Пошук по сайту


Пайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія України І, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика

Пайовик Б. Д., Матисякевич М., Матейко Р. М. Л22 Економічна історія України І, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика

Сторінка1/53
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   53
Б.Д.ЛАНОВИК

З.М.МАТИСЯКЕВИЧ

Р.М.МАТЕЙКО

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ

УКРАЇНИ І СВІТУ

Підручник

За редакцією Б.Д. Лановика

Видання трете, доповнене

Допущено Міністерством освіти України для студентів вищих навчальних закладів



ББК 65.9 Л22

Пайовик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М.

Л22 Економічна історія України і, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999. — 737 с. — (Вища освіта XXI століття). I8ВN 966-7131.20-3

На основі новітніх досягнень історичної науки висвітлено істо­рію господарства України та провідних держав світу. Дослідження економічної історії України у зіставленні з історією розвитку гос­подарства провідних країн світу дає змогу узагальнити досвід господарського розвитку наших предків, зрозуміти сучасний стан еконрміки,' визначити її ціннісні орієнтири, варіантні та альтерна­тивні шляхи розвитку на майбутнє.

Для студентів вищих навчальних закладів. Може бути корисний викладачам і всім, хто цікавиться історією та економікою України.

ББК 65.9


I8ВN 966-7131-20-3


Б.Д. Лановик, З.М. Матисякевич, Р.М. Матейко, 1999 Видавництво "Вікар", 1999




зміст





6



7



8

ПЕРЕДМОВА

Економічна історія, або історія народного господарства, виникла як самостійна наука в середині XIX ст. Їй нале­жить фундаментальне місце у вищій економічній освіті. Предметом її вивчення є господарство країн світу в істо­ричному розвитку, різноманітності форм його вияву. Ви­вчаючи конкретні аспекти економіки, ця дисципліна допо­магає краще зрозуміти сучасні господарські проблеми, про­гнозувати їхнє наукове вирішення. У курсі не лише у хронологічному порядку викладено фактичний матеріал, а й наведено аналіз суспільно-економічних явищ, розглянуто їхні позитивні й негативні характеристики.

Політичні форми, ідеологічні явища у суспільстві, вини­каючи на грунті, підготовленому розвитком господарської діяльності людей, впливають на економічні процеси, приско­рюючи чи сповільнюючи їх. Економічна історія на фактич­ному матеріалі переконує, що технологічна сфера, господарські механізми і людський фактор, усі підсистеми економіки тісно пов'язані між собою, взаємодіють, доповнюють одна одну.

9

Важливим напрямом історико-економічного аналізу є концепція розвитку галузей господарства, його інституцій і категорій. Особливе значення ця дисципліна має для вияв­лення і узагальнення тенденцій економічного розвитку на перспективу.

Тільки врахувавши своєрідність динаміки зростання економічних циклів, тривалих тенденцій у розвитку науко­во-технічного прогресу, умов праці, політиці, можна всебічно осмислити конкретні проблеми господарського розвитку провідних країн світу в певні періоди.

Економічна історія забезпечує тісний зв'язок історико-економічного пізнання з розвитком економічних знань в цілому. Як джерело фактичного матеріалу для всіх еконо­мічних наук вона допомагає у вивченні економічної теорії, економіки промисловості, сільського господарства, фінансів, грошового обігу тощо. Галузеві та функціональні економічні науки без обгрунтування історико-економічними досліджен­нями втрачають власний теоретичний рівень.

Актуальність вивчення історії господарства України у світовому контексті пояснюється необхідністю висвітлен­ня і усвідомлення закономірностей економічного розвитку українських земель в умовах незалежної України, що ста­ла суб'єктом світової цивілізації. Донедавна історія госпо­дарства України, як і вся її історія, вивчалася як складова частина історії Росії, що не відповідає історичній справед­ливості. Вивчення економічної історії України допоможе більш глибоко дослідити сучасні економічні процеси, ви­значити варіантні та альтернативні шляхи розвитку на май­бутнє, щоб вивести Україну з економічної кризи.

Цей підручник, написаний з урахуванням програми з еко­номічної історії, є першою спробою узагальнити досвід викла­дання історії господарства в умовах незалежності України.

З часу виникнення історії господарства як науки були різні спроби її періодизації. Російський історик-економіст Л.І. Мєчников в основу періодизації поклав географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький еко-

10

номіст Б. Гільдебранд застосував для цього історію грошей. Інші дослідники господарства брали за основу торгівлю і обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію тощо. Так, американець Є. Хентінгтон такою вважав клімат, англієць А. Тойнбі — культуру, релігію.

У 60-х роках XX ст. популярними стали теорії "інду­стріального суспільства" французького соціолога Р. Арона і "стадій економічного розвитку" американського соціолога У. Ростоу.

Ці теорії дістали розвиток у теорії про постіндустріальне суспільство. Найбільш видатні її представники — Д. Белл, Г. Кан, 3. Бжезінський (США), Ж. Ж. Серван-Шренбер і А. Турен (Франція). В основу поділу всесвітньої історії на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріаль­не суспільство покладено рівень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці.

У концепції "постіндустріального суспільства" ствер­джується, що належно від рівня техніки в суспільстві по­слідовно переважає "первинна" сфера економічної діяль­ності (сільське господарство), "вторинна" (промисловість), а тепер воно вступає в "третинну" сферу послуг, де провідна роль належить науці й освіті. Кожній з цих стадій влас­тиві специфічні форми соціальної організації (церква і армія — в аграрному суспільстві, корпорація — в інду­стріальному, університети — в постіндустріальному). Важ­лива роль відводиться також певним станам священиків і феодалів, бізнесменів, вчених і фахівців.

Формаційний підхід до періодизації історії, в тому числі історії господарства, не виправдав себе. Для періодизації еко­номічної історії господарства України автори обрали схему, яка найповніше відповідає розвитку її науки і техніки, а саме:

• господарство первісної доби стародавніх цивілізацій (з найдавніших часів — до IV ст. н.е.);

• господарство доби Середньовіччя;

• господарство індустріальної та постіндустріальної епох (XVI ст. — до наших днів).

11

КНИГА 1

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ СВІТУ


Частина І

ГОСПОДАРСТВО ПЕРВІСНОЇ ДОБИ
І СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ
(з найдавніших часів до IV ст. н.е.)


Розділ 1. ГОСПОДАРСЬКИЙ РОЗВИТОК
ЗА ПЕРВІСНОЇ ДОБИ


Первісна доба була найтривалішою в історії людства.
За найновітнішими даними науковців, людина з'явилася в
теплих сприятливих умовах Євразії та Африки понад
3 млн років тому. Людство пройшло шлях від зародження
людини як біологічного виду до сучасного фізичного типу,
від первісного людського стада до родової та сусідської гро-
мад, племен та їхніх союзів, зародження державності, ви-
никнення на рубежі IV — III тис. до н. е. стародавніх циві-
лізацій.

Матеріальна культура первісного суспільства поділяється
на кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), бронзовий і ранній
залізний віки. Найважливішими рисами первісної доби
були перехід від привласнюючого до відтворюючого госпо-
дарства, існування роду як господарської одиниці, який
поділявся на великосімейні виробничі колективи, громади
спільної власності на землю.

Палеоліт, або давній кам'яний вік (3 млн — 10 тис. років
тому), був найважчим і найдовшим періодом, який збігся

15

з льодовиковим періодом в історії Землі. Протягом цього
періоду знаряддя праці еволюціонували від палки-копал-
ки і примітивних кам'яних знарядь до мікролітів (невели-
ких відщепів і пластин), складних знарядь з вкладками,
списометалки. Поширилось використання кістки і рогу.
Кількість типів знарядь досягла 100. Головними заняття-
ми населення були збиральництво, загінне полювання, ри-
бальство. Людина навчилася видобувати та підтримувати
вогонь, що було найвизначнішим технічним досягненням.
З'явилися постійні житла.

Знайдено залишки господарсько-побутових комплексів,
що складалися з жител, які нагадують курені, накриті шку-
рами звірів, ділянок, де обробляли кремінь, кістку, ріг, вог-
нищ і ям-сховищ. Тогочасна людина полювала на мамонтів,
носорогів, коней, зубрів, биків, лосів, оленів, птахів.

У мезоліті (середньому кам'яному віці) утвердилися су-
часні післяльодовикові природно-кліматичні умови. Великі
звірі вимерли. Люди були змушені харчуватися дрібними
тваринами, птахами. Поряд із збиральництвом і полюван-
ням одним з головних занять було рибальство вудкою. Тоді
ж були винайдені гарпуни, лук, стріли, рибальські голки,
плетені сітки, тенета. Великого значення набуло річкове
збиральництво (ловля раків, молюсків). Зроблено перші
спроби приручити диких тварин. Виник найдавніший транс-
порт — водний (колоди, плоти з них, човни, видовбані з стов-
бурів дерев). Для мезоліту характерний високий рівень
виготовлення мікролітів. З'явилися макроліти — кам'яні
знаряддя для обробки дерева, зокрема сокири.

Перехідною епохою від мезоліту до неоліту був протонео-
літ. Щодо умов ведення господарства цей період характе-
ризувався виснаженням мисливських ресурсів, кризою
привласнюючого і зародженням відтворюючого господар-
ства, яке розпочалося з тваринництва. Першими прируче-
ними тваринами були собака, бик і свиня. В цей час заро-
дилося землеробство і виникли перші постійні поселення.

Неоліту (новому кам'яному віку) притаманне утверджен-

16

ня різних галузей відтворюючого господарства. Цей процес
дістав назву "неолітична революція". Складовою частиною
цієї епохи був мідний вік, або енеоліт, коли відтворююче
господарство стало домінуючим.

Ріллю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи
кістяним наконечником, пізніше — ралом. Зерно на бо-
рошно мололи кам'яними зернотерками (жорнами). Збіжжя
жали кістяними або крем'яними серпами. Розводили ве-
лику і дрібну рогату худобу, коней, свиней. Розвивалося
общинне ремесло. Використовувався перший штучний ма-
теріал — кераміка. Збереглося чимало цегляного посуду,
випаленого з глини, оздобленого чорним, білим та жовтим
орнаментами, жіночі статуетки прародительок. Для щоден-
ного вжитку використовували миски, немальовані горщи-
ки сірого кольору. Зародилося прядіння і ткацтво, з'явився
ткацький верстат. У неоліті остаточно завершилося фор-
мування техніки обробки каменю (шліфування, пиляння,
свердління), вдосконалилися лук і стріли, з'явилися кам'я-
ні сокири. Виник наземний транспорт — лижі, віз, сани,
волокуша. Худобу використовували як тяглову силу. На-
слідком неолітичної революції стала досить розвинена си-
стема обміну.

За мідним віком настав бронзовий, який охопив III—
II тис. до н. е. на Стародавньому Сході, а в Європі — II тис.
до н. е. Визначальними рисами цього періоду були існу-
вання відтворюючого господарства, швидкий розвиток тва-
ринництва і орного землеробства, виділення скотарських
племен. Високим був рівень громадського ремесла, насам-
перед гончарного та бронзо-ливарного. Виникли місцеві
центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постій-
ного та регіонального характеру. Обмінювалися мідь, брон-
за, золото, бурштин, фаянс, сіль.

Перехід до виробництва заліза на межі П—І тис. до н.е.
став визначальним моментом початку раннього залізного
віку. У Західній Європі він поділявся на два періоди: гальш-
тадський (900—500 pp. до н. е.) і латенський (500 p. до н. е.

17

— початок нашої ери). Для гальштадської культури характер-
ними були співіснування бронзових і залізних знарядь праці,
перехід від мотики до сохи та плуга. У латенський період
з'явилися залізні серпи, плужні лемеші, розвивалися ремесла,
особливо ковальство, ювелірна справа, гончарство. На почат-
ку нашої ери на території, завойованій Римом, латенську куль-
туру змінила так звана провінційна римська культура.

Основними ремісничими професіями були ковалі, збро-
ярі, гончарі, будівельники. Зразки їхніх виробів знайдено у
великій кількості як в розкопаних поселеннях, так і в мо-
гильниках. Виявлено чимало ремісничих майстерень, у тому
числі ковальських, гончарських, ювелірних. Серед знайде-
них виробів найчастіше зустрічаються залізні сокири, сер-
пи, ножі, рибальські гачки, наконечники списів, стріл, брон-
зові пряжки, браслети, шпильки, посуд, античні прикраси,
кераміка, намиста, амфори.

Удосконалення знарядь праці, розширення виробницт-
ва їх з металу, поділ виробничої сфери на сільське госпо-
дарство і ремесло, виробництво додаткового продукту ство-
рили економічні умови для виникнення держав. Перші з
них утворилися на Стародавньому Сході (Єгипет, Індія, Ме-
сопотамія) на зламі неоліту і бронзової доби.

Отже, на ранній стадії господарства первісної доби пере-
важало полювання, рибальство, збирання плодів. Згодом у
зв'язку з удосконаленням знарядь праці (гарпуни, скребки,
луки, сокири, човни, молоти, серпи, списи) почалась обробка
шкур, глиняного посуду, виникло образотворче мистецтво,
будівництво наземних споруд. Протягом бронзового та за-
лізного віків відбулись великі зрушення в розвитку про-
дуктивних сил. Появився ткацький верстат, розвинулося
скотарство, а особливо землеробство. Між ними виник пер-
ший поділ праці, налагодився економічний обмін між окре-
мими родами, общинами, племенами.

18

Розділ 2. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК
СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ


2.1. Особливості східного рабства

Історія стародавніх цивілізацій охоплювала період з IV тис. до н. е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н. е. Склалися два типи господарської організації — східне і античне рабство. Проте їм були властиві спільні
риси: ручна технологія з індивідуальними та спільними
знаряддями праці, провідна роль землеробства і натураль-
ного господарства, позаекономічний примус як засіб органі-
зації та привласнення суспільної праці.

Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. в Стародавньо-
му Єгипті. Вигідне стратегічне та географічне положення
сприяло його політичному та економічному розвитку. Зок-
рема, швидко розвивалося землеробство на високоурожай-
них, поливних землях долини Нілу. Другою важливою га-
луззю господарства було тваринництво, яке відтіснило мис-
ливство. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з
міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбіль-

19

шим їхнім господарським досягненням стала зрошуваль-
на система землеробства. Заболочена, непридатна для жит-
тя долина Нілу у III тис. до н. е. перетворилася на квіту-
чий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства об'єдналися в єди-
ну державу. Побудувати цей гідротехнічний комплекс,
підтримувати його, давати надлишки сільськогосподарської
продукції могли тільки великі вільні сільські громади.

Поступово фараони, жерці, державні чиновники присвої-
ли общинні землі, перетворивши вільних селян на залеж-
них від себе виробників. Згодом стародавні єгиптяни на-
вчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке льня-
не полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого
рівня розвитку досягла обробка каменю. І сьогодні диву-
ють своєю величчю і таємничістю єгипетські піраміди.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а
на півдні землеробство, то між цими областями виникла
жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Сінайський
півострів, Нубія та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці
торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоно-
вою кісткою, деревиною. У країні існували рабські ринки,
де вільно купували і продавали невільників. Найбільшими
рабовласниками були фараони, які привозили полонених із
завойованих країн. Однак головною продуктивною силою
були селяни — члени громад. Рабів їхні власники викори-
стовували як слуг, хоча великої різниці між селянами-об-
щинниками та рабами не було. Перші могли потрапити в
боргове рабство, другим дозволяли мати сім'ї. 525 року до

н. е. Єгипет завоювали перси.

До району східного рабства належало також Межиріч-
чя (Месопотамія). Як і в Єгипті, тут Тигр і Євфрат, розлива-
ючись, щедро удобрювали поля. Місцеві жителі, що здавна
займалися хліборобством, збирали високі врожаї. Проте для
цього треба було звести могутні протиповеневі греблі та
інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільськогос-
подарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, го-
рох, цибуля, часник, огірки, виноград, фігові, фінікові дерева,
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   53

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Урок № Тема : Німеччина
Обладнання: політична карта Європи, підручник «Еконо­мічна І соціальна географія світу»; «Країни світу» словник; ат­ласи

Актуальні проблеми філології І методики викладання мов
Актуальні проблеми філології І методики викладання мов : Збірник наукових праць / [редкол.: С. І. Ковпік (голова), В. А. Гаманюк,...

Підручник Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник...
Міністерство освіти І науки України Інститут держави І права ім. В. М. Корецького

Проблема методу філософії Нового часу
Англії. Народжується новий клас буржуазія. Економічна діяльність, інтереси реально практичного життя ведуть до дійсного пізнання...

Як підручник удк 1(075) ббк 87я73 Г93
Губерський, Л. В. Філософія: Історія, суспільство, освіта / Л. В. Губерський, В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. К. Видавничо-поліграфічний...

Урок тема: економічна й соціальна географія україни як наука
Вчити учнів називати об'єкти й предмети економічної та соціальної географії України, світових та вітчизняних економ-географів

Бех В. П., Малик І. В. Технократизм у дискурсі проблем вищої школи:...
Бех В. П., Малик І. В. Технократизм у дискурсі проблем вищої школи: Монографія / За ред. В. П. Беха. К.: Вид-во нпу імені М. П. Драгоманова,...

Методика викладання психології підручник Київ 2012 Рецензент и
Киричук О. В. доктор педагогічних наук, професор, академік апн україни, завідувач кафедри психології Інституту державної служби зайнятості...

Правила прийому до вибраних вищих навчальних закладів
України (період ХХ – початок ХХІ століття), а також один навчальний предмет за вибором випускника: математика, історія України, іспанська,...

1. Світогляд, сутність, структура, типи Світогляд це найбільш загальне...
Специфіка світоглядних знань: вони визначають відношення людини до світу. Існує 3 аспекти світогляд натуралістичний(Віднош люд до...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка