Пошук по сайту


Програма круглого столу “

Програма круглого столу “

Сторінка1/10
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




Держінформнауки України Німецьке товариство

технічного співробітництва




Програма круглого столу

Регіональна інноваційна стратегія та сталий економічний розвиток ”
25 травня 2012 року м. Київ,

проспект Перемоги

37


09:30

Реєстрація учасників

10:00

Привітальне слово




Віктор Івченко, заступник Голови Держінформнауки

Михайло Ільчеко, проректор з наукової роботи Національного технічного університету „Київський політехнічний інститут”

Антон Вірт, керівник GTZ-бюро Німеччини у м. Києві.

10:15

Розвиток інноваційної діяльності в регіонах та економічне зростання.

Шовкалюк Віктор Степанович, директор

Департаменту інноваційної діяльності та трансферу технологій Держінформнауки

10:25

Постіндустріальна парадигма регіональної інноваційної стратегії.

Бажал Ю.М. , завідувач кафедри економічної теорії Національного університету «Києво-Могилянська академія»,


10:40

Напрями розвитку інновацій у Тернопільському регіоні.

Химич Григорій Петрович, директор Наукового парку "Інноваційно-інвестиційний кластер Тернопілля"

10:55

Стимулювання інноваційно-технологічної діяльності в контексті реалізації регіональної економічної політики.

Захарін Сергій Володимирович, Інститут вищої освіти Національної академії педагогічних наук України

11:10

Проблеми комерціалізації результатів НДР та інноваційних проектів, виконуємих за участю держави..

Мазур Олександр Анатолійович, виконавчий директор, ТП «Інститут електрозварювання ім. Патона»

11:20

Концептуальні засади інноваційного розвитку аграрної економіки Вінниччини.

Прутська Олена Олексіївна, Зав.каф. д.е.н. професор Вінницький нац. аграрний університет

11:30

Інструменти реалізації регіональної політики інноваційного розвитку..

Соловйов В’ячеслав Павлович, заступник директора, ЦДНТП ІН ім. Г.М.Доброва НАН України

11:45

Інноваційний розвиток регіону: Харківські ініціативи.

Дудка Олександр Олексійович, директор Харківського регіонального центру з інвестицій та розвитку Держінвестпроекту

12:00

Перерва на каву

12:20

Трансфер інноваційних розробок науково-дослідницьких центрів регіону як основа сталого економічного розвитку.

Разумцев Володимир Володимирович, Начальник Управління економіки Луганської міської ради

12:35

Створення наукових парків при національних університетах як один із потужних чинників інноваційного та сталого розвитку регіонів.

Параска Георгій Борисович, проректор. з наукової роботи Хмельницького національного університету

12:50

Інноваційно-інвестиційні складові економіко - безпечної діяльності підприємств Миколаївської області.

Кіщак Іван Теодорович, Миколаївський національний університет

ім. Сухомлинського

13:05

Проблеми інноваційної діяльності у Закарпатській області.

Мікловда Василь Петрович, завідувач кафедри економіки, менеджменту та маркетингу Ужгородського національного університету.

Кубіній Наталія Юріївна, професор кафедри економіки, менеджменту та маркетингу Ужгородського національного університету.

13:15

Регіональні інноваційні стратегії в системі управління сталим розвитком.

Мусіна Людмила Абдрахманівна, керівник групи радників Мінекономрозвитку

13:25

Механізми формування та роз-витку регіональної інноваційної політики.

Колтунович Олександр Сергійович, Радник Голови Луцької райради

13:35

Регіональна інноваційна політика: макроекономічний аспект.

Макаренко Ігор Петрович, Директор Інституту еволюційної економіки

13:45

Розвиток інноваційних процесів в агропромисловому виробництві Луганської області.

Тісунова Вікторія Миколаївна, Луганський університет внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка

13:55

Регіональна інноваційна стратегія та сталий економічний розвиток Херсонської області..

Бетехтіна Людмила Олександрівна, Херсонська.філія Європейського університету

14:05

Екополіс як регіональна науко-во-виробничо-освітня система в формуванні інновацій для сталого розвитку.

Мельник Леонід Григорович, завідуючий кафедри Сумського державного університету

14:15

Розвиток знаннєвого суспільства у напрямку створення та підтримки мережі екоінноваційних структур.

Кот Ольга Володимирівна, ЦДПІН ім.Г.М. Доброва НАН України


14:25

Стан інноваційної сфери в Україні.

Кваша Тетяна Костянтинівна, завідувач відділення прогнозно-аналатичного

забезпечення інноваційної діяльності

УкрІНТЕІ

14:35

Підведення підсумків

Круглого столу




14:45

Фуршет



Розвиток інноваційної діяльності в регіонах та економічне зростання.”


Шовкалюк В.С.

Директор департаменту інноваційної

діяльності та трансферу технологій

Держінформ науки України
Сьогодні всі вже зрозуміли, що розвиток національної економіки в умовах глобалізації економічних відносин та посилення конкуренції не можливий без її реформування. Структура економіки - енерго- та ресурсозатратна. Державне регулювання - малоефективне і носить здебільшого політичне забарвлення.

Структурна перебудова економіки залишається лише бажанням тих, хто генерує та підтримує таку систему економічних реформ. Це перспективне завдання для кожного Уряду, однак, нажаль, воно поки що залишається завданням.

Структурна перебудова економіки – це не просто зміна галузевої структури економіки. Орієнтована на використання інтелектуальних ресурсів і розвиток високотехнологічних виробництв, вона потребує створення умов для безперервного оновлення технологій і продукції, росту освітнього рівня населення та удосконалення управління шляхом нововведень (інновацій) заснованих на новітніх наукових знаннях.

Проблем в економіці багато. Але ми маємо приймати такі рішення по реформуванню економіки, які витікають із наявного потенціалу та є результативними вже сьогодні. Головне, що зробить розвиток економіки сталим і сама вона буде конкурентною, це безумовно посилення її інноваційної складової. Суть всієї економічної реформи полягає у підвищенні сприйнятливості економіки до інновацій, розвитку інноваційного підприємництва і забезпечення економічного зростання за рахунок використання досягнень науки і техніки.

З метою активізації інноваційної діяльності держава сприяє розвитку інноваційної діяльності через реалізацію певних заходів, які включають, зокрема: законодавчі та нормативні акти, фінансування, розбудову інфраструктури, спрощення заснування та ведення бізнесу, підвищення інноваційної культури.

Світовий досвід показує, що без активної регулюючої ролі держави, яка закріплюється у відповідних законах, не може бути ефективної, соціально орієнтованої ринкової економіки. Немає жодної країни з високорозвиненою економікою, де держава відсторонилася б від регулювання і стимулювання ключових соціально – економічних, у тому числі інноваційних процесів.

Кожна з країн самостійно обирає співвідношення між масштабами застосування прямих та непрямих форм підтримки інноваційної діяльності, зазвичай віддаючи перевагу одній із них. Із узагальнення загальносвітового досвіду випливає, що для країн Європейського Союзу та інших розвинених країн при застосуванні інструментів інноваційної політики принциповими є наступне: 1. Фіскальні преференції повинні бути недискримінаційними (прозорі критерії та процедура отримання), щоб не забезпечувати штучні конкурентні переваги для окремих підприємств, а створювати стимули для всіх підприємств інвестувати у власний майбутній інноваційний потенціал.

2. Надання допомоги ж окремим підприємствам, чиї проекти можуть мати виключне значення для економіки чи безпеки країни, має відбуватись виключно не фіскальним шляхом (державне замовлення, кредити, гранти, прямі інвестиції, фінансові гарантії) і при цьому на основі програмно-цільового методу.

Хоча в умовах України, швидше потрібне податкове стимулювання, так як необхідних коштів на фінансову підтримку інноваційних підприємств в державному бюджеті сьогодні ми не знайдемо.

Розробка найперспективніших технологій не означає, що вони автоматично трансформуються в продукцію і самі по собі потраплять на ринок. Для цього необхідно знайти та обрати оптимальні способи комерціалізації цих технологій. Потрібен процес управління для оцінювання нових технологій, підготовки їх до комерціалізації. Світова статистика свідчить, що зі 100 науково-технологічних розробок до ринку доходять 10 % тих, що дають змогу повернути з невеликим прибутком витрати на їх виробництво, і лише 4 % дають реально відчутний прибуток.

Тому у всьому світі держави підтримують вчених, винахідників, інноваційні структури, які розробляють та впроваджують інноваційні технології та продукцію.

Уряд України також здійснює певні кроки для розвитку інноваційної діяльності. І як сказав на засіданні, присвяченому цьогорічному Дню науки, Прем’єр-міністр Микола Янович Азаров Уряд підтримував науку і буде і в подальшому ще більше виділяти коштів на науково-технічні розробки та їх впровадження. Однак підтримку будуть отримувати проривні напрямки і проекти.

При цьому важливо, щоб проблемами результативності науково-технічної діяльності та їх впровадженням переймалися і місцеві органи виконавчої влади. Від того наскільки активні місцеві органи в питаннях формування сприятливих умов для науковців, винахідників, підприємців та підприємств, а ще більш важливим є їх безпосередня підтримка інноваторів, залежить і економічний розвиток регіонів.

Як приклад, наведу дії мера одного німецького міста на півночі країни. Там було шахтарське невелике містечко, в якому проживали і працювали біля 30 тис. шахтарів. Вугілля скінчилося, шахти закрили. Мер, розуміючи ситуацію, почав "структурну перебудову" економіки міста на основі створення високотехнологічних виробництв із залученням інвесторів, в тому числі і іноземних. Було прийнято необхідні рішення мерією, формувалася інфраструктура підтримки інновацій та вирощування нових конкурентних фірм. При цьому він сам зустрічався з інвесторами та опікувався кожним проектом що реалізовувався в місті. Врегульовував питання з владою Землі Північний Рейн Вестфалія. В результаті за 20 років було відтворено 30 тис. робочих місць в нових переважно високотехнологічних галузях економіки.

Ми знаємо, що регіони мають різний потенціал розвитку. Це пов'язано з наявними природними ресурсами, структурою економіки, врешті решт і географічним розташуванням. Кожен регіон особистість. Але досвід свідчить, яким би великим не був економічний потенціал регіону, все вирішується на людському рівні: влади і громадян.

По інноваційній активності підприємств регіони дуже різні. Частка інноваційно активних підприємств у загальній кількості промислових під-приємств найбільша в м. Києві, Запорізькій, Херсонській, Хмельницькій, Миколаївській та Тернопільській областях.

Інноваційна діяльність промислових підприємств у 2011р. за регіонами





Кількість інноваційно активних підприємств, одиниць

Частка інноваційно активних підприємств у загальній кількості промислових підприємств, %

Україна

1679

16,2

Автономна

Республіка Крим

46

14,3

Вінницька

47

15,8

Волинська

26

11,6

Дніпропетровська

63

8,7

Донецька

85

10,6

Житомирська

48

14,4

Закарпатська

22

9,4

Запорізька

116

27,6

Івано-Франківська

96

21,7

Київська

46

9,7

Кіровоградська

41

15,5

Луганська

68

13,5

Львівська

100

13,2

Миколаївська

92

22,8

Одеська

79

20,6

Полтавська

31

8,2

Рівненська

31

12,1

Сумська

40

17,3

Тернопільська

47

22,1

Харківська

146

18,4

Херсонська

58

26,5

Хмельницька

79

22,3

Черкаська

54

17,3

Чернівецька

39

18,6

Чернігівська

42

17,8

м.Київ

125

25,7

м.Севастополь

12

16,4


Інноваційна активність підприємств – це їх конкурентність на внутрішньому і зовнішньому ринках, це – економічний рівень розвитку регіону та його спроможність до сталого зростання, а також якість життя їх громадян.

В умовах конкуренції між регіонами за нові інвестиції регіональна політика повинна бути спрямована на забезпечення регіонів інструментами державної підтримки, завдяки яким вони зможуть бути конкурентоспроможними на ринку інвестицій. Створення такої системи потребуватиме як прямої фінансової підтримки з державного бюджету, так і створення загального сприятливого інвестиційного клімату

Держава спрямовує зусилля на :

1) Формування нормативно-правового поля інноваційної діяльності, механізмів її стимулювання, системи інституційних перетворень, захисту інтелектуальної власності в інноваційній сфері та введення їх у господарський оборот.

2) Створення системи комплексної підтримки інноваційної діяльності, розвитку виробництва, підвищення конкурентоспроможності та експорту наукомісткої продукції. У процесі активізації інноваційної діяльності необхідна участь не тільки органів державного управління, комерційних структур, фінансово-кредитних установ, а і громадських організацій і в першу чергу на регіональному рівні.

3) Розвиток інфраструктури інноваційної діяльності, включаючи систему інформаційного забезпечення, систему експертизи, фінансово-економічну систему, виробничо-технологічну підтримку, систему сертифікації і просування розробок, систему підготовки і перепідготовки кадрів.

4) Розвиток малого інноваційного підприємництва шляхом формування сприятливих умов для утворення і успішного функціонування малих високотехнологічних організацій та надання їм державної підтримки на початковому етапі діяльності.

5) Удосконалення конкурсної системи відбору інноваційних проектів і програм. Реалізація в галузях економіки відносно невеликих і швидко окупних інноваційних проектів за підтримки держави на найбільш перспективних напрямках.

Важливу роль в комплексі запропонованих заходів грають інституційні перетворення (приватизація, створення фінансово-промислових груп, демонополізація в інноваційній сфері, мале підприємництво та інші), спрямовані на створення ринкової інфраструктури і сприяють активізації інноваційної діяльності, що забезпечує зростання виробництва конкурентоспроможної продукції та освоєння високих технологій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2008 р.№447 затверджено Державну цільову економічну програму "Створення інноваційної інфраструктури в Україні" на 2009 – 2013 роки”. В ній передбачено тільки першочергові необхідні заходи. Велика їх частина спрямована на розвиток регіональної інноваційної інфраструктури. Однак, заходи реалізуються головним чином за рахунок позабюджетних джерел фінансування.

Слід зазначити, що належне інфраструктурне забезпечення інноваційної діяльності суб‘єктів господарювання безумовно сприятиме зростанню економічного потенціалу регіонів.

Реалізація основних етапів інноваційної діяльності, починаючи від перетворення науково-технічних розробок в інноваційний продукт, привабливий для інвестора, виробника та покупця, і кінчаючи освоєнням їх у виробництві, вимагає розширення мережі технопарків, бізнес-інкубаторів, інноваційно-технологічних центрів в тих регіонах, де зосереджена інфраструктура, що забезпечує активізацію інноваційного процесу.

Стратегічними цілями інноваційного розвитку як держави так і регіону являються:

- створення та розвиток науково-технічного потенціалу регіону;

- впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій виробництва;

- впровадження у виробництво нових видів конкурентоспроможної продукції;

- фінансове забезпечення створення інноваційного потенціалу регіону .
Важливим моментом інноваційної діяльності є більш докладний аналіз складових механізму регулювання фінансово-інноваційного розвитку:

-в провадження моніторингу зовнішнього середовища, яке включає: аналіз досягнення науково-технічного розвитку в галузях, що складають економіку регіону; аналіз ринку нововведень; експертна оцінка нових наукових досягнень і можливості їх впровадження.

- аналіз внутрішнього середовища: визначення пріоритетних напрямів інноваційного розвитку; оцінка інвестиційної привабливості економіки регіону; оцінка можливостей регіону до інноваційного розвитку; оцінка реальної конкурентоспроможності економіки регіону та продукції його підприємств за міжнародними стандартами.

- контроль за фінансово-інвестиційними потоками, які забезпечують інноваційний розвиток: здійснення контролю за економічним обґрунтуванням інноваційних проектів у рамках інноваційної програми; контроль за реалізацією організаційних заходів інноваційної програми; контроль за ефективним використанням коштів обласного бюджету, які надходять до Державного бюджету;

Для найбільш оптимальної та ефективної реалізації інноваційного потенціалу регіону має розроблятися стратегія та програми її реалізації. Без таких осново утворюючих програмних документів ми ніколи не зможемо забезпечити співпрацю всіх зацікавлених сторін та координацію їх дій.

Регіональна інноваційна стратегія включає сукупність цілей та регіональних пріоритетів, шляхів і засобів їх досягнення на основі взаємодії регіональних і центральних органів управління.

В основі регіональної інноваційної стратегії має бути створення сприятливих умов для розробки та впровадження нововведень. Її центральним моментом є динамічна ефективність регіональної виробничої структури, а основним інструментом - створення місцевих синергізм, передача інновацій та технологій.

Розробка та реалізація регіональної інноваційної стратегії - не самоціль. Вона спрямована на підвищення вкладу науково-інноваційної сфери в сталий розвиток країни, в економіку регіону, поліпшення соціально-економічних показників регіону за рахунок ефективного використання його інноваційного потенціалу.

Регіональна інноваційна стратегія має включати:

  • Аналіз стану інноваційної сфери з метою виявлення рівня і ступеня використання інноваційного потенціалу; перспектив і напрямків інноваційної діяльності, її масштабу і впливу на конкурентоспроможність продукції регіону; структурних інституціональних змін; умов підвищення інноваційної активності.

  • Цілі та пріоритети розвитку інноваційної діяльності в регіоні. Система і структура цілей повинна бути розроблена на основі наступних принципів:

- Регіональні цілі повинні випливати із загальної концепції науково-технічного розвитку країни і не суперечити стратегічним загальнодержавним цілям;

- Регіональні цілі повинні бути сформульовані з урахуванням специфіки і потреб регіону;

- Цілі повинні виходити не з наявності ресурсів та можливостей, навпаки, ресурсна програма повинна формуватися з встановлених цілей;

- Конкретна розробка структури цілей і в цілому стратегії повинна здійснюватися на рівні сучасних методик з широким використанням незалежних експертів і системи експертних оцінок;

- Міжнародного науково-технічного співробітництва;

- Державних програм науково-технічного розвитку;

- Власне регіональної (муніципальної) політики розвитку науково-технічного потенціалу окремих промислових підприємств та наукових установ державної і комунальної форм власності, окремих приватизаційних промислових і науково-технічних фірм.

Ранги цілей на перерахованих рівнях регіональної інноваційної стратегії встановлюються в системі довгострокового прогнозування регіонального соціально-економічного розвитку.

Найреалістичнішим за вибором пріоритетів розвитку інноваційної сфери можна вважати підхід, орієнтований на глобальні критерії науково-технологічного розвитку, розвиток високих технологій.

Другим узагальнюючим орієнтиром у виборі пріоритетів науково-інноваційного розвитку є досягнення цілей його соціально-економічного розвитку. Головне завдання органів регіонального управління при цьому полягає в створенні сприятливого економічного середовища і умов для підвищення інвестиційної активності в науково-інноваційній сфері.

Важливим моментом є те, що інноваційна стратегія в регіоні повинна мати селективний, суворо виборчий характер, не прагнучи охопити всі напрямки науково-технічного та інноваційного розвитку, а, вибравши вузькі поля стратегічного прориву, за якими можливе досягнення чи перевищення світового технологічного рівня, сконцентрувати на цих полях основну частину обмежених централізованих і регіональних ресурсів.

Необхідно врахувати, що пріоритети регіональної інноваційної політики потрібно орієнтувати на деконцентрацію інноваційного потенціалу, поворот його до насущних потреб комплексного розвитку та самозабезпечення регіонів, формування мережі технополісів і наукоградів.

Кожен регіон має свою специфічну, відтворювальну, галузеву і технологічну структуру, свою систему пріоритетів і повинен розраховувати в першу чергу на власні сили і ресурси при реалізації цієї стратегії. Однак, в умовах перехідної економіки таких сил і ресурсів, як правило, небагато або взагалі немає, тому необхідні загальнодержавні інноваційні програми, націлені на надання стартової допомоги в технологічному перетворенні регіонів, на розвиток інноваційної інфраструктури, підготовку кадрів і т.д.

Ми не можемо стояти осторонь від світового науково-технічного розвитку. Це було б згубно для нашого майбутнього. Необхідно активно включатися у світове наукове співтовариство і світовий технологічний ринок, знаходити в ньому ніші й освоювати їх, змінювати пріоритети та специфіку зовнішньоекономічних зв'язків, переносячи поступово центр ваги з паливно-сировинних на високотехнологічні ринки.

Нарешті, і що особливо важливо, необхідно сформувати цивілізований ринковий механізм реалізації селективної інноваційної політики. Мова йде, перш за все, про мотиваційний механізм, економічну підтримку інноваційної активності.

На сьогодні більшість регіонів мають програми інноваційного розвитку на 5 років, стратегії розроблені одиницями. Такої стратегії немає і в країні. В 2009 році були парламентські слухання де розглядалася Стратегія інноваційного розвитку України до 2020 року, але вона так і залишилася проектом. Є доручення Мінекономрозвитку разом з іншими центральними органами виконавчої влади розробити стратегію інноваційного розвитку, але активності в цьому напрямку поки що не спостерігається.

Однак основа для розробки інноваційних стратегій регіонів є. Це в першу чергу визначені законом пріоритети науки і техніки та пріоритетні напрями інноваційної діяльності. Методологічна база також є в правовому полі.справа за малим – за ініціативою місцевих органів виконавчої влади.

Постіндустріальна парадигма регіональної інноваційної стратегії

Бажал Ю.М.

Національний університет

«Києво-Могилянська академія»,

завідувач кафедри економічної

теорії


Сьогодні у світі одним з найпоширеніших інструментів регіональної інноваційної політики стало створення регіональних науково-технологічних інноваційних кластерів. Це віддзеркалює сутність і практику функціонування постіндустріальної економіки, де наголос у регіональній політиці змістився з підтримки традиційного індустріального потенціалу на формування знаннєвих ресурсів для науково-технологічного інноваційного розвитку регіону. Проте поширенню такого виду моделі територіальної економіки не в останню чергу заважає, у тому числі в Україні, її невідповідність фундаментальним уявленням неокласичної економічної теорії. Головним дискусійним моментом є правомірність штучного втручання органів державної влади в спонтанні ринкові процеси оптимального розподілу обмежених ресурсів. Теорія порівняльних переваг фактично виходить з того, що у разі більш менш ефективного функціонування ринкового механізму щодо розподілу ресурсів, оптимальна структура і форми організації виробництва на певній території повинні утворитись історично, без спеціального втручання органів місцевої влади. Проте в умовах постіндустріальної економіки практика пішла іншим шляхом – поширилась спеціальна регіональна політика зі штучного створення високотехнологічних інноваційних виробництв товарів і послуг для того, щоби забезпечувати економічну конкурентоспроможність і розвиток певного регіону.

В умовах постіндустріальної економіки також значно зросла роль територіального управління економікою. Фактично ці процеси позначились і в Україні, коли відбулась децентралізація загальних функцій управління, що обумовило посилення відповідальності регіонів за стан та розвиток розташованого на їх території інноваційного потенціалу. Тому місцеві органи державної влади повинні більше уваги приділяти створенню соціально-економічних умов та нових організаційних структур для забезпечення комерціалізації науково-технічних досягнень. При удосконаленні державного фінансування технологічних структурних змін в регіоні є дуже важливим створювати стимулююче економіко-правове середовище саме тим суб`єктам циклу “наука-техніка-виробництво”‚ які забезпечують позитивні кінцеві результати своєї діяльності у вигляді масової конкурентоспроможної продукції.

Важливим інструментом регіональної інноваційної політики в умовах значного дефіциту бюджетних коштів повинен стати програмно-цільовий метод фінансування науково-технологічної діяльності, який покликаний забезпечувати ресурсами не кон’юнктурні відомчі інтереси, а розвиток у регіоні виробництв 5-го та 6-го технологічних укладів. Це дозволить більш ефективно розподіляти обмежені ресурси на інноваційну діяльність. Без визначення конкретного ресурсного забезпечення політика регіональних науково-технологічних пріоритетів залишиться побажаннями‚ які реально не актуалізуються.

В українській економіці головні фінансові ресурси для підтримки інноваційної діяльності зосереджуються на крупних підприємствах. Такий стан речей вважається нормальним через панування думки, що великі корпорації є більш ефективними проти малих підприємств на теренах технологічного розвитку через їхній ресурсний потенціал. Проте в розвинутих країнах при формуванні інноваційної політики виходять з того, що вагому роль в інноваційному процесі відіграють саме малі та середні підприємства, які на конкурентних ринках утворюють «поживний бульйон» еволюційного „природного добору” нових технологічних та економічних винаходів, у наслідок чого утворюються нові інноваційні фірми, які визначають шляхи і перспективу структурної перебудови економіки.

СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ


С.В.Захарін,

доктор економічних наук,

провідний науковий співробітник

Інституту вищої освіти НАПН України
У доповіді проаналізовано стан інноваційно-технологічної діяльності на національному та регіональному рівнях. Визначено напрями і перспективні інструменти стимулювання інноваційно-технологічної діяльності в рамках реалізації регіональної економічної політики.

In the article the state of investment is analysed and innovative technological to activity on national and regional levels. Certainly directions and perspective instruments of stimulation of investment and innovative technological to activity within the framework of realization of regional economic policy.
Ключові слова: інноваційна діяльність, науково-технологічна діяльність, важелі стимулювання, регіональна економічна політика.
Актуальність теми. В Україні стимулюючий потенціал державного регулювання інноваційно-технологічної діяльності використовується в цілому недостатньо. Інноваційна активність є вкрай недостатньою. В сучасних умовах апарат держави та місцеві органи влади мають створити привабливі економіко-правові умови для стимулювання акумуляції інвестиційних ресурсів задля забезпечення високопродуктивної інноваційно-технологічної діяльності, що уможливить створення більшого обсягу доданої вартості, підвищення темпів економічного зростання, ефективного залучення у виробничий процес інтелектуальних ресурсів. Цим визначається актуальність дослідження.

Аналіз наукових публікацій. З означеної проблематики видається чимало праць. Проте в умовах посткризового розвитку, який супроводжується стрімким перерозподілом ресурсної бази та структурною перебудовою виробництва, необхідно проведення додаткових досліджень форм, методів і прийомів стимулювання високопродуктивної інноваційної і науково-технологічної діяльності. Нині не мають практичного рішення окремі питання посилення позитивного впливу державної та регіональної інвестиційної політики на розвиток інноваційно-технологічної діяльності корпоративного сектору у видах економічної діяльності вищих технологічних укладів, удосконалення структури інвестицій відповідно до необхідності переходу економіки на модель постіндустріального розвитку, виправлення деформацій на рівні формування джерел інвестиційних ресурсів.

Мета роботи – викласти результати досліджень з питань стимулювання інвестиційної та інноваційно-технологічної діяльності у регіоні.

Виклад основного матеріалу. У 2009 р. в економіці України освоєно інвестицій в основний капітал на суму 151,8 млрд.грн. (58,5% від показника 2008 р. у порівняльних цінах). Лідерами серед регіонів України за обсягом освоєних інвестицій є м.Київ (38,2 млрд.грн.), Донецька обл. (16,9 млрд.грн.), Дніпропетровська обл. (14,9 млрд.грн.), Київська обл. (12,3 млрд.грн.), Харківська (12,1 млрд.грн.), Одеська обл. (10,5 млрд.грн.) [1].

Натомість показники загальної інвестиційної активності, в тому числі обсяг інвестиційних витрат на реалізацію інноваційно-технологічних проектів, демонструють слабку кореляцію з показниками макроекономічного розвитку. Основними причинами цього явища є непослідовність політики державної підтримки інноваційно-технологічної діяльності, висока “латентність” інноваційно-технологічних трансформацій (підприємства в переважній більшості не звітують про реалізацію інвестиційно-технологічних проектів), недосконалість методології збору та обробки відповідних даних.

Інноваційна активність залишається традиційно низькою (при цьому вітчизняна статистика інноваційно активними вважає навіть підприємства, в яких частка реалізованої інноваційної продукції у загальному обсягу реалізації становить менше 1%). Протягом 2000-2009 рр., за виключенням 2007 р., вітчизняна статистика фіксувала зниження кількості підприємств, що займаються інноваційною діяльністю.

У 2009 р. інноваційною діяльністю займалося 12,8% обстежених промислових підприємств (у 2008 р. – 13,0%), питома вага реалізованої інноваційної продукції становила 4,8% (у 2008 р. – 5,9%), освоєно 2685 найменувань інноваційних видів продукції, впроваджено 1893 нових технологічні процеси [1].

Більшу, ніж середня по Україні, інноваційну активність демонструють підприємства з виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення, хімічної та нафтохімічної промисловості, а також машинобудування. А от підприємства добувної промисловості, меблевої та целюлозно-паперової промисловості, видавничої справи є інноваційно пасивними. Це пояснюється, насамперед, різними умовами господарювання у галузях, що викликано дією об’ктивних чинників (прибутковість, стан ресурсного забезпечення, наявність оборотних коштів, традиції господарювання та ін.).

Показники інноваційної активності в промисловості України не відповідають сучасним світовим тенденціям: якщо в Україні рівень інноваційної активності становить 12,8% (дані за 2009р.), то в розвинутих країнах (Японія, Німеччина) цей показник становить 65-80% (дані за 2007 р.), а в нових країнах ЄС (країни Центральної та Східної Європи) – не менше 30% (дані за 2008 р.).

Обсяги реалізації інноваційної продукції протягом 2000-2008 рр. щорічно зростали. Причому на зростання цього показника впливав не лише ціновий чинник (інфляція), а й зростання частки реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі реалізації. Це говорить про те, що больші обсяги інноваційної продукції виробляються та реалізуються порівняно меншою кількістю підприємств. Вказана тенденція може свідчити про укрупнення інноваційного виробництва, про концентрацію інвестиційних ресурсів на виконання інноваційно-технологічних робіт і проектах в межах великих підприємств (в тому числі корпоративних структур і фінансово-промислових груп).

Найбільша кількість інноваційно активних підприємств здійснюють придбання машин, обладнання, установок, інших основних засобів та капітальні витрати, пов’язані з упровадженням інновацій (767 підприємств у 2009 р.).

Як і в цілому по економіці, протягом 2005-2009 рр. у промисловості України зафіксоване поліпшення абсолютних показників інвестування наукових і науково-технічних робіт, продуктових інновацій та процесових інновацій (в тому числі технологій) на фоні погіршення відносних показників. Можемо також констатувати, що обсяги зростання інвестицій на реалізацію інноваційно-технологічних робіт (проектів) у промисловості не відповідають відтворювальним потенціям вітчизяної економіки [2].

Серед регіонів України лідерами за обсягами витрат на інноваційну діяльність є Донецька область (2,7 млрд.грн.), Луганська обл. (2,2 млрд.грн.), м.Київ (1,8 млрд.грн), Дніпроперовська обл. (1,4 млрд.грн.) – тобто регіони з великим індустріальним і науково-технічним потенціалом.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Збірник статей круглого столу. З нагоди Всеукраїнського Дня науки:...
Феномен посттоталітарної ментальності: повертаючись до Чеслава Мілоша, Вацлава Гавела, Івана Дзюби. Збірник статей круглого столу....

Програма з біології для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів
Характеристика структури навчальної програми. Програма включає пояснювальну записку, основний зміст І державні вимоги до рівня загальноосвітньої...

Вступ Програма «Інформатика»
Програма «Інформатика» для 5 – 9 класів спрямована на реалізацію мети та завдань інформаційно-технологічного компонента освітньої...

Програма з біології для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів
Вступ. Програма призначена для вивчення біології на рівні стандарту у класах суспільно-гуманітарного, філологічного, художньо-естетичного,...

Програма соціально-економічного розвитку міста на 2011-2015 роки
Програма розчищення І впорядкування малих річок та охорони підземних вод від забруднення на 2011-2015 роки

Програма для 5-х класів Програма початкової школи
Ознайомлення з довідковими виданнями з природничих наук різних типів: енциклопедії, словники, довідники величин, атласи географічних...

Програма з біології для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів
Вступ. Програма призначена для навчання біології на академічному рівні у класах універсального, спортивного, математичного, фізичного,...

Робоча програма дисципліни «Методи наукових досліджень»
Окх) І освітньо-професійної програми (опп) підготовки спеціаліста за напрямом підготовки 1305 „Ветеринарна медицина” кваліфікації...

Програма нормативної навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності»
Програма нормативної навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності» розрахована на студентів денної форми навчання напряму підготовки...

Програма електронного обліку навчальної літератури «Шкільний підручник»
Програма електронного обліку навчальної літератури «Шкільний підручник» Посібник для методистів з бібліотечних фондів та бібліотекарів...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка