Пошук по сайту


Тема 8. Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрямки економічної думки в Україні (друга половина XIX – початок XX ст.)

Лекція тема Вступ. Предмет, метод та періодизація курсу “Історія економіки та економічної думки”

Сторінка4/6
1   2   3   4   5   6
Тема 8. Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрямки економічної думки в Україні (друга половина XIX – початок XX ст.).

Промисловий переворот в Україні в складі Російської імперії. Причини його запізнення та особливості, порівняно з країнами Західної Європи (1860 – 1880 рр.). Початок індустріалізації української промисловості та села. Переломні 1880 – 1890-ті роки. Стабілізація фінансово-кредитної системи. Грошова реформа С.Ю. Вітте і перехід до золотого стандарту (1895–897 рр.). Основні положення аграрної реформи П.А. Столипіна та її наслідки для України.

Промисловий та сільськогосподарський розвиток західноукраїнських земель у складу Австро-Угорщини.

Зародження і розвиток кооперативного руху в Україні.

8.2. Розвиток ідей класичної школи в Україні.
Політична економія як наука набула певного розвитку в Україні на початку XIX століття. Вона була введена як самостійна навчальна дисципліна в університетах, гімназіях, ліцеях в 1803–1804 рр. Було перекладено і опубліковано низку праць західноєвропейських економістів, друкувались дослідження російських та українських учених.

У пореформений період і до дев’яностих років XIX століття політична економія розвивалась переважно у руслі класичної політичної економії. Проте ще й в період підготовки до реформи 1861 року українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток світової економічної думки, її класичного школи.
Одним із перших вітчизняних просвітителів, прихильників ідей Сміта не тільки в Україні, але й у всій Російській імперії був Десницький Семен Юхимович (бл. 1740 – 1789). Був одним із розробників російського права, засуджував кріпосне право та національне гноблення.

Аналізуючи „натуральну юриспруденцію” , С. Десницький відмічав, що важливого значення набуває дослідження добробуту громадян, їх облаштування, впровадження мануфактур, сприяння комерції, удосконалення хліборобства, організації банківської системи, митної справи тощо. Учений вважав, що розвиток землеробства і торгівлі робить народ забезпеченим, здатним вчасно сплачувати податки.

Особливого значення вчений надавав вченню про власність, рахуючи, що вона (власність) посідає центральне місце на різних єтапах суспільного розвитку. С. Десницький виступав захисником приватної власності. Будь-який замах на власність він уважав за найбільшу нелюдькість. „Позбавити людину володіння або перешкодити їй у використанні своєї речі – явне беззаконня” [2], – тверив С.Десницький.

У розвитку держави, враховуючи приклад Англії, C. Десницький надає великого значення торгівлі, купечеству, розвитку науки і промисловості.

Далі вчений у всіх випадках пропонував: уникати монополій, не накладати мита на всякі внутрішні товари, над перекупниками мати суворий нагляд.
Серед економістів класичного напрямку в політичній економії чільне місце посідає син греко-католицького священника з українського закарпаття М. А. Балудянський (1769–1847). В Російській імперії Михайло Балудянський стане професором, статс-секретарем, таємним радником і помре в її столиці – Санкт-Петербурзі.

Конспекти лекцій і публікацій М.А.Балудянського були надруковані під назвою „Економічна система”. В них він першим з українських економістів у 1806 – 1808 рр. виклав і спробував розвинути основні положення „Дослідження про природу та причини багатства народів”. Він правильно визначив „ теорію Адама Сміта, основану на праці і обміні ”, як систему, що вбачає багатство народу „в міновій цінності всіх виробів”.

Досліджуючи, аналізуючи і порівнюючи вчення меркантилістів, фізіократів, а потім і погляди А.Сміта, М. Балудянський приходить висновку, що А. Сміт об’єднав попередні політекономічні концепції, знайшовши першопричину всього багатства в праці. Він показав, що у всіх галузях людської діяльності діють одні й ті ж мотиваційні механізми. Далі він підкреслює, що А. Сміт пішов далі фізіократів, бо зарахував до продуктивної всі види праці, що застосовуються у матеріальному виробництві. „Якщо нація, – писав вчений, – займається виробництвом таких предметів, котрі мають постійну вартість і якщо її громадяни виробляють вартість тільки шляхом таких продуктів, то як купець, так і продавець рівномірно примножують природне багатство”. Якщо ж нація не здатна прогодувати населення, то вона потрапляє у залежність від інших націй.

Національне багатство, – писав М. Балудянський, – полягає в нагромадженні продуктів продуктивної праці. Взагалі будь-який товар, на виробництво якого використано більше праці, має при обміні і більшу вартість.” Це вихідна засада А.Сміта, якої дотримувався М.А. Балудянський. Він зазначає, що для будь-якого виробництва в сільському господарстві, в мануфактурі й торгівлі потрібні: 1) праця; 2) капітал; 3) земля. Розглядаючи ці фактори виробництва М. Балудянський посилається не тільки на праці А.Сміта, а і на інших західноєвропейських вчених.

М. Балудянський докладно досліджує суть, частини і функціонування капіталу у народному господарстві. „Якщо нація споживає все вироблене своєю річною працею, то її капітал не примножується і вона не здатна починати нові роботи і використовувати нові машини; тоді вона залишається у попередньому становищі” – писав він.


Одним із перших навчальних курсів політичної економії (двотомні „Записки про політичну економію” – Харків, 1837, 1848) розробив російською мовою Тихін Федорович Степанов (1795 – 1847) – професор політичної економії Харківського університету.

Суспільно-економічні погляди Т. Степанова сформувалися під впливом ідей Сміта, Рікардо, Мальтуса, Сея, Сісмонді, які він творчо використовував у своїх працях. Особливо високо вчений цінив Сміта. У промові, проголошеній на урочистих зборах імператорського Харківського університета, Степанов, похвально відгукуючись про політичну економію, сказав: „Нарешті на горизонті політичної економії зійшло справжне її світило, це система Адама Сміта” А у „Записках про політичну економію” він писав: „Праця є головним джерелом багатства – це наріжний камінь, що його поклав Адам Сміт у підвалину його чудової системи”.

Така висока оцінка системи А.Сміта э переконливим аргументом того, що Т. Степанов був прихильником і послідовником класичної школи в політичній економії, а його погляди розвивалися в руслі тогочасної загальноєвропейської та української традиції.

Розглядаючи предмет політичної економії, вчений зазначав, що економічні ідеї слід сприймати критично, не можна нехтувати думкою простих людей. Наукові гіпотези нерідко втілюються довго. „Тільки взаємна згода теоретиків і емпіриків може сприяти швидкому та правильному розвитку науки” .

Т.Степанов рахував, що економічна наука повинна вивчати не тільки загальні, але й часткові закони в промисловості, сільському господарстві, торгівлі. „Під іменем політичної економії розуміють власне науку, що займається відкриттям законів народного господарства”. Намагаючись удосконалити це визначення, він писав: „ Я вирішив краще визначити політичну економію наукою, що розкриває закони фізичного життя держав” Учений вважав, що з розвитком власне політичної економії її предмет буде розширюватися і конкретизуватися.

Одним із вузлових для політичної економії є питання про відношення між багатством і народонаселенням, яке й досі не розв’язане. У цьому контексті Т.Степанов виступив з критикою поглядів на розвиток народонаселення Т.Мальтуса.

Т. Степанов не лише аналізував ідеї класиків політичної економії, але й використовував їх для аналізу господарських процесів у економіці російської імперії, з’ясування природи та критики кріпосницької системи.

Зокрема, розглядаючи питання про джерела багатства, він підкреслював, що всі соціальні групи людей мають право на його використання, а справедливість у розподілі багатства, доступність освіти удосконалюють суспільний порядок і державу. Вчений був прихильником багатофакторності у створенні багатства, підкреслював роль праці, капіталу та землі у цьому, водночас наголошуючи на особливому значенні фактора праці, який приводить у рух всі інші фактори виробництва.

Мріючи про світле майбутнє людства, Т.Степанов сподівався досягти його мирним удосконаленням суспільства, просвітництвом.

Прихильником класичної політичної економії був також професор Київського університету І. В. Вернадський (1821 – 1884) – батько видатного вченого природознавця, академіка, першого президента АН УРСР В. І. Вернадського.

Народився В. І. Вернадський у Києві в сім’ї лікаря. Закінчив Київський університет, де був нагороджений золотою медаллю за філософьку працю. Здобувши стипендію кандидата в політекономи, І. Вернадський вчився у Німеччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Англії. У 1847 році захистив у Петербургському університеті магістерську дисертацію на тему „Нарис теорії потреб”. „ У політичній економії, – писав І.Вернадський, – немає, можливо жодного предмета, пояснення якого було б таким важливим, як потреби. Як би ми не обмежували їх коло, вони все ж таки залишаються в її межах і притому тією межею, до якої, як до центру, тяжітимуть усі висновки науки.” Молодий вчений виклав свій погляд на стан вивчення потреб меркантилістами, фізіократами й А. Смітом, якому й віддав перевагу. На основі проведеного аналізу, І.Вернадський зробив висновок, що теорію потреб до нього ніхто не викладав ясно, чітко і яскраво. Важливою вимогою у з’ясуванні теорії потреб, на його думку, є включення в об’єкт аналізу суспільства і людини.

Одну з своїх праць („Предмет політичної економії”) вчений присвятив визначенню предмета політичної економії та з’ясуванню її завдання. Останнє полягає у тому, писав він, щоб відкрити „природні закони виробництва”. При цьому І.Вернадський наголошує, що „економічні закони проявляються у всій своїй силі скрізь, де існує праця і обмін ...„ Він виступив проти визначення політичної економії як науки про багатство і підкреслив, що вона вивчає лише один бік, одну властивість багатства – його цінність. Предмет науки він обмежує товарним виробництвом.
Тема 9. Господарство провідних країн світу в міжвоєнний період.


  1. Економічні наслдки Першої світової війни.

  2. Версальська система.

  3. План Дауеса та Юнга.

  4. Світова економічна криза 1929-1933 рр.

  5. Два типи (шляхи) виходу з економічної кризи.


Перша світова війна викликана особливостями історичного розвитку Німеччини, які поставили її в умови боротьби з Англією за лідерство в Європі та світі, дорого обійшлася людству: 10 млн вбитих, 20 млн покалічених, в тому числі в Німеччині 1,8 млн вбитих, 1,5 млн покалічених, 900 тисяч загинуло від голоду, епідемій. Обсяг промислового виробництва впав на 43%. Була підірвана фінансова система (лише прямі воєнні видатки склали 150 млн золотих марок). Німеччина за рішенням Парижської конференції повинна була крім значних територіальних уступок, ще й сплатити репарації країнам-переможницям.

Не на багато кращим було становище у країн-переможниць. Англія втратила 750 тис. вбитими, 1,7 було поранено. Національне багатство зменшилось на 1/3. Видатки на війну становили приблизно 10 млр фунтів стерлінгів. Внутрішній борг зріс в 10 раз, зовнфшній – в 1,4 рази (до 70% цього боргу припало на США).

Надзвичайно сильно постраждала і Франція. Втрати вбитими становили 1,3 млн. чоловік, 750 тис. залишилися інвалідами. Фінанси були підірвані, з країни-кредитора вона перетворилася на країну-боржника (у 1920 р. борг становив 300 млрд. франків)

Що до США, то Перша світова війна стимулювала її економічний розвиток. Війна на її території на велася, людські втрати не перевищували 50 тис. вбитими на 230 тис. раненими.

США були головним постачальником воєнних матеріалів, продовольчих, сировини для воюючих держав. На початку 20-х років США давали майже ½ світового видобутку вугілля, більше 3/5 - виробництва чавуну та сталі, 2/3 –видобутку нафти, 85% - виготовлення автомобілів, країна перетворилася на світового кредитора. Війна дозволила США захопити світові ринки збуту та джерела сировини. Найважливішим підсумком розвитком США в 1914-1919 рр. було збільшення її економічної потужності, посилення її позицій в світовій економіці, закріплення за ними становища наймогутнішої країни світу.

Період між 1919-1939 рр. можна назвати найбільш нестабільним періодом світової історії з точки зору економічного і соціально-політичного становища. Умовно цей період можна поділити на етапи: 1919-1921 рр.- повоєнний кризовий стан; 1922-1928 рр. – відносно стабільний економічний розвиток, 1929-1933 рр. – світова економічна криза; 1934-1939 рр. – етап поступової ліквідації наслідків економічної кризи та передвоєнної економічної кон’юнктури.

Перший період характеризується нестабільними показниками економічного стану країн, які погіршилися навесні 1920 р. внаслідок кризи, яка охопила Великобританію, США, Японію. Причина – якісні зміни, що відбулися під впливом НТР та тривалої війни.

З точки зору соціально-політичної нестабільності тут головними причинами були Жовтнева революція в Росії, революційна ситуація в Німеччині, а також Версальсько-Вашингтонська система повоєнного світу, яка на думку творців, повинна була визначити шляхи економічного та політичного розвитку країн Європи, але не зменшила суперечки між ними.

Версальські угоди підписані 28 червня 1919 р. державами-переможницями (США, Англія, Франція, Італія, Японія, Бельгія та ін.) та переможеною Німеччиною, надзвичайно вразливо відбились на економіці останньої. За Версальською угодою територія Німеччини скорочувалась на 1/8, населення на 1/10. Франції передавались (крім Ельзаса і Лотарингії) Саарський вугільний басейн. Німеччина втратила частину території на користь Бельгії, Польщі, Литви, Данії, а також були втрачені всі колонії загальною площею 13 млн. км2 з населенням 13 млн. чоловік. Також Німеччина позбавилась воєнно-морського флоту, авіації, скорочувалось виробництво озброєння, армія обмежувалась 100 тис. чоловік з 4 тис. офіцерським корпусом. Німеччина за Версальською угодою повинна була сплачувати репарації в розмірі 132 млрд. золотих марок, утримувати окупаційні війська, та багато іншого.

В той же час умови Версальської угоди надзвичайно сприятливо вплинули на економіку Франції, що дозволило їй, першій серед країн, що воювали, подолати наслідки війни.

Відродження господарства Німеччини та необхідність виконання рішень Версальської угоди вимагали серйозного реформування економіки країни.

Перша проблема – реформування грошової системи (війна спричинила страшну інфляцію). З листопада 1923 р. почали випускати рентні марки (одна рентна марка дорівнювала 1 трильйону паперових марок). В середині 1924 р. реформу було завершено вилученням з обігу рентних марок. Були випущені нові марки (банкноти), що забезпечувалися золотом.

Друга проблема – відродження німецької промисловості і народного господарства в цілому. Цій задачі сприяв так званий план Дауеса (прийнятий в середині 1924 р. на лондонській конференції країн-переможниць). Згідно з цим планом репараційні платежі встановлювалися у розмірі від 1 до 1,75 млрд. золотих марок на рік протягом 5 років, та 2,5 млрд. в наступні роки. Джерело виплат – митні збори, акцизи, спеціальний репараційний податок. Передбачалась і допомога з боку країн-переможниць (США надали Німеччині 800 млн. марок кредиту), відкривались можливості іноземних інвестицій у німецьку промисловість. Над економікою встановлювався контроль з боку Ліги Нації.

Завдяки плану Дауеса економіка Німеччини наприкінці 1927 р. вийшла на довоєнний рівень, а в 1928 р. на 13% перевищила його. В кінці 1928 року Німеччина ставить питання про заміну умов сплати репарацій, що передбачались планом Дауеса. В червні 1929 р. цей план замінюється новим – планом Юнга. План Юнга (президент одного з трестів Моргана) визначав остаточну суму репарацій у розмірі 113,9 млрд. марок, та граничний термін сплати – 57 років, по 2 млрд. в рік, відмінявся контроль над економікою Німеччини..

Розгортання світової кризи 1929-33 рр. фактично відмінило новий репараційний план. У літку 1931 р. за пропозицією американського президента Гувера проголошено мораторій на щорічну сплату репарацій, а в 1932 р. надається відсрочка у виплаті на 15 років.

Другий етап (1922-28 рр.) характеризується більш стійкими темпами економічного росту у провідних країнах світу, що дозволило їм не тільки ліквідувати наслідки війни, а й зробити значний крок у напрямку модернізації і реконструкції виробництва. Найбільші успіхи в економічному зростанні були досягнуті США. Значні успіхи були і в економічному розвитку Англії, Франції, Італії, Японії. Більшість економістів вважала що настала “ера процвітання”.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. (третій етап) охопила майже всі країни світу та відкинула їх економіку майже на декілька десятирічь назад, іноді до рівня межі XIX-XX ст. Найбільше від кризи постраждали США.

Криза розпочалася наприкінці жовтня 1929 р. з краху Нью-Йорської біржі. До 1933 р. промислове виробництво США скоротилось порівняно з 1929 р. на 46%, збанкрутувало біля 1 млн. фермерів, різко впала заробітна плата. Економіку країни було відкинуто до рівня 1911 р. Найстрашнішим наслідком кризи стало безробіття (1/4 частина працездатного населення втратила роботу).

В Німеччині гостра реакція на кризу підготувала грунт для приходу фашизму. Промислове виробництво скоротилось на 40%.

У Англії і Франції падіння обсягів виробництва не було таким сильним (Франція – 31%, Англія – 16%).

В цілому кількість безробітних у 32 країнах за роки кризи 1929-1933 зросла з 5,9 млн. до 26,4 млн. чоловік.

Боротьба з кризою визначила нову генеральну лінію економічної політики – посилення державою втручання в економіку, в соціальні відносини. Можна виділити два основні варіанти цього процесу: антикризова політика “Нового курсу” президента США Ф. Рузвельта, та система заходів по оздоровленню економіки у фашистській Німеччині.

Конгрес США надав надзвичайні повноваження президенту Рузвельту в проведенні реформ, і вони були успішно реалізовані у два етапи: 1933-1935, 1935 -1938 рр.

Перша акція нової адміністрації – відправка банків на канікули (лютий – березень 1933 р.). Припиняється вивіз золота за кордон, стає обов’язковим продаж золота громадянами державі (було закуплено біля 200 т золота). Ці заходи сприяли припиненню дефляції.

Важливе значення мали прийняті президентом Рузвельтом Закон про відбудову національної промисловості та Закон про регулювання сільського господарства. За пропозицією президента створюється громадянський корпус збереження ресурсів (табори для молоді віком від 18 до 25 років, в яких вони працювали на меліораційних роботах, ремонті шляхів, очищенні лісів тощо.)

Взимку 1933–1934 рр. створена Адміністрація Громадянських Робіт, яка забезпечувала роботою більше 4 млн. чоловік, 1935 р. – Закон про Соціальне страхування (обов’язкова пенсія по старості з 65 років, обов’язкова допомога по безробіттю – 11 долларів в тиждень).

Приймалися закони про рефінансування фермерської заборгованості (надавались кредити на 100 тис. долларів).

В результаті всіх цих дій економіка США на протязі 1936–1937 рр. вийшла на рівень 1929 року.

Теоретичним обгрунтуванням реформ Рузвельта стане вчення англійського економіста Дж. Мейнарда Кейнса про необхідність втручання держави в економіку з метою стимулювання інвестицій та пом’якшення криз.

Другий шлях виходу з економічної кризи – мілітаризація економіки. Особливо яскраво це проявлялось в таких країнах, як Німеччина та Японія.

Наприклад економічна програма гітлерівської нацистської партії передбачала такі заходи:

  • одержавлення всієї грошової та кредитної системи та створення державної системи безготівкових розрахунків;

  • одержавлення всіх трестів, участь держави у прибутках;

  • проведення земельної реформи, відміна земельної ренти, спекуляції землею;

  • організація громадських робіт на 2 млн. чоловік та асигнування на це 5 млрд. марок.

Проте коли нацисти прийшли до влади, то реалізували вони дещо іншу програму (не були націоналізовані банки, не відчужувались безоплатно землі). Першим кроком політики фашистської влади стало картелювання та прийняття закону, який забезпечував відродження військової держави.

В аграрній політиці важливу роль відіграє контроль над сільським господарством.

Починаючи з 1933 р. запроваджується обов’язкова трудова повинність для молоді від 18 до 25 років, яка з 1938 р. стає загальною.

Значного розвитку набуває воєнне виробництво, весь комплекс пов’язаних з ним галузей. Політика мілітаризації економіки не розв’язувала проблеми відбудови оптимальних господарських пропорцій, розширення внутрішніх та зовнішніх ринків, оздоровлення фінансової системи, а навпаки заганяла ці питання в кут. Єдине що могло врятувати економіку Німеччини від економічної катастрофи – розв’язання зовнішньої агресії. Саме тому Німеччина починаючи з 1935 р. все більше втягуватися у воєнні конфлікти і, в кінцевому підсумку, починає саму масштабну за всю історію людства війну.

Таким же шляхом – шляхом мілітаризації виходила з економічної кризи і Японія. В 1937 р. їй вдається захопити частину території Китаю, Маньчжурії. Війна набуває затяжного характеру. На неї Японія витратила 80% державного бюджету. Закон про загальну мілітаризацію перетворив робітників і службовців у кріпаків. Робочий день тривав 14–16 годин, зарплата мінімальна. Всю високоякісну продукцію (годинники, радіоприймачі, велосипеди, швейні машини, парасольки) – на експорт, а на отримані кошти імпортується необхідна сировина, стратегічні матеріали, ліцензії.

1   2   3   4   5   6

Схожі:

Методичний посібник Автор Марусич Н. Ю. 2012 зміст культура фахового...
Мова як генетичний код нації, засіб пізнання, мислення, спілкування, як показник рівня культури людини

Лекція з курсу "Цивільний захист"
Тема: "Надзвичайні ситуації в Україні та їх вражаючі фактори не природного характеру"

Історія хімія (курс лекцій)
Роль історичного матеріалу в методиці викладання хімії. Періодизація історії хімії. Походження терміна „хімія”

Розділ поняття про валеологію. Об'єкт, метод та методологічні основи, історія розвитку науки 4

Тема Вступ до соціології
Якщо об'єктом науки є певна сфера об'єктивно-суб'єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет – це ті аспекти...

Реферат Предмет, метод, структура конфліктології
Викликані вони соціальними недугами, які охопили економіку, політику, культуру, мораль. У суспільстві змінюються ціннісні орієнтації,...

Урок тема: економічна й соціальна географія україни як наука
Вчити учнів називати об'єкти й предмети економічної та соціальної географії України, світових та вітчизняних економ-географів

Правила прийому до вибраних вищих навчальних закладів
України (період ХХ – початок ХХІ століття), а також один навчальний предмет за вибором випускника: математика, історія України, іспанська,...

Програма призначена для розвитку та виховання творчих, інтелектуальних,...
України, всесвітня історія, основи правознавства, основи економіки І підприємництва, основи філософських знань, громадянська освіта...

Тема уроку
Повторення та поглиблення основних хімічних понять курсу хімії 7-го класу. Розрахунки в хімії (20 год)



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка