендацiєю цих органiзацiй 1960 р. XI ГКМВ прийняла таке теоретичне визначення секунди: "Секунда - 1/31 556 925,9747 частина тропiчного року для 1900 р. січня о 12-й годинi ефемеридного часу" (визначення тропічного року та поняття ефемеридного часу наведені, наприклад у ).

Таким чином, секунду можна визначити шляхом спостережень за небесними тiлами. Проте, найчастiше для цього користуються спецiальними приладами - годинниками, якi можуть дуже точно вiдтворювати секунду. Так кварцовий годинник, що є генератором електромагнiтних коливань з п’єзокварцовими стабiлiзаторами частоти, забезпечує велику точнiсть. За добу хiд кварцового годинника змiнюється щонайбiльше на 0,00001 с. Саме з допомогою таких годинникiв і сигналiв точного часу, що передаються по радiо, точна одиниця часу стала доступною повсюдно.

Розвиток сучасної фiзики вiдкрив новi можливостi для подальшого пiдвищення точностi вiдтворення одиницi часу. Стосовно цього вельми перспективними виявилися молекулярнi та атомнi еталони частоти - атомнi годинники. Частота в них стабiлiзується електричними коливаннями, якi вiдбуваються в атомах і молекулах, що сприяє зменшенню вiдносної похибки вiдтворення одиницi часу до 10-10 … 10-11.

З метою вирiшення питання про використання атомного годинника як еталона одиницi часу Мiжнародний комiтет мiр і ваг органiзував Консультативний комiтет з визначення секунди. Мiжнародний комiтет мiр і ваг 1965 р у декларацiї з приводу атомного еталона частоти зазначив, що "еталон є переходом мiж надтонкими рiвнями F = 4, М = 0 та F = 3, М = 0 основного стану 2S1/2 атома цезiю-133, незбудженого зовнiшнiми полями, а частотi цього переходу приписується значення 9 192 631 770 герц". Звiдси випливає, що протягом однiєї секунди вiдбувається 9 192 631 770 розглядуваних переходiв (див. визначення секунди).

Слід пам’ятати, що надтонка структура енергетичних рiвнiв цезiю зумовлена квантово-механiчною взаємодiєю магнiтних моментiв атомного ядра та валентного електрона; ця взаємодія, з одного боку, малочутлива до зовнiшнiх впливів, а з iншого - настiльки слабка, що частоти переходу мiж рiвнями надтонкої структури потрапляють до iнтервалу радiочастот.

Цезiєвий еталон частоти забезпечує можливiсть вiдтворення одиницi часу - секунди та одиницi частоти - герца з відносною похибкою щонайбiльше ±1. 10-11.

Ампер - одиниця сили електричного струму

Ампер (А, А) є силою незмiнного електричного струму, який під час протікання по двох нескінченно довгих паралельних прямолiнiйних провiдниках малого кругового поперечного перерiзу, розташованих на вiдстанi 1 м один вiд одного у вакуумi, спричинив би на кожній ділянці провідника довжиною 1 м силу взаємодiї 2.10-7 Н.

Це теоретичне визначення одиницi сили струму - ампера було встановлено 1948 р. IX Генеральною конференцiєю з мiр i ваг (Резолюцiя 2).

Таке визначення ампера на вiдмiну вiд тих, що iснували ранiше та встановлювали його через кiлькiсть електрики, яка проходить крiзь поперечний перерiз провiдника за одиницю часу, або з допомогою визначення кiлькостi речовини, що вiдкладається на одному з електродiв у процесі електролiзу, або вимiрюванням кiлькостi теплоти, що видiляється в провiднику за одиницю часу протікання в ньому струму, є найдоцiльнiшим з метрологiчного погляду, бо тiльки воно забезпечує необхiдну точнiсть одиницi сили електричного струму.

Це визначення ґрунтується на пондермоторнiй (механiчнiй) дiї струму при протіканнi вздовж двох нескінчених прямолiнiйних паралельних провiдникiв, розташованих у вакуумi. Така дiя описується законом Ампера, який стосовно розглядуваного визначення можна записати так:


  ,

де d - вiдстань мiж провiдниками; l - довжина дiлянки провiдника, до якої прикладено силу F.

Вважаючи в цiй формулi I = 1 А, d = l = 1 м та враховуючи, що 0 = 4.10Н/м, дістаємо, що F, як i при визначеннi ампера, дорiвнює 2.10-7 Н.

Використовуючи дане теоретичне визначення ампера, одиницю сили струму можна вiдтворити з досить великою точнiстю, оскільки вже розроблено високочутливу методику визначення сили. З а допомогою відповідного приладу - струмових ваг, можна вiдтворювати ампер з точнiстю, що становить 10-6 частку його значення. Ця точнiсть цiлком задовольняє сучасні вимоги науки та вимiрювальної технiки.

Проте з подальшим розвитком науково-технiчного прогресу, природно, підвищаться вимоги до вiдтворення ампера - однiєї з основних одиниць СІ. До цього треба додати потребу задовольнити метрологiчну вимогу, що полягає у встановленнi зв’язку ампера з природною мiрою.

Виходячи з цих положень нині в наукових метрологiчних органiзацiях виконуються дослiдницькi роботи зi створення еталона ампера, який забезпечить вищий ступiнь точностi вiдтворення цiєї одиницi та встановить її зв’язок з мiрою, закладеною в самiй природi.

Найновiшi досягнення ядерної фiзики вiдкривають широкi можливостi встановлення зв’язку ампера з константами, що характеризують атомнi ядра та елементарнi частинки. Метрологи, наприклад, вказують на великi перспективи використання гiромагнiтного вiдношення протона (вiдношення магнiтного момента протона до його момента iмпульсу) для встановлення одиниць вимiрювання електричних і магнiтних величин з вельми високою точнiстю.

Кельвiн - одиниця термодинамiчної температури. Температурнi шкали

Кельвiн (К, К) є одиницею термодинамiчної температури і дорiвнює 1/273,16 частині термодинамiчної температури потрiйної точки води.

Таке визначення температури було встановлено 1967 р. XIII Генеральною конференцiєю з мiр і ваг (Резолюцiя 4).

ХІІІ ГКМВ (Резолюція 3) також вирішила, що одиниця кельвін та її позначення К можна застосовувати для вираження інтервалу або різниці температур.

Згідно з цією самою Резолюцією 3 на додачу до термодинамічної температури (символ Т), що виражається в кельвінах, у застосування впроваджується також температура Цельсія (символ t), яка визначається рівнянням

t = T – T0,

де T0 = 273,15 К за визначенням.

Для вираження температури Цельсія використовується одиниця "градус Цельсія", що дорівнює одиниці "кельвін". У цьому разі "градус Цельсія" є спеціальною назвою, що застосовується замість "кельвін". Проте інтервал, або різницю температур Цельсія, можна виражати як у кельвінах, так і в градусах Цельсія.

Зауважимо, що до 1967 р. кельвін мав назву "градус Кельвiна" та позначення oK.

Дуже важливе значення для вимiрювання температури має рацiональний вибiр температурної шкали, тобто вибiр вiдповiдного температурного iнтервалу та розмiру тiєї його частини, що приймається одиницею температури.

Великого поширення набула температурна шкала Цельсія, в якiй вихiдним температурним iнтервалом приймається такий iнтервал, що мiститься мiж температурами плавлення льоду та кипiння води при нормальному атмосферному тиску. Перша з цих температур вважається такою, що дорiвнює 0 oC, а друга - 100 oC. Весь iнтервал подiляється на 100 однакових частин - градусів Цельсія.

Англiйський фiзик В.Кельвiн (1842–1907 рр.) першим довів принципову можливiсть побудови температурної шкали, що не залежить вiд термометричних тiл, шляхом використання другого принципу термодинамiки у формі теореми Карно [46; 63].

З метою встановлення спадкоємностi з поширеною температурною шкалою Цельсія розмiр одиницi температури, яка визначається за термодинамiчною шкалою, був обраний таким, що дорiвнює градусу Цельсія.

Як показали незалежно один вiд одного Кельвiн та Д.I.Менделєєв, вибiр двох реперних точок для побудови шкали Цельсія (температури танення льоду та температури кипiння води) з метрологiчного погляду є невдалим, бо знижує точнiсть визначення абсолютної термодинамiчної температури. Вони запропонували використати для побудови шкали одну реперну точку. Консультативний комiтет з термометрiї, створений Мiжнародним комiтетом мiр та ваг, конкретизував цю пропозицiю та прийняв термодинамiчну температурну шкалу з однiєю реперною точкою - потрiйною точкою води, яка вiдповiдає термодинамiчнiй рiвновазi трьох фаз H2O (твердої, рiдкої та газоподiбної). Ця точка на 0,01 oC перевищує температуру плавлення льоду при нормальному тиску. Другою (нижньою) межею температурного iнтервалу було обрано точку абсолютного нуля температур. Цi положення були офiцiйно закрiпленi в резолюцiї, прийнятiй 1954 р. X ГКМВ.

Експериментальнi утруднення, пов’язані з реалiзацiєю термодинамiч­ної шкали температур привели до встановлення практичної Мiжнародної температурної шкали (скорочення – МТШ або ITS від International Temperature Scale). Міжнародна температурна шкала - це насамперед сукупність методів і засобів, за допомогою яких можна найпростіше вимірювати температуру, що достатньо близька до її термодинамічних значень. В основі всіх МТШ лежить термодинамічна температурна шкала Кельвіна.

Першу Міжнародну температурну шкалу було прийнято 1927 р. на VII ГКМВ. Одиницею МТШ-27 був міжнародний градус (degree centigrade), який визначався як 1/100 температурного інтервалу між точками 0o та 100o міжнародної температурної шкали.

ІХ ГКМВ 1948 р. переглянула МТШ-27 і ввела в дію МТШ-48. Було дещо скориговано дві основні реперні точки, а методи відтворення МТШ-48 практично залишились без змін порівняно з МТШ-27. На ХІ ГКМВ 1960 р МТШ-48 було дещо скориговано а її назву змінено на МПТШ-48, що підкреслило практичний характер шкали.

На сесії Міжнародного комітету мір і ваг 1968 р. було затверджено нову Міжнародну практичну шкалу замість МПТШ-48. Перегляд МПТШ-48 спричинювався потребою розширення шкали в інтервал температур, нижчих від –182,97 oС, і уточнення деяких реперних точок. МПТШ-68 розрізняла практичну температуру Кельвіна (символ T68) та практичну температуру Цельсія (символ t68). Мiжнародний комiтет мiр і ваг рекомендував уникати вiд’ємних значень температури в практицi вимiрювань, для чого при температурах, нижчих від 0 oC, слід наводити температуру Кельвiна, а при таких, що перевищують 0 oC, - температуру Цельсія.

Згідно з Резолюцією 7 XVIII ГКМВ (1987 р.) Міжнародний комітет мір і ваг затвердив 1990 р. нову Міжнародну температурну шкалу - МТШ-90, призначену для практичних вимірювань. Мiжнародна температурна шкала 1990 р. базується на рядi температурних точок, що вiдповiдають певній кількості добре вiдтворюваних станiв рiвноваги (постiйних визначальних точок), і на специфiкованих атестованих iнтерполяцiйних приладах. Iнтерполяцiю мiж температурами постiйних точок здiйснюють за формулами, що використовуються для встановлення зв’язку мiж показами цих приладiв і значеннями Мiжнародної температури. МТШ-90 забезпечує максимальне наближення до температури, вираженої за термодинамiчною шкалою. Рiзниця температур за цими двома шкалами не перевищує похибок вимiрювання температури при сучасному рiвнi її вимiрювання. МТШ-90 визначає Міжнародні температури, нижчі від 0,65 К. Ця шкала скасувала МПТШ-68 та Тимчасову температурну шкалу (1976 р.) для інтервалу 0,5 … 30 К.

Згідно з МТШ-90 результати вимірювань температури можна виражати в Міжнародній температурі Кельвіна (символ T90) або в Міжнародній температурі Цельсія (символ t90), між якими встановлено такий зв’язок

t90 = T90 - 273,15 К.

Одиницями T90 та t90 є вiдповiдно кельвiн (К, К) та градус Цельсія (oC, oC), як i для термодинамiчної температури Т та температури Цельсія t.

Отже нині допускаються до використання чотири температури: термодинамiчна температура, температура Цельсія, Міжнародна температура Кельвiна та Мiжнародна температура Цельсія. Інтервал, чи рiзницю, температур можна виражати як у кельвiнах, так i в градусах Цельсія.
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Класифікація одиниць вимірювання та одиниць обліку

Класифікація одиниць вимірювання та одиниць обліку

Програма для 5-х класів Програма початкової школи
Ознайомлення з довідковими виданнями з природничих наук різних типів: енциклопедії, словники, довідники величин, атласи географічних...

Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт для студентів...
Всі цитати, цифровий та фактичний матеріал, бібліографічні відомості перевірені. Написання одиниць відповідає стандартам

1. 1 Основні поняття й одиниці виміру
За 100 із зайвим років людин наробив стільки глупостей, скільки не робив за все своє існування. Давно вже пройшла Холодна війна,...

Зумовлюють спільну діяльність індивідів а їхня сутність проявляється...
Отже, головною дійовою особою соціальної системи є індивід, що виконує в рамках даної системи певну соці­альну роль. Проблеми соціальних...

1. національна економіка: загальне та особливе
Як наукова дисципліна національна економіка комплексне вчення про закономірності становлення та функціонування господарської системи...

Курсова робота з дисципліни «загальна та неорганічна хімія» на тему: «Сірка та її сполуки»
Метою роботи є вивчення фізичних та хімічних властивостей сірки, а також її сполук

Лекція з курсу "Цивільний захист"
Тема: "Надзвичайні ситуації в Україні та їх вражаючі фактори не природного характеру"

Конспект лекцій для студентів Лекція 1
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка