Пошук по сайту


Будова рослинної клітини. Фізіологія клітини рослин

Будова рослинної клітини. Фізіологія клітини рослин

Будова рослинної клітини. Фізіологія клітини рослин.
Клітина – найменша структурна та функціональна одениця живого. Для неї властиві всі ознаки живого: обмін речовин і енергії, ріст, розмноження, передача своїх ознак у спадок, подразливість, рух. На відміну від тваринної клітини, рослинна клітина вкрита целюлозною оболонко, має добре розвинені вакуолі, властиві пластиди, немає клітинного центру.

Форма рослинних клітин дуже різноманітна. Умовно всі форми поділяють на 2 групи:

  1. паренхімні – майже кубічні

  2. прозенхімні – клітини, в яких довжина у 5-10 р. більше ширини (механічні тканини, клітини камбію).

Живий вміст клітини називається протопластом. Цитоплазмою називається протопласт без пластів. Пласти – органоїди, які вкриті подвійною мембраною.
Субмікроскопічна будова цитоплазми
Цитоплазма складається з 3 шарів. Під целюлозною оболонкою розташовується перший шар – плазмалема – клітинна мембрана. Під нею розташована мезоплазма (гіалоплазма). Мезоплазма – колоїдний розчин. На границі з вакуолями розташований третій шар цитоплазми – тонопласт. Це теж клітинна мембрана.

Вся цитоплазма поділяється клітинними мембранами на окремі реакційні ділянки – компартменти.

Мезоплазма – це колоїдний розчин, або в’язко-пружний тіксотропний гель. Тісотропні рідини змінюють в’язкість при зміні рН середовища. В’язко-пружні властивості та тіксотропність обумовлені тим, що вся цитоплазма рівномірно пронизана трьохмірною сіткою із довгих ниткоподібних мікрофіламентів, що складаються із білку актина. Ця сітка легко збирається і легко розпадається.

Склад цитоплазми постійно змінюється через те, що проходять хімічні реакції. Однак, приблизно вона складається із наступних компонентів:

  • вода – 70-90 %

  • білок – 10-20 %

  • ліпіди – 2-3 %

  • вуглеводи – 1-2 %

  • мінеральні солі – 1%

В цитоплазмі є протеїни та протеїди. Є іони металів, що забезмечують заряд часток колоїда. Всі частки заряджені одноіменно. Це підтримує структуру цитоплазми і обумовлює її напівпроникливість. Дисперсним середовищем колоїдів цитоплазми є вода. Для цитоплазми властива гідрофільність. Виділяють наступні типи рухів цитоплазми:

    • в старих клітинах з 1 крупною вакуолею відбувається коловий рух. Може бути за годинниковою або проти годинникової стрілки. Максимальна його швидкість за температури середовища +27°С. Коловий рух цитоплазми припиняється за температури +10°С та +42°С.

    • у молодих клітинах, де декілька мілких вакуолей, рух відбувається навкруги кожної з них у своєму напрямку – струмочковий.

    • фонтануючий – рух в клітинах, де є крупний цитоплазматичний тяж.

    • коливальний рух – коли рухаються тільки внутрішні шари цитоплазми.

    • чолноковий – у грибів.


Органоїди рослинної клітини
1. немембранні (органоїди клітини, які не вкриті жодною оболонкою)

    1. Мікрофіламенти. Нитки товщиною 5-7 нм, складаються із скорочувального білку актина. Завдяки мікрофіламентам забезмечується в’язкість і тіксотропність цитоплазми. Разом із мікротрубочками складають цитоскелет клітини.

    2. Мікротрубочки. Надмолекулярні структури, які складаються з глобуд білку тубуліна, які утворюють 13 повздовжних ниток, що оточують центральну порожнину. Діаметр мікротрубочок 24 нм. При постйній величині діаметра, довжина мікротрубочок змінюється навіть в межах однієї клітини. Це динамічні структури (легко утворюються і розпадаються). Забезмечують рухомість органоїдів, надають клітині певну форму, входять до складу веретена поділу.

    3. Рибосоми. Відкриті у 1945 р. Кількість їх в клітині постійно змінюється. Мають округлу форму, діаметр 150-350 Å. Можуть розташовуватися в цитоплазмі, на ЕПС, мітохондріях, пластидах, ядрі. Складаються з білку, РНК, поліамінів, солей магнію. При нестачі останніх відбувається дисоціація рибосоми на 2 частини (велику та малу субодиниці). РНК, що входить до складу рибосоми, формує V-подібний каркас, до якого прикріплюються білки. Білковий склад рибосом дуже різноманітний. Формуються рибосоми у ядерцях. Головна їх функція – синтез білка. Схематично рибосому зображено на рисунку 1.






Рис. 1. Схематичне зображення рибосоми (1 – мала субодиниця; 2 – велика субодиниця).

2. одномембранні (вкриті одним шаром мембрани)

    1. Ендоплазматична сітка (ЕПС). Система пухірців, трубочок, цистерн, яка рівномірно пронизує всю гіалоплазму. Виділяють гранулярну та агранулярну ЕПС (рис. 2). На гранулярній розташовані рибосоми. Завдяки ЕПС збільшується площа контакту зовнішнього і внутрішнього середовища клітини. Це ефективна транспортна система. Агранулярна ЕПС синтезує речовини ліпідного характера, тобто ефірні масла, смоли, каучук. Гранулярна ЕПС приймає участь у синтезу білків. Це центр формування клітинних мембран. Приймає участь в утворенні апарату Гольджі, лізосом, вакуолей. Тут синтезуються специфічні ферменти.



Рис. 2. Схематичне зображення ЕПС (А – гранулярна; Б – агранулярна).




    1. Апарат Гольджі. У рослин цей органоїд відкрито у 1937 р. Це система плоских мішечків, які накладаються один на одного (рис. 3). Їх називають діктіосоми. На периферії діктіосоми потовщуються і відшнуровують пухірці Гольджі. Це полярний органоїд. На одному кінці іде формування діктіосом з пухірців, які виділяє ЕПС. Цей кінець називається зовнішнім. На внутрішньому кінці діктіосоми розпадаються на пухірці Гольджі. Найважливішими функціями є накопичення та виділення речовин внутрішньоклітинного синтеза, токсичних речовин. АГ синтезує ферменти і полісахариди, які ідуть на будову целюлозної стінки клітини. Приймають участь у формуванні лізосом та вакуолей.

А

Б

Рис. 3. Схематичне зображення (А) та мікрофотографія (Б) апарату Гольджі (1 – пухирці Гольджі; 2 – діктіосоми).



    1. Сферосоми. Це сферичні тільця діаметром 0,5-1 мкм. Їх функція – синтез жирів. До складу строми входять білки та РНК.

    2. Лізосоми. Мають сферичну форму, діаметр 0,2-0,5 мкм. В матриксізнаходяться гідролітичні ферменти, завдяки яким відбувається перетравлення продуктів, що попали в клітину внаслідок піно- або фагоцитозу. Перетравлюють старі органоїди.

    3. Пероксісоми. Сферичної або еліптичної форми, діаметром 0,2-1,5 мкм. Матрикс складається із окисно-відновних ферментів. Їх функція залежить від типу тканин. У запасаючих – перетворюють жирні масла в цукри. У фотосинтетичних – поглинають кисень та виділяють вуглекислий газ. У інших тканинах відновлюють перекис водню до води, приймають участь у синтезі гліколівої кислоти, яка викорситовується у фотодиханні рослин.

    4. Гліоксисоми. В матриксі розташовані ферменти, необхідні для перетворення жирів у вуглеводи.


3. двомембранні (вкриті двома шарами мембрани)

Мають своє власне ДНК, синтезують свої білки, самовідновлюються.

3.1 Мітохондрії (рис. 4). Відсутні у прокаріотичних клітинах. Кількість у клітині коливається від 1 до 100. Переміщуються у ділянки клітини, де відбуваються реакції з витратою енергії. У молодих клітинах іх більше, у старих – менше. Середній розмір – 1-20 мкм. За формою бувають нитчасті, паличковидні, круглі. Дуже динамічні структури. За одну хвилину вони можуть розтягнутись, розгалузитись і поділитись. Зовнішня мембрана має до 75% ліпідів і 25% білків. Вона нееластична, не має властивості напівпроникливості. Внутрішня мембрана – навпаки. Формує всередину виступи – крісти. Крісти бувають пластинчасті або трубчасті. Їх кількість залежить від функціонального стану. У анаеробних умовах крісти зникають, на їх місті розташовуються грибовидні тільця, які мають головки та ніжки – АТФ-соми. В головці розташовуються речовини, які приймають участь у окисному фосфорилюванні клітини. Їх матрикс гетерогенний. До його складу входять білки (60-70% від сухої ваги), ліпіди (25-35%), катіони К, Fe, вітаміни, РНК, ДНК. Це енергетичні центри клітини. В стромі знаходяться ферменти анаеробної фази дихання, ферменти жирового обміну; в мембранах – ферменти окисного фосфорилювання. Тут синтезуються деякі амінокислоти, компоненти ліпідів. Утворюються мітохондрії шляхом перетяжки (як амітоз), брунькуванням (дочерні мітохондрії знаходяться всередині материнської, яка потім розривається).



Рис. 4. Мікрофотографія мітохондрії


3.2 Пластиди. Залежно від пігментного складу, пластиди бувають зелені, безбарвні і жовтувато-червоні. Їх середні розміри від 3 до 7 мкм.

а) Хлоропласти (рис. 5). Це зелені пластиди. Хлоропласти нижчих рослин називаються хроматофорами. На світлі вони встановлюються повздовж стінок клітини. У темряві розподіляються рівномірно по всьому простору клітини. Мембрана за хімічним складом ідентична до мембрани мітохондрій. У стромі містяться ДНК, рибосоми, крохмальні та білкові кристали. Пронизані системою мембран. Є незамкнені мембрани, які омиваються з усіх боків стромою – ламели. Є мембрани, які зростаються і формують замкнені мішечки – тілакоїди. В окремих ділянках ламели і талакоїди накладаються одні на одних і формують грани. Кількість гран і тілакоїдів залежить від освітлення, мінерального живлення, гормонів, сезону року. На внутрішній поверхні тілакоїдів розташовані найменші світлочутливі одениці, які називаються квантосоми. Вони складаються з хлорофілу, каратиноїдів, ліпідів та хенонів. У стромі хлоропластів знаходяться ферменти темнової фази фотосинтезу, на мембрані – світлової. У клітинах вищих рослин міститься до 60 хлоропластів. Із каротиноїдів у вищих рослин є каротин (червоно-помаранчевий) і ксантофіл (золотисто-жовтий). Склад хлоропластів в перерахунку на суху вагу: білки – 50-60%, ліпіди – 30%, хлорофіли і каротиноїди – 8%, а також ДНК та РНК. Хлоропласти поділяються, їх поділ триває 8 діб. Можуть утворюватись із лейкопластів, хромопластів і пропластид.




Рис. 5. Мікрофотографія хлоропласту

б) Лейкопласти. Це безбарвні пластиди. Розташовуються в клітині біля ядра. Внутрішня система мембран розвинена слабко, але є невеликі ділянки строми, які обмежені мембраною. Їх називають утворюючими центрами. Навкруги них відкладаються поживні речовини, які синтезуються лейкопластами. Лейкопласти, які синтезують білки, називаються протеїнопластами; які синтезують крохмаль – амілопластами; які синтезують жири – елайопластами. Лейкопластів багато у запасаючих тканинах, особливо у підземних органах.

в) Хромопласти. У хромопластах система мембран повністю руйнується. Неактивні, дегенерруючі пластиди. Зустрічаються у стиглих плодах, пелюстках, коренеплодах. Інколи в стромі є поодинокі тілакоїди. Із пігментів зустрічається каротини і ксантофіли. У хромопластах каротиноїди кристалізуються. Хромопласт приймає форму кристала каротиноїда. Іноді в стромі зустрічаються краплі жиру, кристали білку, крохмаль. Хромопласти приймають участь у синтезі вітамінів.

г) Пропластиди. Безбарвні або світлозелені пластиди, які розташовані у твірних тканинах. Якщо розвиток пропластидів затримується через нестачу світла, в них формуються одне або два проламелярних тільця. Це напівкристалічні сукупчення трубчастих мембран. Такі пластиди називаються етіопласти.

3.3 Ядро. Сферичне за формою утворення. Кількість ядер у одній клітині коливається від 1-2 до сотен (сифонові водорості) – це обумовлюється величиною клітин. У молодих клітинах об’єм ядра по відношенню до загального об’єму клітини складає від 1/4 до 1/6, а у старих – від 1/20 до 1/200. Між двома мембранами ядра знаходиться перинуклеарний простір. Зовнішня мембрана пов’язана з ЕПС. В окремих ділянках зовнішня і внутрішня мембрана ядра зростаються і формують пори. Кількість пор залежить від функціонального стану ядра. В середньому їх кількість становить 40-80 пор/1 мкм2. Діаметр їх складає 300-500 Å. Такого розміру достатньо для проходження білків та РНК. Пори закриваються поровими комплексами. Вони складаються з восьми периферійних глобул білку і однієї центральної. Вони пов’язані фібрілами. У центральній глобулі розташований канал, де відбувається остаточне формування і-РНК. Під подвійною мембраною розташовується щільна платівка – ущільнення каріолімфи. Виконує структурну функцію (підтримує форму), регулює обмін речовин між мезоплазмою і каріоплазмою, приймає участь в укладанні інтерфазних хромосом. В каріоплазмі розташований хроматин і 1-2 ядерця.

Вакуолі
Вакуолі – це порожнини в протоплазмі, заповнені клітинним соком. На границі між вакуолями та цитоплазмою розташований тонопласт. У молодих клітинах вакуолі маленькі і заповнені колоїдним розчином. У старих клітинах формується одна крупна центральна вакуоль, заповнена справжнім розчином. Формується з провакуолей, а вони в свою чергу утворюються з пухірців, які виділяє ЕПС. У вакуолі накопичуються мінеральні солі, органічні кислоти, цукри, амінокислоти, деякі білки, дубильні речовини, водорозчинні пігменти, ферменти, алкалоїди, глікозиди. У вакуолях знаходиться більша частина води клітини. При рості клітини об’єм і маса цитоплазми майже не змінюється, а розмір клітин збільшується за рахунок вакуолі. Завдяки вакуолі при невеликому об’ємі цитоплазми має велику поглинаючу площину. Вакуолі підтримують клітину і тканини у стані тургору. Завдяки вакуолі відбуваються усі осмотичні процеси в клітині, на яких базується поглинання і пересування речовин у рослині. Вакуолі приймають участь у детоксикації цитоплазми, в руйнуванні макромолекул, рибосом, мітохондрій, пластид. Всмоктування речовин у клітину залежить від концентрації клітинного соку.
Стінка клітини
Виконує механічну функцію, а також поглинання і проведення речовин. До складу стінки клітини входять тверді речовини (целюлоза), колоїдні (пектин, геміцелюлоза), які поєднуються між собою білком екстенсином.

Стінка клітини починає формуватись на стадії телофази. У екваторіальній частині клітини з’являється бочковидне утворення із мікротрубочок, яке називається фрагмопластом. Апарат Гольджі виділяє пухірці, які заповнені пектином та вкриті плазмалемою. Пухірці підходять до фрагмопласту, лопаються та пектин виливається між мікротрубочками. Там, де виливається пектин, фрагмопласт руйнується, а новий утворюється на кінцях пектинової платівки. Так відбувається до тих пір, доки пектин не поділить клітину на 2 частини. Це первинна серединна платівка. Кожен протопласт відкладає первинну стінку клітини, яка складаються з геміцелюлози, пектину та невеликої кількості молекул целюлози, які лежать дуже пухко і схожі на сітку. Нові ніколи не накладаються на старі, а вбудовуються між молекулами целюлози. На окремих ділянках молекули целюлози не відкладаються – так формуються первинні порові поля. На первинну стінку надбудовується вторинна стінка – товста, складається з молекул целюлози, які накладаються одна на одну. Над поровими полями целюлоза не відкладається і так формуються пори. Через пору проходять тяжі цитоплазми з клітини у клітину. Задяки цьому весь організм об’єднується в єдине ціле – симпласт. Система міжклітинників називається апопластом. Пора на поперечному розрізі вкрита плазмалемою, далі іде мезоплазма, а всередині – десмотрубка із специфічних білків, яункція якої ще не з’ясована.

Протягом клітинного циклу стінка клітини може зазнавати певних хімічних видозмін:

  1. здерев’яніння, яке обумовлене просочуванням первинної клітинної стінки лігніном (ароматична сполука). Накопичується тільки у первинній оболонці між молекулами целюлози. У хімічні зв’язки з речовинами стінки не вступає. При цьому оболонка стає міцною, але втрачає еластичність. Клітини із здерев’янілими стінками можуть відмирати, або залишатись живими (якщо багато пор).

  2. окорковіння, обумовлене просочуванням клітинної стінки суберином Накопичується у вторинній стінці та вступає у хімічні зв’язки з речовинами стінки. Після окорковіння стінка не пропускає електричний струм, гази, розчини, протопласт завжди відмирає.

  3. кутінізація – при цьому зовнішня оболонка епідерми покривається кутіном (суміш воскоподібних речовин). Може відкладатись суцільним шаром або окремими ділянками. Виконує фенкцію терморегуляції (відбиває сонячні промені, захищає клітину від перегріву). Кутін стійкий проти деяких лугів, кислот, грибів, мікроорганізмів.

  4. ослизнення, при цьому слиз утворюється завдяки перетворенню пектина або целюлози. Може накопичуватись у оболонці клітини у твердому стані (в насінні), або через особливі пори виділятись протопластом назовні. Обумовлює захист рослини від висихання, механічного пошкодження, стимулює проростання насіння (тому що всмоктує вологу та прикріплює до грунту).

  5. мінералізація – процес просочування стінки вуглекислим кальцієм або кремнеземом. Оболонки стають товщі і такі рослини не поїдаються тваринами.


Клітина - елементарна структурно-функціональна одиниця рослинного організму. Вона здатна до самовідтворення і характеризується специфічними особливостями, які відрізняють її від клітин тваринного походження (наявність добре розвинутої целюлозної оболонки; пластид, вакуолярної системи; специфічний ріст ростягом).

Важлива характерна ознака рослинної клітини - наявність вакуолі, яка відмежована від цитоплазми одношаровою мембраною - тонопластом. Саме концентрацією розчинених речовин і відповідно осмотичним потенціалом вакуолярного соку, оточеного напівпроникною мембраною, визначається здатність клітин поглинати воду з навколишнього середовища. Рушійною силою надходження води в клітину є різниця хімічних потенціалів води в клітині і навколишньому середовищі. Хімічний потенціал чистої води завжди більший за хімічний потенціал її в розчині (клітині). Чим вища концентрація сполук всередині клітини, тим менший хімічний потенціал внутрішньоклітинної води і тим швидше вода входить в клітину.

Осмотичний рух води відбувається пасивно, без енергетичних затрат. Мінеральні ж елементи здебільшого надходять крізь клітинні мембрани проти електрохімічного градієнта, активно, за допомогою специфічних білків-переносників і затратою енергії АТФ. Завдяки добре розвиненій системі внутрішніх мембран і плазмалеми в клітинах підтримується відповідний іонний склад вакуолярного розчину і цитоплазми, що визначає статус клітини як колоїдно-осмотичної системи. Мембраний принцип будови протопласта реалізується в різноманітних проявах осмотичних властивостей живих клітин.

Отже, мембрана, що відокремлює цитоплазму від целюлозної оболонки рослинної клітини, називається плазмолемою, а мембрана що відокремлює вакуоль, - тонопластом. Вміст цитоплазми між цими мембранами називається мезоплазмою. Хімічний склад та будова мембран зумовлюють виборчу проникність їх, що визначає різну швидкість проходження крізь них різних речовин.

Помістивши клітини в гіпертонічний розчин (концентрація його більше, ніж концентрація речовин у клітинному соці) якоїсь речовини, спостерігають явище осмосу: коли вода виходить з клітини, з клітинного соку у зовнішній розчин. При цьому об’єм клітини дещо зменшується, бо зменшується об’єм вакуолі. Простір між клітинною стінкою та плазмолемою зповнюється зовнішнім розчином (плазмолітиком).

Це явище називається плазмолізом.

На першому етапі плазмолізу протоплазма відходить від клітинної стінки спочатку в кутках клітини (кутковий плазмоліз), потім протоплазма відходить в багатьох містах, утворюючи угнуту поверхню (угнутий плазмоліз, судорожний плазмоліз). Поступово таке відходження збільшується, поки майже весь протопласт не перетворюється на кулясте утворення в центрі або біля однієї з оболонок клітини (опукла форма плазмолізу). Графічно послідовність стадій плазмолізу рослинної клітини, починаючи від її тургорисцентного стану, можна зобразити наступним чином:




Рис. 6. Схематичне зображення процесу плазмолізу (1 – рослинна клітина в стані тургору; 2 – зменшення розмірів рослинної клітини; 3 – кутковий плазмоліз; 4 – рослинна клітина на стадії угнутого плазмолізу; 5 – опукла форма плазмолізу).


На форму плазмолізу впливають також іони плазмолітика (речовини, щовикликає плазмоліз). Так, іони калію зменшують, а іони кальцію підвищують вязкість цитоплазми. Інколи навіть в суміжних клітинах спостерігаються різні форми плазмолізу, що свідчить про різноманітність вмісту їх клітинного соку.

Важливо, що здатність клітини до плазмолізу є достовірним показником її життєздатності і структурно-функціональної цілісності. Через деякий час в звязку з тим, що цитоплазматичні мембрани пропускають не тільки воду, а й деякі речовини, в вакуолях підвищується концентрація клітинного соку. Тоді клітини розпочинає осмотично поглинати воду. Об’єм плазмолізованого протопласта поступово збільшується, цитоплазма наближається до оболонки.

Так відбувається деплазмоліз.

За швидкістю деплазмолізу роблять висновок про швидкість проникнення у вакуолі різних речовин.

Не всі сполуки однаково впливають на рослинні клітини. Гіпертонічні розчини гліцерина або сечовини спричиняють плазмоліз клітин. Однак, плазмоліз в цих випадках нестійкий, тому що ці плазмолітики, добре проникають ерез плазмалему та погано – через тонопласт. Таке явище називають тимчасовим плазмолізом. Цей вид плазмолізу доводить, що окремі речовини можуть потрапляти в клітину порівняно швидко. Для того, щоб краще зрозуміти процес плазмолізу рослинної клітини, подивіться відео “Onion Cells Plasmolysis”, прикріплене до матеріалів.

Тиск, який справляють молекули розчиненої речовини на напівпроникну мембрану, що затримує їх подальшу дифузію, називають осмотичним потенціалом. Величина ця не постійна. Залежить від умов зростання рослини, змінюється протягом доби, року. Осмотичний потенціал не однаковий не тільки в різних видів рослин, але й у межах одного виду рослини, він також різний у різних видів клітин різних органів та тканин.

Тиск, який треба прикласти до розчину, щоб перешкодити проходженню розчинника в розчин, якщо останній відділений від чистого розчинника напівпроникною мембраною (наприклад, плазмалемою), є мірою осмотичного потенціалу.

Осмотичний потенціал клітинного соку розраховується за формулою:

Р = RTCi

де Р – осмотичний потенціал, атм; R – універсальна газова постійна, що дорівнює 0,0821 (латм)/(градмоль); T – абсолютна температура (273 + tC), tC – температура лабораторії, де проводився дослід; С – концентрація розчину, моль; i – ізотонічний коефіцієнт (таблична величина).

Перш ніж визначати осмотичний потенціал клітинного соку, потрібно визначити його концентрацію (С).

Плазмоліз викликають тільки гіпертонічні розчини, але не ізотонічні (концентрація дорівнює концентрації речовин клітинного соку) й гіпотонічні (концентрація менша за концентрацію речовин у коітинному соці). При визначенні концентрації клітинного соку готують розчини відомої концентрації, у кожний з яких кладуть шматочок досліджуваної тканини й визначають, який з розчинів викликає в неї кутковий плазмоліз. Концентрація клітинного соку буде дорівнювати середньому арифметичному між концентрацією цього розчину й сусіднього, що не викликає плазмолізу в клітинах.

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Біохімія І патобіохімія печінки
Печінкова артерія забезпечує клітини цього органа киснем та іншими необхідними для їх нормальної функції речовинами. Обидві системи...

1 При обстеженні хворого, який зазнав дії іонизуючого випромінювання,...
Перед прорезіванием зубов на их корне формируется твёрдая ткань, имеющая характер

Дослідження з використанням мікроскопа вперше були проведені
Поверхневий апарат клітини складається з надмембранного комплексу, плазматичної мембрани та підмембранного комплексу. Плазматична...

Закон збереження маси І енергії
Основні поняття І закони хімії, періодичний закон І будова речовини. Будова молекул І хімічний зв’язок

Уроку з біології в 7 класі на тему: Листок як орган фотосинтезу....
Листок як орган фотосинтезу. Внутрішня будова листка. Лабораторна робота № Внутрішня будова листка

Урок 1 Клас: 7 Тема. Фізичне тіло І речовина. Будова речовини. Атоми І молекули. Будова атома
Мета: дати учням початкову інформацію про будову речовини, атоми І молекули; формувати науковий світогляд; розвивати уяву, вміння...

Урок 1 Клас: 7 Тема. Фізичне тіло І речовина. Будова речовини. Атоми І молекули. Будова атома
Мета: дати учням початкову інформацію про будову речовини, атоми І молекули; формувати науковий світогляд; розвивати уяву, вміння...

Перелік документів для отримання погодження Мінприроди на видачу...
Заява про надання погодження на видачу ліцензії на хімічні засоби захисту рослин, імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2010 році,...

Материала статьи:«Название статьи набирать тут»
Міжпредметні І міжгалузеві зв’язки: технологія приготування їжі, устаткування І обладнання підприємств харчування, калькуляція, математика,...

Загальна фізіологія м'язів І нервів вчення про збудливість І збудження
Тканини й органи тварини у відповідь на подразнення, тобто дію зовнішніх або внутрішніх факторів, відповідають певною реакцією. У...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка