Пошук по сайту


Реферат на тему: „ організація навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах в умовах ects”

Реферат на тему: „ організація навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах в умовах ects”

Сторінка1/2
  1   2


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра українознавства

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ В УМОВАХ ECTS”

Виконала:

Студентка І курсу

3-ї групи

спеціальності „Економіка підприємства”

ФЕіП

Онищук О.Л.
Перевірила:

Ковальова Т.С.

Рівне - 2007

План

Вступ

  1. Хронологія Болонського процесу: стан, перспективи та проблеми в Україні

  2. Загальна характеристика ECTS

  3. Кредити ECTS

  4. Оцінювання в системі ECTS

Список використаної літератури
Вступ

На порозі ХХІ століття ми стали очевидцями безпрецедентного попиту на вищу освіту як у світі, так і в Україні. З 1965 по 2005 роки кількість студентів у світі зросла з 17 до 92 мільйонів. У той же час зріс і розрив між промислово розвинутими та слабко розвинутими країнами в питаннях фінансування освіти та науки, ставленням до вищої освіти, рівня наукових досліджень.

Стару Європу хвилює монопольне становище США на світовому ринку, систематичне випередження європейських країн за низкою показників, які відносяться до системи освіти. У перший з них – це частка фахівців з вищою освітою. У Європі він вдвічі нижчий, що зумовлює й нижчий економічний потенціал європейських держав. Другий показник – кількість іноземних студентів, яка в США перевищує 500 тис. осіб, що значно більше, ніж у європейських університетах. Третій – це розвиток науки й інтенсивне нарощування наукового потенціалу. США на фінансування науки щороку виділяє більше 5% ВНД, у той час як країни Європи – лише 1,9%.

Таким чином, постало питання про те, що, якщо європейські країни не зможуть подолати ці перешкоди, то роздріблена і розрізнена економіка Європи не зможе протистояти зростаючому конкурентному напору інших економічно розвинутих країн, і в першу чергу США і Японії. Така ситуація і породила потребу у створенні єдиного європейського простору вищої освіти, відомого як Болонський процес (Італія, м. Болонья, 1999 р.).

Освіта в Україні посідає одне з чисельних місць. І в залежності від того, якою дорогою вона рухатиметься і на що орієнтуватиметься у своєму розвитку, залежить майбутнє держави. Тому приєднання до Болонського процесу – це логічний крок держави після помаранчевої революції.

Подальші соціально-економічні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності українських фахівців з вищою освітою. Україна чітко визначила свої орієнтири на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог і стандартів.

Визначальними критеріями вищої освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; сумісність кваліфікацій; посилення конкурентоспроможності європейської системи освіти.

В Україні Болонський проект реалізується як кредитно-модульна система організації навчального процесу. Експеримент з її впровадження буде тривати протягом 2005-2010 років. Участь у ньому приймають майже усі ВНЗ з державною формою власності. Він має визначити ступінь інтеграції національної освіти України в об’єднану Європу.

Автор тривалий час займається проблемами інноваційних технологій навчання, має власні розробки, тривалий час вивчає досвід європейських вищих навчальних закладів і результати цих досліджень викладено в навчально-методичному посібнику „Основи педагогічної праці” (2001 р.) та інших працях. Але час засвідчив, що багато з цих напрацювань можуть бути використані в кредитно-модульній системі організації навчального процесу, яка є майбутнім вищої освіти в Україні.

Пропонована монографія є спробою автора довести до педагогічної громадськості не лише основні принципи Болонського процесу, але й можливі шляхи інтеграції в нього на основі накопиченого багаторічного досвіду дослідження вітчизняної та європейської освітніх систем.

Хронологія Болонського процесу: стан,

перспективи та проблеми в Україні

Країни-учасниці Болонського процесу поставили перед собою нелегке завдання: об’єднати в єдиному просторі освітні системи країн Європи, зберігши їхню національну самобутність, історичні традиції та автономію. Спроби надати вищій школі старої Європи загальноєвропейського характеру розпочалися у 50-ті роки минулого століття підписанням Римської угоди. У подальшому ці ідеї знайшли свій розвиток у низці інших подій та документів.

Причинами, що зумовили цей процес, є докорінні перетворення в політичних та економічних системах усіх розвинених європейських країн. Серед інших слід визначити такі:

  1. Монопольне становище США на світовому ринку, систематичне випередження європейських країн за рядом показників, які відносяться до системи освіти. Перший з них – частка фахівців з вищою освітою. У Європі він вдвічі нижчий, що зумовлює й вдвічі нижчий потенціал європейських держав. Другий показник – кількість іноземних студентів, яка в США перевищує 500 тис. осіб, що значно більше ніж в європейських університетах. Третій – це розвиток науки й інтенсивне нарощування наукового потенціалу. США на фінансування наукових досліджень щороку виділяє більше 5% ВНД, у той час як країни Європи – лише 1,9%.

  2. Перенесення конкуренції в наукову сферу. Сьогодні виграє той, хто здатний швидше розробити і налагодити виробництво нових товарів для задоволення зростаючого попиту споживачів у процвітаючій Європі.

  3. Потребу в переорієнтації вищої освіти до вимог роботодавців та ринків праці. Досвід показав, що система освіти, яка не орієнтована на виробництво, не може готувати фахівців для практичної роботи.

  4. Прагнення об’єднати свої розрізнені потенціали в єдиний потужний економічний механізм. Але на перешкоді стали освітянські проблеми, пов’язані з різними рівнями підготовки фахівців, відмінність дипломів про вищу освіту тощо.

Таким чином, постало питання про те, що якщо країни ЄС не зможуть інтегруватися повністю, то роздріблена і розрізнена економіка старої Європи не зможе протистояти зростаючому конкурентному напору інших економічно розвинених країн, і, в першу чергу, США та Японії.

Керівники європейських держав розуміють, що ліквідування цієї глобальної проблеми можливо лише поетапно. На першому етапі необхідно створити загальноєвропейську систему освіти, зблизити рівні освіти в різних країнах, зробити зіставленими національні переліки напрямів підготовки, близькими терміни навчання, підвищити якість підготовки фахівців. На другому етапі – скорегувати національні законодавства про працю, щоб випускник будь-якого європейського університету міг знайти своє місце на єдиному європейському ринку праці.

Формування Європейського простору вищої освіти започатковано в Португалії прийняттям „Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні” (Лісабон, 1997р.). Формальне утворення єдиного Європейського освітянського простору відбулося в Італії прийняттям спільної декларації європейських міністрів 29 країн (Болонья, червень 1999р.). Хронологія подій Болонського процесу наведена в табл.1.1.

Таблиця 1.1.

Хронологія подій Болонського процесу

Дата

Місце

Головний зміст події

Квітень

1997р.

Лісабон,

Португалія

Прийняття Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні

Травень

1998р.

Париж,

Франція

Прийняття спільної декларації міністрами освіти Великобританії, Німеччини, Італії і Франції

Травень

1999р.

Копенгаген,

Данія

Публікація звіту “Тенденції у вищій освіті – 1” на замовлення Конфедерації Ради ректорів країн, що входять у ЕU.

Червень

1999р.

Болонья,

Італія

Прийняття спільної декларації європейських міністрів освіти 29 країн

Березень

2001р.

Мальме,

Швеція

Міжнародний семінар “Транснаціональна освіта”, прийняття рекомендацій

Березень

2001р

Антверпен,

Бельгія

Семінар студентів Європи “Втілення в життя Болонської декларації”

Березень

2001р

Саламанка,

Іспанія

Конференція європейських закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа

Квітень

2001р

Брюссель,

Бельгія

Зустріч Ради Асоціації європейських університетів, прийняття спільного документа

Травень

2001р.

Хальмстад,

Швеція

Зустріч генеральних директорів ЄС і керів-ництва Ради ректорів ВНЗ європейських країн

Травень

2001р.

Прага,

Чехія

Зустріч міністрів освіти європейських країн, прийняття підсумкового документа

Червень

2001р.

Рига,

Латвія

Зустріч в рамках мереж ENIC і NARIC, прийняття документа “Визнання результатів навчання у Болонському процесі”

Березень

2002р.

Брюссель,

Бельгія

Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільсь-когосподарських і зв’язаних з ними наук; компе-тенція випускників

Травень

2003р.

Грац,

Австрія

Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій

Вересень

2003р.

Берлін,

Німеччина

Третя зустріч міністрів освіти європейських країн, прийняття підсумкового документа

Грудень

2003р.

Київ,

Україна

Національний семінар із проблем Болонського процесу за участю експертів Ради Європи, прийняття рекомендацій

Залучення Європейських держав до Болонського процесу характеризується даними табл. 1.2.

Таблиця 1.2.

Хронологія залучення європейських держав до Болонського процесу

Рік підписання Болонської декларації

Скорочена назва країни

1999

Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція.

2001

Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія

2003

Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія (Сербія і Чорногорія), Росія

2005

Україна

Болонський процес – це низка або сукупність заходів (зараз можна вже казати про систему заходів) європейських установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних та громадських організацій, які мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонській декларації (Bologna, 19.06.1999).

Цілі Болонського процесу можна сформулювати наступним чином:

  • підвищення якості вищої освіти та набуття європейською освітою незаперечних конкурентних переваг;

  • розширення доступу до європейської освіти громадянам не лише європейських країн, а й з інших регіонів світу;

  • формування єдиного європейського ринку праці для фахівців вищої кваліфікації;

  • розширення мобільності студентів та викладачів усіх вищих навчальних закладів Європи;

  • прийняття порівнюваної системи ступенів вищої освіти з видачею національних дипломів та зрозумілих в усіх країнах додатків до них.

Країни-учасниці Болонського процесу зобов’язалися до 2010 року привести свої національні освітні системи у відповідність до єдиного європейського освітянського стандарту.

Положення Болонського процесу зводиться до шести генеральних пропозицій :

  1. Введення двох циклів навчання. Перший цикл триває 3-4 роки і закінчується одержанням ступеню бакалавра. Другий цикл тривалістю 1-2 роки (після бакалаврату) має закінчитися одержанням ступеня магістра або доктора філософії.

  2. Введення системи академічних кредитів. Потрібно ввести в усі національні системи вищої освіти єдину систему обліку трудомісткості навчальної роботи студента в кредитах, яка має бути накопичувальною і здатною працювати в рамках концепції „навчання протягом всього життя”.

  3. Контроль якості вищої освіти. Оцінка якості має ґрунтуватися на знаннях, уміннях та навичках, які набули випускники. Мають бути встановлені стандарти транснаціональної освіти. І оцінку мають давати міжнародні акредитаційні агенції, незалежні від урядів та міжнародних освітніх та інших організацій.

  4. Розширення мобільності. Підготовка фахівців європейського рівня має передбачати регулярне стажування та навчання як студентів, так і викладачів у європейських університетах, а також зміни національних законодавчих актів в питаннях працевлаштування іноземців.

  5. Забезпечення працевлаштування випускників. Знання випускників мають застосовуватись і використовуватись в усій Європі. Професійне визнання кваліфікації має бути полегшене.

  6. Забезпечення привабливості європейської системи. Залучення в Європу великої кількості студентів з інших регіонів світу, підвищення інтересу до європейської вищої освіти.

Бажання України приєднатися до загальноєвропейського освітнього простору – це не данина євромоді, а наша внутрішня потреба, що обумовлена вимогами ринку праці. За певними формальними та неформальними ознаками вища освіта нашої держави має підстави до прийняття в єдину європейську сім’ю вищої школи. Ми маємо значний досвід підготовки фахівців, розгалужену систему ВНЗ, відповідну матеріально-технічну базу, інтелектуальний потенціал, надбання педагогічної психології тощо. Ще на початку 90-х років минулого століття Україна започаткувала низку прогресивних реформ, результатом яких стали перехід до гуманістичних парадигм освіти, впровадження нових освітніх стандартів, введення рівневої системи підготовки фахівців, оновлення змістової частини, навчальних програм, впровадження ліцензування і акредитації тощо. Закони України „Про освіту” та „Про вищу освіту” пройшли експертизу у Раді Європи і отримали позитивні висновки і підтримку. Тому, з певними засторогами, можна стверджувати, що українська вища освіта, і технічна зокрема, має всі підстави для підготовки до прийняття в Болонську співдружність європейських країн. Але було б помилковим стверджувати, що вища школа України сягнула європейських стандартів в освіті і приєднання до Болонського процесу є суто формальним. За цілим рядом напрямків (наприклад, наукова робота) ми не тільки не вписуємося в Болонський процес, а й здаємо ті позиції, які мали.

Потрібно виходити з того, що для України вимоги Болонської декларації – це не стільки рівні, кредити, модулі, рейтинги, скільки нова філософія освітньої діяльності, нові принципи організації навчального процесу, новий тип відносин між викладачем і студентом, унеможливлення репродуктивних методів та технологій навчання, прозорість навчального процесу тощо.

Однією з головних передумов входження до Болонського процесу мають стати заходи щодо вдосконалення ступеневої підготовки фахівців. В Україні вона не повністю відповідає структурі, що діє в європейських університетах, оскільки Болонська декларація не передбачає освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста та спеціаліста. А бакалавр за європейським стандартом – це фахівець з повною вищою освітою, на відміну від України, де бакалавр має лише базову вищу освіту.

У зв’язку з цим, на наш погляд, Міністерству освіти і науки України потрібно було б:

  • переглянути перелік усіх спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ, на основі вивчення тенденцій розвитку національного та європейського ринків праці, досвіду країн, що приєдналися до Болонськог процесу;

  • ступеневу систему підготовки фахівців здійснювати на двох рівнях:

  • бакалавр (3-4 роки) з повною вищою освітою;

  • магістри: прикладний (1 рік) за відповідною спеціальністю бакалавра; магістр наук (2 роки) на базі відповідного бакалавра;

  • переглянути та удосконалити освітньо-професійні програми підготовки бакалаврів і магістрів технічних спеціальностей з метою укрупнення дисциплін з тим, щоб їх було не більше 6-ти в семестрі;

  • впровадити кредитно-модульну систему організації навчального процесу як українську версію з урахуванням положень ECTS.

Для України принциповим є і запровадження загальноєвропейської системи визначення трудомісткості навчальної діяльності студентів з огляду на мобільність і необхідність перезарахування їх результатів. Країни Європи застосовують власні національні системи визначення трудомісткості навчання. В одних випадках це аудиторні (Польща), в інших астрономічні (Великобританія). Та й кількість годин в одних країнах була 54 год, других 12-27, третіх 30-36. Україна чітко визначилась, що трудомісткість навчальної діяльності визначає академічний кредит, який складає 36 год (наказ МОНУ №812 від 20.10.2004 р.). При цьому визначено, що семестрове навантаження студента має складати 30 кредитів (36х30=1080 год), річне – 60 кредитів (36х60=2160 год), а бакалаврська підготовка тривалістю 4 роки – 240 кредитів (8640 год). Академічні кредити мають враховувати усі види навчальної діяльності студента: лекції, лабораторно-практичні та семінарські заняття, заліки, екзамени, практики, дипломне проектування, тощо. До 2010 року в країнах Болонського процесу планується введення єдиного європейського стандарту додатку до національного диплома про вищу освіту, в якому записи будуть робитися в залікових одиницях ECTS, що будуть сприйматися по всій Європі.

В Україні на першому етапі використання кредитів ECTS можливе у двох варіантах – формальному та інноваційному. Перший – це введення залікових (академічних) кредитів без будь-якої зміни в системі організації навчання. На цьому рівні достатньо перерахувати існуюче навчальне навантаження в залікові кредити ECTS, шляхом поділу годин, виділених на вивчення навчальної дисципліни та інших видів навчальної діяльності, на 36 год. Отриманий результат, закруглений до 0,5 кредиту, відображають в документах (додаток до диплому, академічна довідка тощо).

Інноваційний варіант передбачає, що організаційною основою побудови навчального процесу виступають не години, а кредити, що приведе до зміни системи обліку діяльності викладачів і студентів, розрахунку заробітної платні, вартості навчання та ряду інших важливих процедур. У ВНЗ з’являться нові можливості. Так, наприклад, введення асинхронної структури організації навчального процесу, гнучкої і мобільної системи навчання.

Як бачимо, навіть стислий аналіз дає уявлення про величезний обсяг роботи, яку треба виконати, щоб стати повноправним учасником Болонського процесу.
  1   2

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Виступу
Організація навчально виховного процесу з хімії та навчально — методичне забезпечення викладання хімії в середній та старшій школі...

Наказ
Балаклійського району у зв'язку зі складною ситуацією на території області та з метою створення безпечних умов навчально-виховного...

Наради за участю заступника директора школи з навчально-виховної роботи дєдюліна Н. В. Мета
Мета: вирішення перспективних І поточних питань роботи школи, раціональна та ефективна організація навчально-виховного процесу

Розклад уроків Кучерова Г. М., методист лабораторії школознавства жоіппо план
Нормативні документи по організації навчально-виховного процесу в закладах освіти

Методичні рекомендації щодо ущільнення вивчення навчального матеріалу...
Про шляхи відпрацювання навчального матеріалу за період призупинення навчально-виховного процесу у загальноосвітніх навчальних закладах...

Про особливості організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх...
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту надсилає для практичного використання інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення...

Заступник директора відповідає за правильну організацію навчально-виховного...
...

Про організацію навчально-виховного процесу з хімії в загальноосвітніх...
Разом із іншими природничими предметами хімія покликана реалізувати мету загальної середньої освіти, зробити внесок у формування...

Конкурс учнівської І студентської творчості "я київщини гордість І надія!"
Я – Київщини гордість І надія! (далі Конкурс) у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів І форм власності, професійно-технічних...

Державні санітарні правила І норми влаштування, утримання загальноосвітніх...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка