Пошук по сайту


Підприємство як економічний суб’єкт бізнес-діяльності

Підприємство як економічний суб’єкт бізнес-діяльності

Сторінка1/3
  1   2   3



Глава 7. ПІДПРИЄМСТВО ЯК ЕКОНОМІЧНИЙ СУБ’ЄКТ

БІЗНЕС-ДІЯЛЬНОСТІ




•Підприємство як первинна ланка економіки. •Організаційно-правові форми підприємства. •Форми організації корпоративних підприємств. •Форми підприємств за рівнем концентрації і централізації виробництва. •Венчурні та лізингові фірми. •Види підприємств за формами власності. •Управління підприємством.


Підприємницька діяльність здійснюється у певних організаційно-правових формах господарювання. Поняття “організаційна форма” відображає встановлену законом і нормами господарського права окрему форму об’єднання людей для здійснення їх спільної діяльності у межах певної структури.

Найбільш поширеною, типовою і стійкою структурною формою економічної діяльності є підприємство. Поняття “підприємство” ємке і багатогранне. Воно характеризується за різними ознаками: юридичним статусом, типом об’єднання осіб і капіталів, сферами діяльності, галузевою структурою, рівнем концентрації і централізації виробництва, формами власності, масштабами, методами управління.

Економічний зміст і вид підприємства, як головного суб’єкта господарської діяльності, залежить від типу економічної системи, до того ж воно змінюється у часі. Якщо в умовах централізованої соціалістичної економіки підприємствами в основному вважались державні виробничі установи, заводи і фабрики, то повернення до ринкової економіки породило ряд організаційно-правових форм, які не були властиві планово-директивній економіці.

Від діяльності підприємств залежить виробництво матеріальних благ, задоволення потреб населення, його життєвий рівень, НТП, тобто, ефективність економіки.

У даній темі вивчається підприємницька діяльність у різних організаційно-правових формах.
§1. Підприємство як первинна ланка економіки

Організаційною формою підприємницької діяльності є підприємство (фірма). Самостійний господарський суб’єкт має право називатись підприємством або фірмою, якщо він утворений відповідно до чинного законодавства, виробляє продукцію і надає послуги для задоволення суспільних потреб.

Правова самостійність підприємства (фірми) визначається тим, що воно є юридичною особою.


Юридична особа – це підприємство, організація, установа, яка має у своєму розпорядженні відособлене майно, несе самостійну майнову відповідальність, є єдиним су’бєктом прав і зобов’язань як позивач і відповідач.


Ознакою юридичної особи є наявність відокремленого від інших учасників майна; самостійна майнова відповідальність; право володіти, розпоряджатися і користуватися власністю; право здійснювати від свого імені господарські операції.


Підприємство (фірма) – самостійна господарська одиниця, що має право юридичної особи, володіє певним набором виробничих факторів, здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність, надає послуги з метою задоволення суспільних потреб і отримання прибутку.


В економічній літературі та господарській практиці є різні тлумачення термінів “підприємство” і “фірма”. Термін “підприємство” традиційно вживається у постсоціалістичних країнах і у значно меншій мірі використовується в економічній науці і практиці західних країн. У їх діловій лексиці важко підібрати термін, який повністю еквівалентний поняттю “підприємство”. Самим близьким аналогом є термін “фірма”. Початково термін “фірма” (від італ. firma – підпис) означає торгове ім’я комерсанта. Сьогодні – це організаційна структура бізнесу, основна підприємницька одиниця у всіх сферах економіки, яка володіє юридичною та економічною самостійністю.

Надалі розглядатимемо обидва терміни, як, в основному, аналоги, що виражають сукупність засобів виробництва, людей і певну їх організацію, яка забезпечує підприємницьку діяльність.

Водночас, існує певна відмінність понять “підприємство” і “фірма”. Здебільшого під поняттям “підприємство” розуміється однопрофільна юридична особа, що виробляє однорідну продукцію, або надає послуги. Фірмою прийнято називати юридичну особу, яка представляє одне підприємство або об’єднання підприємств переважно однієї галузі, що пов’язані між собою послідовністю технологічних процесів для виробництва однорідних або багатопрофільних виробів та надання послуг.

Сучасні фірми, як правило, мають у своєму складі кілька підприємств, які не є юридичними особами. Головне підприємство фірми інтегрує економічну владу підприємств, які входять до її складу, що надає фірмі соціально-економічну, виробничо-технологічну, організаційно-управлінську цілісність і стійкість. Однак, є й фірми, що представляють тільки одне підприємство.

Механізм функціонування підприємства (фірми) грунтується на взаємодії праці, капіталу, землі й інформації, в результаті якої здійснюється виробничий процес і досягається результат. Він включає відносини трьох рівнів: контрактні відносини фірми з її партнерами (горизонтальний рівень); відносини з підприємствами, що входять до її складу (вертикальний рівень); відносини з державою (макроекономічний рівень).

Головною функцією підприємства (фірми) є задоволення попиту споживачів у певних видах продукції і послугах та отримання прибутку. Підприємство, метою якого є максимізація прибутку, називається комерційним, а у якого є якісь інші цілі – некомерційним.

В структурі національної економіки підприємство (фірма) є первинною ланкою, оскільки саме тут безпосередньо поєднуються фактори виробництва, виробляється продукція, надаються послуги, трудовий колектив має можливість самовиразитися і реалізувати свої інтереси.

Найважливішими ознаками підприємства (фірми), що характеризує його як первинну і основну ланку у виробничій структурі народногосподарського комплексу країни, є економічна відособленість і господарська самостійність.

Економічна відособленість підприємства (фірми) виражає його економічну суть як окремого товаровиробника, який здійснює своє індивідуальне відтворення власним трудовим колективом і власними відособленими ресурсами у вигляді замкненого господарського обороту. Як відособлена господарська структура, фірма має найменування, під яким веде підприємницьку діяльність, яке дає змогу відрізняти одну фірму від інших у виробництві, на ринку, в суді чи арбітражі. Назва фірми може відбивати ім’я або прізвище її власника, виробничу спрямованість, фантазійну назву, форму власності тощо.

Економічна самостійність підприємства (фірми) виражає його майново-правові відносини як юридичної особи. Вона проявляється в тому, що підприємство має самостійний баланс, рахунок в банку, печатку зі своїм найменуванням, а виробниче підприємство – товарний знак1. Воно самостійно планує свою діяльність; розпоряджається трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами; вибирає ділових партнерів і вступає з ними у відносини; визначає зовнішньоекономічну політику і стратегію; вибирає організаційні форми управління.

На всіх етапах розвитку ринкової економіки фірми були і залишаються рушійною силою бізнесу, школою підприємництва, генератором інновацій, “полігоном” освоєння і впровадження результатів НТП. Фірми інтегрують і організовують економіку на мікрорівні, а їх сукупність визначає ефективність національної економіки на макрорівні.
§2. Організаційно-правові форми підприємства

Усі фірми функціонують в певних організаційно-правових формах, які передбачені законодавством країн. В розвинутих ринкових країнах склалися стійкі організаційно-правові форми підприємств. За типом об’єднання осіб і капіталів можна виділити три основні організаційно-правові форми підприємств: одноосібне володіння, товариство (партнерство), корпорація (або компанія).


Одноосібне володіння (власне діло) – це таке підприємство, власником якого є одна особа або одна сім’я.


Воно отримало широке розповсюдження в країнах з ринковою економікою. Для організації власного діла не вимагається оформлення якихось установчих документів, достатньо одержати дозвіл (патент) на здійснення підприємницької діяльності, занести фірму в державний реєстр, органи державної статистики та податкової служби. Індивідуальний підприємець – самостійний господарюючий суб’єкт, який отримує весь дохід і несе повну відповідальність усім своїм майном за результати діяльності. Переваги власного діла – у простоті його організації. Одноосібний підприємець є одночасно і власником, і менеджером, і працівником, що забезпечує йому самостійність і конфіденційність дії.

Основні об’єкти одноосібних фірм – магазини, ремонтні майстерні, підприємства побутового обслуговування та громадського харчування, тобто дрібні і найдрібніші підприємства. Тут задіяні переважно невеликі капітали, можливості яких обмежені, що зумовлює відповідні труднощі одноосібного приватного бізнесу. До проблем даної форми підприємництва слід віднести: труднощі залучення додаткових капіталів для розширення фірми; невизначеність строків діяльності (юридично фірма може припинити своє існування із смертю власника або його банкрутством); необмежена відповідальність за борги; нестача спеціалізованого менеджменту. Середній строк існування одноосібного підприємства у ринковій економіці – близько 2–3-х років. Вони об’єднуються, розорюються, але їм на зміну створюються усе нові.Тому приватний бізнес, шукаючи засоби для розширення своєї діяльності і зміцнення позицій в конкурентній боротьбі, вступає в партнерство із іншими господарюючими суб’єктами, утворює різноманітні спілки або товариства.

За характером об’єднання капіталів і діяльності фізичних та юридичних осіб, а також рівнем відповідальності за економічні результати, розрізняють повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю. Особливою формою є акціонерне товариство.
Найпростішою формою партнерства є повне товариство.


Повне товариство (партнерство) – це об’єднання капіталів двох або більше осіб для спільної підприємницької діяльності.


Його членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (фірми, організації, установи тощо). Саме ж партнерство не є юридичною особою. Майно товариства – спільна власність учасників – формується внесенням вкладів або паїв, будь-яких за розмірами і видом (грошові чи матеріальні цінності). Учасники товариства поділяють прибуток пропорційно до частки кожного у майні.

Члени такого партнерства несуть повну і солідарну відповідальність за зобов’язаннями всім його рухомим і нерухомим майном.

Повне товариство (партнерство) створюється і функціонує на основі тільки установчого договору, в якому визначаються сфера і строк дії, розмір, вид і порядок внесення паю учасниками, форми їх участі у справах товариства, порядок ведення справ, найменування товариства.

Ведення справ у повному товаристві визначається договором за загальною згодою всіх його учасників, виконується одночасно всіма членами, одним або кількома з них, які мають право виступати від імені товариства. Коли повноваженнями ведення справ наділяю­ться декілька учасників, то кожний із них може діяти від імені товариства самостійно. Однак, в угоді може бути застереження про необхідність розпорядників діяти лише спільно. У будь-якому випадку уповноважені у веденні справ повинні діяти від імені і в інтересах товариства.

Учасники повного товариства не мають права діяти від свого імені і в своїх інтересах, укладати угоди, що не відповідають цілям діяльності товариства, а також брати участь в інших товариствах, які мають аналогічну діяльність. У випадку порушення цих правил винні зобов’язані компенсувати збитки, завдані товариству їхніми діями.

Повноваження учасника, який веде справи товариства припиняється відміною доручення на вимогу хоча б одного з членів товариства. Ця вимога відноситься і до існування самого товариства – якщо хоча б один з учасників виходить із спілки, воно ліквідується. Щоб утворити нове товариство, повинен бути укладений новий договір. Усе це значно обмежує розміри і можливості повного товариства. Такі партнерства (спілки) – це, як правило, дрібні фірми, що діють у торгово-посередницькій сфері.

В Україні повне товариство часто називають кооперативом.


Командитне товариство (спілка) складається із дійсних членів і вкладників. Дійсні члени командитного товариства є “повними” партнерами. За своїми правами вони нічим не відрізняються від учасників повного партнерства і теж несуть повну і солідарну майнову відповідальність за зобов’язаннями спілки. Вкладників командитного товариства називають “сплячими” партнерами. Вони несуть відповідальність по зобов’язаннях спілки лише в межах власного вкладу (паю).


Загальний розмір частин вкладників не повинен перевищувати 50% майна товариства, зафіксованого в установочному договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний із його учасників повинен внести не менше 25% свого внеску грошима чи майном.

Командитне товариство може складатися як мінімум з одного дійсного члена і одного вкладника. При цьому дійсним членом може бути і юридична особа. Саме командитне товариство теж є юридичною особою.

Різна відповідальність членів і вкладників командитного товариства зумовлює і різні права партнерів. Лише дійсні члени приймають рішення і керують товариством за наявності доручення і у відповідності до його змісту. Вони ж одержують і більшу частину прибутків. Вкладники не мають права голосу і лише одержують проценти від прибутку, в залежності від величини їх вкладу.

Командитне товариство діє на підставі установочного договору, в якому визначається розмір частин кожного дійсного члена з повною відповідальністю, склад і порядок внесення ними внесків, форма їх участі у веденні справ товариства. Відносно вкладників, у договорі вказується тільки загальний розмір їхньої частки у майні товариства і порядок внесення внесків.

Партнерство у формі повного командитного товариств, як правило, потужніше у фінансовому відношенні, ніж одноосібне володіння. Тут уже виникає можливість застосування кваліфікованого менеджменту.

Проте варто зауважити, що в цілому партнерство має сенс лише тоді, коли для організації підприємницької діяльності не вимагається значний первісний капітал. Ці форми партнерства застосовують переважно торгово-посередницькі та комерційні структури. У виробничій сфері партнерство застосовується рідко.


Товариство з обмеженою відповідальністю утворюється і функціонує на основі пайової участі його членів у формуванні статутного фонду. Учасники, що утворили статутний фонд (їх буває небагато–5-10), формують колективний орган управління, колективно розподіляють отриманий дохід відповідно до внесеного паю. Ці товариства відносяться до підприємств колективної форми власності.


“Обмежена відповідальність” означає, що пайовик несе відповідальність по зобов’язаннях тільки в розмірі свого паю. На решту майна товариства його відповідальність не поширюється.

Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, діяльність якої визначається статутом, в якому вказується найменування, місцезнаходження, напрям діяльності, величина статутного капіталу і частка кожного члена товариства. Дане товариство – об’єднання “закритого” типу, яке не випускає цінних паперів. Його учасник отримує тільки письмове свідоцтво про зроблений ним внесок, яке вільно не продається і не передається іншій особі. В такому товаристві можлива лише передача права на внесену частку в загальному майні. Для здіснення такої передачі необхідна обов’язкова згода інших учасників товариства, які мають право першочергової купівлі. Тільки у випадку, коли учасники товариства не бажають придбати звільнену частку, вони дають згоду на її передачу третій особі.

Отже, товариство з обмеженою відповідальністю характеризується високою жорсткістю внутрішніх зв’язків і взаємозалежністю його учасників. Склад учасників заздалегідь фіксується і погоджується з усіма пайовиками. Ніякі зміни не відбуваються без їхньої згоди.

Більшість нових об’єднань, що сформувалися в 90-х роках в економіці України, є саме товариства з обмеженою відповідальністю.

В більшості країн товариства із обмеженою відповідальністю називають “лімітед” або скорочено ЛТД.

Домінуючою формою підприємництва в країнах з ринковою економікою є акціонерне товариство (компанія, корпорація)1.


Акціонерним називається товариство, капітал якого утворюється на основі об’єднання багатьох індивідуальних капіталів і особистих заощаджень громадян шляхом випуску цінних паперів – акцій.


Акціонерне товариство – юридична особа, воно повинно складатись не менше як із двох учасників. Насправді ж акціонерне товариство може складатися із десятків тисяч і навіть мільйонів учасників. Так, середня кількість акціонерів в акціонерній компанії США – близько 60 тис., а у наймогутніших публічних акціонерних компаніях – понад 3 млн. У закритих акціонерних компаніях власниками акцій можуть бути до 300 осіб. Акціонерами є як юридичні, так і фізичні особи.

Важливою перевагою акціонерної форми порівняно з іншими формами комерційної організації (одноосібний бізнес, партнерство, кооперативи) є обмежена відповідальність за зобов’язаннями. Власники акцій несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства (ризикують) тільки капіталом, вкладеним в акції.

Вищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів, на яких вибирають правління або раду директорів, яка безпосередньо керує поточними справами товариства. Контролюють діяльність товариства власники, які володіють контрольним пакетом акцій. На початку ХХ ст. для того, щоб володіти контрольним пакетом акцій, треба було зосередити в одних руках 50% плюс одну від загальної кількості акцій. Із збільшенням чисельності акціонерів для придбання контрольного пакета акцій потрібна була все менша їх частка. Нині у розвинутих країнах світу для цього достатньо зосередити в одних руках до 5% загальної кількості акцій. Контрольними пакетами акцій, як правило, володіє вузьке коло найбагатших осіб або фінансових груп – комерційних банків, страхових компаній та інших.

Акціонерний капітал (власність) поділяється на власний та позичений. Власний капітал формується від випуску і реалізації акцій та облігацій, і резервного капіталу, який утворюється від прибутку та інвестування його частини у виробництво. Решта прибутку йде на виплату дивідендів акціонерам, сплату податків державі, заробітну плату і премії менеджерам, поповнення резервного фонду тощо.

Позичковий капітал утворюється за рахунок банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій.

Акціонерні товариства (корпорації) бувають двох видів: закриті, акції яких розподіляються між акціонерами і не надходять у вільний продаж, і відкриті, акції яких вільно продаються і купуються всіма бажаючими. У деяких країнах – останні називають – публічними корпораціями.

Статутний фонд акціонерного товариства розділяється на певне число акцій, рівних номінальній вартості.


Акція – це свідоцтво, без установленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного товариства.


Власники акцій стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками і мають право на одержання частини прибутку товариства пропорційно своїй участі, а також на участь у розподілі майна при ліквідації товариства.


Дохід, який одержує акціонер на акції, називається дивідендом.


Розмір дивіденду залежить від маси прибутку, інвестиційної політики корпорації, виду і кількості акцій та інших факторів. Товариства (корпорації) намагаються підтримувати дивідендні платежі на високому рівні. Вищий рівень дивідендів порівняно з вкладенням певної суми в банк є економічним стимулом придбання акцій акціонерами2. Як предмет постійного продажу і купівлі акції мають ціну. Сума, зазначена в акції – це її номінальна вартість, а фактична ціна (за якою продають акцію) – курс акції, який перебуває у прямій залежності від розміру дивіденду і в оберненій – від рівня позичкового процента.

Акції, що випускаються, класифікуються за різними ознаками. За характером розпорядження розрізняють акції іменні та на пред’явника. Іменні акції реєструються в акціонерних книгах корпорацій на ім’я власника. Такі акції, як правило, випускаються великим номіналом. Акції на пред’явника випускаються без зазначення власника. Реєструється тільки їх загальна кількість. Такі акції випускаються малим номіналом.

За розміром виплати дивідендів і правом участі акціонерів в управлінні корпорацією акції поділяються на привілейовані (преференційні) та прості (звичайні). На привілейовані акції встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власників простих акцій. При цьому розмір дивіденду не залежить від поточного прибутку компанії. Однак, якщо фінансовий стан компанії погіршується, то виплата привілейованих дивідендів може бути відкладена на невизначений строк. В такому випадку доходи на кумулятивні (невиплачені) акції нагромаджуються і виплачуються згодом. У випадку ліквідації компанії власникам привілейованих акцій повертають вкладені кошти за їх номінальною ціною.

Привілейовані акції не дають їх власникам права голосу на загальних зборах акціонерів. Тому вони не беруть участі в управлінні компанією. Однак, якщо компанія не сплачує дивіденди кілька разів підряд, то власники таких акцій одержують право голосу.

Привілейовані акції поділяють на зворотні і незворотні. Коли компанія випускає зворотні акції, вона залишає за собою право викупу (погашення) за ціною, яка не повинна перевищувати номінальну вартість акції. Незворотні акції не можуть бути оплачені, поки існує компанія.

На прості акції виплачуються дивіденди залежно від величини прибутку компанії в поточному році. Тому цей вид акцій є найбільш ризикованим із всіх цінних паперів, оскільки дивіденди на них виплачуються в останню чергу., тобто після оплати процентів на облігації, податків і фіксованих дивідендів. Однак при хорошому фінансовому стані компанії дивіденди на звичайні акції значно перевищують фіксовані. Саме тому звичайні акції набули широкого розповсюдження серед населення розвинутих країн. Так, у Японії власником акцій є один із семи жителі, у США – один із п’яти, у Швеції – кожен другий, у Англії 23% працюючих володіють акціями своїх підприємств, які вони купили на пільгових умовах.

Щодо прийняття рішень, то акції поділяються на “багатоголосі”, “одноголосі” і “безголосі”.

Акціонерні компанії (корпорації) випускають також облігації.


Корпоративна облігація – це свідоцтво про надання їх власниками позики корпорації, яке дає право на одержування фіксованого доходу у вигляді процента.


Проценти по облігаціях сплачуються з прибутку корпорацій до виплати податків і дивідендів. Власники облігацій є кредиторами корпорацій, а не її співвласниками, і тому вони не мають права голосу і не беруть участі в управлінні підприємством.

Корпоративні облігації поділяються на заставні і беззаставні. Заставні облігації випускаються під заставу майна корпорації та цінних паперів. В разі несплати боргу заставні активи (земля, споруди, інше майно) та заставні цінні папери стають власністю того, хто володіє заставними облігаціями. Заставні облігації, як правило, випускають фінансово потужні корпорації, що мають високий кредитний рейтинг.

Розрізняють також конвертовані і неконвертовані облігації. Конвертовані облігації можна обміняти на прості акції тієї ж корпорації, коли це буде вигідно. Така облігація є одним з найменш ризикованих цінних паперів. Вона дає сталий фіксований дохід, а при сприятливій кон’юнктурі дає можливість збільшити дохід через обмін на більш дохідні акції.
  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Типове положення про порядок проведення навчання
У тексті Типового положення слова «суб’єктами господарської діяльності» замінено словами «суб’єктами господарювання» у відповідних...

Зміст бізнес-плану
Розробка складових елементів бізнес-плану буде відбуватися під час трьох робочих зустрічей

Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (технологічний,...
Отже, у процесі навчання української мови в класах технологічного, природничо-математичного, спортивного напрямів, суспільно-гуманітарного...

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо...
Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Черкаський державний бізнес-коледж
У посібнику подано основні теоретичні відомості з ділового українського мовлення, висвітлено питання правопису та загальні мовні...

План здійснення державного контролю за місцезнаходженням суб’єкта...

Державні Будівельні Норми України
Державне підприємство "Український державний науково-дослідний І проектний інститут цивільного сільського будівництва"

Підприємство "Аргентум" Громадської організації "Науково-дослідне...

Розділ поняття про валеологію. Об'єкт, метод та методологічні основи, історія розвитку науки 4

Споруди транспорту залізниці колії 1520 мм
Державне підприємство “Державний науково-дослідний центр залізничного транспорту”



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка