Пошук по сайту


Реалізація методів та методичних прийомів на етапі вивчення нового матеріалу

Реалізація методів та методичних прийомів на етапі вивчення нового матеріалу

РЕАЛІЗАЦІЯ МЕТОДІВ ТА МЕТОДИЧНИХ ПРИЙОМІВ НА ЕТАПІ ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Процес засвоєння знань мас такі основні компоненти: сприймання, розуміння, запам'ятовування, узагальнення, систематизація знань. Щоб забезпечити ефективність кожного з них, учитель мас використовувати сукупність методів (словесних, наочних і практичних) та методичних прийомів навчання, спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування вмінь і навичок.
Словесні методи навчання

Головні їх особливість у тому, що інформація полається учням через слово вчителя, а сприйман­ня здійснюється у процесі її слу­хання. Все різноманіття цієї гру­пи методів іноді зводять до двох: евристичного (запитального) — бесіда та акроматичного (викладального) — пояснення, розпо­відь, лекція, Інструктаж, робота з підручником.

Бесіда — діалогічний метод навчання, за якого вчитель за до­помогою вдало поставлених запи­тань спонукає учнів відтворюва­ти раніше набуті знання, робити самостійні висновки-узагальнен­ня на основі засвоєного фактич­ного матеріалу.

Бесіда є одним із активних методів навчання, що реалізуєть­ся за допомогою чотирьох типів дидактичного діалогу: «вчитель-учень», «учень—учень», «учень— підручник», «учень-комп'ютер».

Більш поширений перший тип діалогу.

Діалог "учень-учень"викорис­товують у найактивніших формах бесіди: парній і груповій роботі на уроці, дискусії, диспуті.

Діалог «учень—підручник» нале­жить до групи методів самостійної роботи, використовується в проце­сі навчання і самонавчання.

Діалог « учень—комп 'ютер» — досить ефективний метод, але за умови повної комп'ютеризації процесу навчання.

Метод бесіди реалізується за допомогою запитань — відповідей . Якщо запитання мають тіль­ки інформаційний характер («Що?», «Де?», «Коли?»), бесіда є повідомлювальною. Вона орієн­тована на актуалізацію пам'яті, а мислення учнів є репродуктив­ним. Якщо запитання до учнів мають проблемний характер («Чому?», «Як ви вважаєте?», «Чим можна пояснити?» тощо), бесіда є евристичною, або сократівською. У такому разі мислення учнів творче, продуктивне.

Виший рівень евристичної бесіди —дискусія. Навчальна дискусія, що є одним із найдинамічніших словесних методів на­вчання, мас велике розвивальне й виховне значення. У процесі дискусії учні вчаться сперечати­ся, доводити, аргументувати, об­стоювати свою думку, адекватно оцінювати себе, поважати думку інших.

Бесіду, що грунтується на питаннях, які потребують чіт­ких, однозначних відповідей, називають катехізичною. Вона переважно є догматичною. Вдаються до неї за потреби пере­свідчитися в точності засвоєння правил, законів, формулювань, алгоритмів дій.

Залежно від дидактичної мети, розрізняють три типи бесід: від­творюючу, систематизуючу, ев­ристичну.

Відтворююча (контрольно-перевірювальна) бесіда призначена для закріплення в пам'яті учнів вивченого матеріалу і перевірки ступеня його засвоєння.

Мета систематиізючої бесі­ди — узагальнення і систематиза­ція знань. Проводити її слід на завершальних етапах вивчення теми чи розділу, на уроках уза­гальнення й систематизації знань, її логіка заснована на ретроспек­тивному аналізі (ретроспекція — встановлення зв'язків між нови­ми результатами і раніше зробле­ними висновками).

Мета евристичної бесіда — розвиток творчого мислення учнів. Для досягнення дидактич­ної мсти вчителеві необхідно зав­дяки актуалізації опорних знань учнів створити для неї відповід­ну базу. Не можна сподіватися на пізнавальну і розвиваючу ефек­тивність, якщо вчитель отриму­ватиме лише однозначні відпові­ді. А така форма евристичної бе­сіди, як дискусія, взагалі немож­лива, якщо вчитель ставить перед учнями нескладні запитання, що вимагають однозначної відповіді. Під час неї слід використовувати не тільки контролюючі й актуалі­зуючі, а й стимулюючі та діагнос­тичні запитання. Вони мають бути короткими й точними, сти­мулювати думку учня. їх слід ста­вити в логічній послідовності.

Для прикладу розглянемо окре­мі етапи уроку на тему «Географія — наука про природу» (6-й клас)

Етап уроку — Сприйняття і первинне осмислення нового мате­ріалу

І) Підготовча бесіда

Пригадайте з курсу «Приро­дознавство» науки, що вивчають природу.

-Виконайте завдання:

з'єднайте стрілкою назву науки з предметом її дослідження:


Біологія

Космічні тіла

Хімія

Живі організми

Астрономія

Земля

Природознавство

Речовини

Географія

Матерія

Екологія

Взаємозв'язки

Фізика

Комплексна наука про природу


2) Розповідь учителя

Що означає слово “географія”. Географія – одна з найдавніших наук, яка зародилася в період рабовласництва в країнах Сходу й спершу мала чисто просвітницький та описовий характер. Давні вчені-географи в своїх книжках складали описи природи, людей, їх господарської діяльності та культури як своєї країни, так і далеких, загадкових островів, материків, країн. Тому ще в ІІІ ст. до н.е. давньогрецький вчений Ератосфен Киренський запропонував назву цій науці – географія. Це слово складається з двох грецьких коренів: “гео” – земля та “графос” – пишу, тобто – землеописання.

Завдання географія в минулому. В давні часи, коли люди знали лише невелику частину планети, тобто ту місцевість, де вони жили, головною метою географії було відкривати й освоювати нові землі. Географічні знання накопичувалися дуже повільно. Тривалий час вони розширювалися завдяки розвитку торгівлі, військовим походам, мореплаванню. Тому першими географами були купці, військові та моряки. Мандруючи далекими краями, вони спостерігали за природою та людьми, які траплялися їм в дорозі, а повертаючись додому, розповідали про свої мандрівки. Так виникали перші описання далеких країн, їх жителів та природних багатств. Географічні подорожі завжди викликали значний інтерес у людей та були овіяні ореолом романтики. Проте вони вимагали від мандрівників не аби якої мужності та відваги. Згодом для вивчення маловідомих країв почали організовувати спеціальні експедиції, які досліджували нові землі. Їх наслідками були написання вченими трактатів з географії, які називалися “космографіями” або “землезнавствами”. Так крок за кроком відбувалося накопичення цінних географічних відомостей, а наука тривалий час залишалася пізнавальною та описовою.

Завдання географія в наш час. Нині на планеті майже не лишилося невідомих людини місць. Але це не означає, що значення географії в наш час зменшилося. Зовсім ні. Воно просто стало іншим. Нині людина ще мало знає про океанічні глибини, про внутрішню будову нашої планети, мало вивчені деякі гірські масиви та холодні заполярні райони Землі, існує багато непояснених таємничих природних явищ (зокрема, таємниця Бермудського трикутника або снігової людини).

Сучасна географія перестала були описовою наукою, а перетворилася в конструктивну, тобто перетворюючу.

Сучасна географія – система наук. Протягом століть географія накопичила багато різноманітних знань про нашу планету. З одного боку, вони стосуються природних об’єктів на явищ. З другого, об’єктом вивчення географічної науки є сама людина та її господарська діяльність. Тому сучасна географія це не одна наука, а ціла система природничих та суспільних наук. Якщо уявити географію у вигляді дерева, його коріння йде вглиб століть, коли відбувалося накопичення знань про Землю, які нині живлять потужний стовбур науки. Згодом стовбур роздвоївся, а гілки на кожному з його відгалужень тісно переплелися. Так виникли дві взаємопов’язані науки: фізична географія й економічна та соціальна географія.

Фізична географія (з грецької “фізис” – природа) – природнича наука, яка досліджує закономірності поширення природних об’єктів та явищ на планеті. Економічна (з грецької – мистецтво ведення господарства) та соціальна (з латини – суспільство) географія вивчає закономірності розміщення населення та господарства в світі та на окремих територіях: материках, країнах, частинах країн. Ці дві науки тісно пов’язані між собою, адже розміщення людей та їх господарства залежить від природних умов та багатства ресурсів, єдиним джерелом яких для людини є природа.

Географічні науки не можливо уявити без карт, на яких зображені природні та суспільні об’єкти та явища. Це зручне й надійне джерело географічної інформації. Не даремно кажуть: “Без карти немає географії”. Наука про методи складання та використання географічних карт називається картографією. Якщо сучасна географія це дерево з двома головними стовбурами, то картографія – його фотографічне зображення.

Знання з курсу загальної географії вам знадобляться у подальшому житті. Серед вас є майбутні вчені та будівельники, економісти й бізнесмени, лікарі та вчителі, письменники та художники. Не так важливо, яку професію ви оберете в майбутньому. Головне ви – жителі планети Земля. Це наш спільний дім, закони існування якого слід знати й шанувати, щоб не повторювати помилок минулих поколінь. За всю історію людина багато чого досягла, проте й нині не навчилася жити в гармонії з природою й до кінця не усвідомлює її законів. Підтвердженням тому є вирубані ліси, знищені сотні видів тварин та рослин, забруднені стічними водами річки й озера, перетворені в безлюдні пустелі місцевості. Тому й нині залишаються актуальними слова англійського письменника Бернарда Шоу:

Ми вже навчилися літати в повітрі, як птахи.

Ми вже навчилися плавати під водою, як риби.

Нам ще залишилося навчитися жити на Землі, як люди!

Етап урокуУзагальнення і систематизація знань

Розповідь з елементами бесіди

— Які речовини необхідні лю­дині для життєдіяльності?

— Звідки вона їх отримує?

Необхідні для харчування ре­човини (білки, жири, вуглеводи та вітаміни) людина отримує зде­більшого від культурних рослин, тобто тих, які сама вирощує, І до­машніх тварин. Знання законів генетики й селекції, фізіологіч­них особливостей рослин і тва­рин дає змогу вдосконалювати способи їх вирощування, а також виводити нові сорти рослин І по­роди тварин.

Знання з біогеографії та еко­логії дають змогу визначити мож­ливість і ефективність введення в культуру певної країни тих рос­лин, яких раніше там не вирощу­вали. А генна інженерія надає сортам і породам властивостей, необхідних людині.

Добре відома рослина соя (де­монстрування малюнка) — джере­ло білка, без якого неможливе іс­нування жодного організму. Але раніше в Україні цю культуру не вирощували, бо в умовах нашого клімату її насіння не дозрівало. Тепер цю проблему розв'язано завдяки селекції, що дала змогу ввести в гени сої ген, який при­скорює дозрівання насіння.

Культури, змінені на рівні ге­нів (частинок, що несуть спадко­ву інформацію про організм), на­зивають трансгенними. Нині гро­мадськість усього світу активно обговорює проблеми безпеки вживання транс генних продуктів. Єдиної точки зору щодо їх безпе­ки не існує, адже вивчення впли­ву трансгенних культур на здо­ров'я людини слід проводити ба­гато років. І тільки після доско­налого дослідження станс зрозу­мілим їх вплив.

Ще одним прикладом транс-генної культури є картопля (де­монстрування малюнка), яку не ушкоджує колорадський жук. Та­кож невідомо, до яких наслідків може призвести вживання такої картоплі. Помічено, що трансгенна картопля менш стійка до ура­ження хворобою рослин — фіто­фторозом.

Винятково велике значення мас біологія як теоретична осно­ва для ведення сільського, лісово­го і промислового господарств.

Розуміння закономірностей розмноження і розповсюдження хвороботворних вірусів, бактерій і паразитичних організмів необ­хідне людині для успішної бо­ротьби з інфекційними й парази­тичними захворюваннями.

Пояснення — словесне тлума­чення понять, явиш, слів, термі­нів, принципів дій, прикладів тощо. Головне його завдання — розкриття причинно-наслідкових зв'язків І закономірностей розвит­ку природи, суспільства, люд­ського мислення. Оскільки на­вчальний матеріал можна пояс­нювати різними логічними шля­хами або способами міркування, пояснення буває індуктивне, де­дуктивне, традуктивне.

Індукція — спосіб міркуван­ня, за якого висновок отримують на основі аналізу окремих фактів. Індуктивне пояснення забезпечує можливість переходу від одинич­них фактів до загальних поло­жень.

Дедукція — спосіб міркуван­ня, за якого частковий висновок роблять лише логічним шляхом від загальних положень. У на­вчанні дедуктивні методи зво­дяться до вивчення спершу за­гальних положень (законів, пра­вил, формул тощо), а потім — часткових випадків або виявів за­гального положення.

Індуктивні та дедуктивні мето­ди використовують не тільки як засоби пояснення в межах одного уроку, вони можуть бути логічною формою пояснення теч і цілих розділів, що охоплюють кілька уроків. Оскільки дедуктивні мето­ди сприяють розвитку аналітич­них особливостей мислення, а ін­дуктивні — синтетичних, слід од­наково використовувати обидва.

Традукція — вид умовиводу, за якого посилання і висновки є су­дженнями однакового ступеня за­гальності (висновок від одинич­ного до одиничного, від частко­вого до часткового, від загально­го до загального). Різновидом традуктивного умовиводу є аналогія.

Розрізняють кілька типів пояс­нень: причинні, що виявляють причини певного явища, події, факту (наприклад, пояснення пе­редумов різних історичних подій, причин виникнення фізичних, хі­мічних та інших явиш тощо); ге­нетичні, цю розкривають передісторію явиш; закономірні, що розшифровують зміст закономір­них зв'язків, конкретних виявів закону; структурні — розкривають будову об'єкта, взаємодію його елементів (наприклад, пояснення будови організмів, приладів, меха­нізмів); функціональні — допома­гають усвідомити специфіку функціонування об'єкта (наприк­лад, пояснення дії антропогенно­го фактора на середовище).

Щоб пояснення було результа­тивним, потрібно створити його базу, тобто актуалізувати (оживи­ти, відтворити в пам'яті) раніше засвоєні знання, на основі яких грунтуватиметься логіка пояснен­ня. Актуалізація опорних знань є обов'язковим елементом уроку, її здійснюють безпосередньо пе­ред поясненням нового матеріалу пасивним (учитель сам нагадує учням опорні знання) й активним (учні одержують завдання, у про­цесі виконання яких згадують ра­ніше вивчене) шляхами.

Важливою умовою творчої ді­яльності є здатність людини до навмисної (довільної) актуаліза­ції. Суть її полягає в тому, що лю­дина, яка намагається подолати певні труднощі, ставить собі за­питання: «Що мені необхідно знати (уміти) для того, щоб...?» Такий підхід до розв'язання проблеми доцільно формувати в учнів у процесі навчально-пізнавальної діяльності.

Процес пояснення буде ефек­тивнішим, якщо вчитель забезпе­чить надійний та оперативний зворотний зв'язок, отримуючи ін­формацію від учнів про ступінь розуміння, глибину проникнення в суть явища. Піл час пояснення вчитель може уважно спостеріга­ти за пізнавальною діяльністю учнів, їх поведінкою, зосередже­ністю, а також ставити запитан­ня, що дадуть змогу оцінити ефективність пояснення.

Полегшують розуміння пояс­нюваного матеріалу тлумачення рідковживаних слів, уточнення термінів (понять), використання аналогії та образного зіставлення, переформулювання (перефразу­вання) основних питань, вико­ристання повторення при роз'яс­ненні найскладніших моментів.

Розповідь — образний, дина­мічний, емоційний виклад ін­формації про різні явища та по­дії. Характеризується відсутністю взаємних запитань між учителем та учнями, незначною тривалістю (10—12 хв), доступною формою викладу. Вчитель може викорис­товувати цитати, резюмування, яскраві образні приклади, зістав­лення та наочні засоби навчання.

Розрізняють три типи розпові­ді: розповіль-вступ (використову­ють перед вивченням нової теми для стимулювання та актуалізації опорних знань), розповідь-викладання (пояснення), розповідь-завершення (проводять після по­яснення або вивчення теми з ме­тою узагальнення вивченого, під­биття підсумків).

За особливостями проникнення в явища дійсності розповіді бувають: художні, наукові, науково-популярні, описові.

Художня розповідь — образ­ний переказ фактів, учинків ді­йових осіб тощо.

Науково-популярна розпо­відь — виклад складного питан­ня в доступній формі.

Описова розповідь — послі­довний виклад ознак, особливос­тей предметів і явиш навколиш­ньої дійсності. Головне завдання полягає в ознайомленні учнів Із предметами та явищами. Це по­требує від них значного запасу знань, розвиненої уяви, що ро­бить описову розповідь нелегкою для сприймання.

Лекція — інформативно-до­казовий виклад великого за обся­гом, складного за логічною побу­довою навчального матеріалу.

Відрізняється чіткістю ви­кладу. Читання лекцій передба­чає ретельну підготовку вчите­ля: визначення мети, складання чіткого плану, добір теоретично­го й наочного матеріалу, логіч­ний і послідовний виклад ін­формації.

За призначенням лекції поділя­ють па: вступні (дають загальне уявлення про завдання, зміст дисципліни, розкривають струк­туру і логіку розвитку конкретної галузі науки, сприяють розвитку в учнів інтересу до предмета з ме­тою його творчого засвоєння); те­матичні (присвячені розкриттю конкретних тем навчальної про­грами); оглядові (забезпечують належний взаємозв'язок І наступ­ність між теоретичними знання­ми і практичними вміннями та навичками учнів).

Лекція за своєю суттю завжди діалогічна, вимагає від учителя взяття до уваги Інтересів, настро­їв та інформованості учнів. її нау­ковий і фактичний матеріал має пояснювати вузлові питання дис­ципліни. Готуючись до лекції, не­обхідно передбачити можливі за­питання учнів.

Структура лекції є наслідком творчості вчителя. Проте доціль­но передбачити: вступ (чіткий, короткий, виразний виклад ви­хідних позицій, можливе вико­ристання яскравих фактів, супе­речливих ситуацій); виклад ос­новного змісту (послідовний, адаптований до рівня сприйнят­тя); висновок (коротке узагальнення або яскрава цитата, що підбиває підсумок).

Метод лекції передбачає озна­йомлення учнів із її планом, що дає змогу стежити за послідовніс­тю викладу матеріалу. Важливо навчити учнів конспектувати зміст лекції, виділяючи в ній го­ловне. Це розвиває пам'ять, сприйняття, волю, вміння слуха­ти, увагу, культуру мови.

Важливим є вміння володіти увагою учнів під час лекції. Для цього вчитель має вміти «пану­вати» над матеріалом. Цьому сприяє мова вчителя, звернення до учнів із запитаннями («А як би ви діяли...?», «Уявіть собі...» тощо»), приклади-ілюстрації теоретич­них положень, проблемний ви­клад, коментар, інтонація, пауза, риторичні запитання тощо.

Учитель мас бути уважним до всього, що відбувається в класі піл час лекції, виявляючи вимо­гливість і такт. Важливою психолого-педагічною умовою ефек­тивності лекції є прагнення лек­тора використовувати свої мож­ливості, власні творчі пошуки, а не копіювання навіть найкра­щих зразків.

Інструктаж — короткі, лако­нічні, чіткі вказівки (рекоменда­ції) щодо виконання дії. Поділя­ється на вступний, поточний і за­ключний.

Вступним інструктаж прово­дять перед початком самостійної роботи учнів, щоб довести до них мету й способи виконання зав­дання.

Поточний інструктаж прово­дять у процесі самостійної робо­ти. Розрахований на допомогу окремим учням. Якщо помилки є типовими, вчитель перериває ро­боту і дає додаткові роз'яснення всім учням.

Під час заключного інструкта­жу слід підбити підсумки, проде­монструвати кращі роботи учнів, оцінити їх, визначити подальші перспективи.

Робота з підручником передба­чає самостійне опрацювання учнями друкованого тексту та ілюстрацій, що дає їм змогу гли­боко осмислити навчальний ма­теріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.

Самостійна робота учнів із підручником — один із найважливіших методів набуття система­тичних, міцних і ґрунтовних знань. Вона більше за інші мето­ди залежить від вікових особли­востей дітей та рівня їхнього роз­витку.

У початкових класах учні опа­новують техніку читання, навча­ються відрізняти головне від дру­горядного, поділяють прочитане в підручнику на складові части­ни, придумують заголовки до цих частин.

Поступово прийоми роботи з друкованим текстом ускладню­ються й урізноманітнюються: ви­біркове читання й переказ; випи­сування, добір фактичного мате­ріалу за запитанням; складання плану, конспекту; виписування тез; усний або письмовий виклад своїх зауважень щодо прочитано­го; написання рецензій, анотацій, біографічних довідок; упорядку­вання термінологічних, статис­тичних, хронологічних, довідко­вих таблиць, схем, діаграм; підго­товка повідомлень і доповідей учнів тощо. Поступово в учнів виробляється звичка працювати з додатковою літературою (словни­ками, енциклопедіями, каталога­ми, газетами, журналами, техніч­ною літературою, технічною до­кументацією, інструкційними картками тощо).

Робота з підручником перед­бачає дотримання певних реко­мендацій і вимог при вивченні нового матеріалу:

• попереднє ознайомлення з темою наступного уроку для від­новлення в пам'яті раніше засвоє­них знань, на яких грунтувати­меться вивчення нового матеріа­лу, або ознайомлення з питання­ми, що вивчатимуться на уроці;

• самостійне вивчення окре­мих питань програми;

• виконання завдань учителя: складання простих і розгорнутих планів, відбір І виписування прик­ладів, цитат (занотовування окре­мих думок автора), складання по­рівняльних характеристик певних явиш, процесів;

• читання художньої та нау­ково-популярної літератури, до­кументів тощо;

• підготовка повідомлень, ре­фератів, доповідей з окремих пи­тань теми.

Основним джерелом інформа­ції при використанні цих методів є слово вчителя. Від точності, яскравості, емоційності, забарв­леності Його мови, міміки, жестів залежить ефективність сприй­мання. Вчитель, який не вміє по­яснювати, є причиною низької успішності учнів, відсутності в них інтересу до предмета.

Словесні метоли навчання ви­користовують у поєднанні з на­очними методами.
Наочні методи навчання

До наочних методів навчання належать: ілюстрування, демон­стрування, самостійне спостере­ження.

Метод ілюстрування — осна­щення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плаката­ми, малюнками, картинами, кар­тами, схемами тощо.

Метод демонстрування — по­каз рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо.

Методика й техніка демон­стрування та ілюстрування вима­гає чіткої організації спостере­ження, визначення його мети, ознак, предметів і явиш, які учні спостерігають. При демонстру­ванні предметів та моделей особ­ливу роль відіграє порівняння й зіставлення. Крім прийомів, що спонукають учнів до аналітичної роботи в процесі сприймання, вдаються до групування виявле­них ознак.

До прийомів демонстрування та ілюстрування належать також прийоми драматизації, художній словесний опис, інсценізації літе­ратурних творів учнями і за допо­гою аудіо- та відсозасобів.

Самостійне спостереження — безпосереднє споглядання та сприймання явищ дійсності. Ак­тивна і діяльнісна сутність люди­ни вимагає, щоб учень здобував знання не тільки з книг, а й без­посередньо з життя, власних спо­стережень І дослідів. Це природ­ні явища (погода, пори року, схід сонця тощо), поведінка тварин, ріст рослин, функціонування ме­ханізмів. Спостереження здійс­нюють безпосередньо або з допо­могою спеціальних приладів (мік­роскопа, телескопа, термометра, барометра тощо).

Спостереження — це складна діяльність, що відтворюється в поєднанні сприймання і мислен­ня. Учень ніби стає експеримен­татором, він аналізує процес, втручається в нього, змінює, щоб краще його пізнати. Спостере­ження і досліди в навчальному процесі можуть виконувати демонстраційно-ілюстративну (як засіб закріплення раніше засвоє­них знань, навичок та умінь) і до­слідницьку (є засобом здобуття нових знань) функції.

Самостійні спостереження і досліди, що бувають короткочас­ні й тривалі, фронтальні й інди­відуальні, учні можуть проводи­ти на уроках і поза ними, у про­цесі гурткової роботи або вдома за завданням учителя. Тривалі спостереження потребують систе­матичної фіксації фактів і вис­новків у щоденниках спостере­жень. Організація спостережень і дослідів передбачає такі основні етапи: вступний інструктаж учи­теля; вивчення або повторення раніше засвоєних знань, необхід­них для проведення роботи; са­мостійні спостереження і досліди; висновки учнів; висновки вчите­ля (найчастіше у формі бесіди); колективні теоретичні узагаль­нення та оцінювання виконаної роботи.

Наочні методи вимагають від учителя чіткого дотримання тех­нічних прийомів і правил. На­приклад, об'єкт, що демонстру­ється, має бути розташований так, щоб він був доступним усім учням. Його слід заздалегідь під­готувати. Не варто перевантажу­вати урок наочністю. Кожен об'єкт мас з'являтися тоді, коли він потрібен.
Практичні методи навчання

Використовують для безпосе­реднього пізнання дійсності, по­глиблення знань, формування вмінь і навичок. До них належать: вправи, лабораторні, практичні, графічні Й дослідні роботи.

Вправи — цілеспрямоване ба­гаторазове повторення учнями певних дій та операцій (розумо­вих, практичних) для формуван­ня навичок і вмінь. їх особливос­ті залежать від змісту та дидак­тичної мети навчання. За формою навчальної діяльності учнів впра­ви поділяють на усні, письмові, графічні, технічні. При виконанні графічних вправ учні відтво­рюють свої знання зображальни­ми засобами — малюванням і кресленням — насамперед, скла­данням таблиць, кресленням діа­грам, графіків, карт, графічним методом розв'язування завдань із біології тощо.

За навчальною метою вправи бувають вступні, пробні, трену­вальні, творчі, контрольні. Під час вступних вправ учитель поєд­нує пояснення з демонстрацією дій, а учні повторюють їх за вчи­телем. Такі вправи застосовують, коли учні ще недостатньо засвої­ли новий матеріал. Існує три види вправ: попереджувальні (пояс­нення учня передує виконанню дії), коментовані (пояснення і ви­конання дії збігаються) і поясню­вальні (дія передує поясненню щодо її виконання). Тренувальні вправи від пробних відрізняють­ся більшим ступенем самостій­ності учнів, поступовим зростан­ням їх складності. Це вправи за зразком, інструкцією, за завдан­ням без зразка і докладних вказі­вок учителя. Вони наближаються до творчих вправ — застосування знань, умінь і навичок у нових життєвих ситуаціях, розв'язу­вання задач із зайвими або непов­ними даними тощо.

Виконання вправ передбачає певну послідовність дій, спершу матеріал вправ необхідно роз­членувати на окремі елементи, а учень має добре розуміти кожен із них. Наступним етапом є об'єднання розчленованих еле­ментів для своєрідного «зв'язуван­ня» окремо вироблених навичок. Виконання вправ слід постійно контролювати, аналізувати, роз­виваючи в учнів навички само­контролю.

Графічні роботи — відтворен­ня знань учнів у кресленнях, гра­фіках, діаграмах, гістограмах, таблицях, ілюстраціях, ескізах, замальовках Із натури. Виконува­ти слід за завданням і під керів­ництвом учителя. Наприклад, при вивченні теми «Галузева структура господарства», скласти схему:



У практичній діяльності вчи­теля словесні, наочні й практич­ні методи навчання взаємо­пов'язані. Головне — оптимально їх поєднати.

Нетрадиційні прийоми навчання

На уроках географії часто вико­ристовують складання та розв'я­зання кросвордів, складання асоці­ативних схем. «Кмітливе читання». «Модель майбутніх знань». «На смак і колір», «Сліпий капітан». «Моделі, що ожили». «Пізнайко».

Високу ефективність мають інтерактивні методи навчання.

На уроці фізичної географії материків і океанів використовую один з таких методів як «мозковий штурм». На карті півкуль поміщено зображення бурого ведмедя на материку Євразія, друге таке ж зображення - на материку Північна Америка, зображення страусів – на материках Австралія, Південна Америка, Африка.

Учням пропоную наступне завдання:

- Чому схожі або однакові тварини живуть на різних материках, віддаленних один від одного на великі відстані? Чому ви так вважаєте?

Прийом «Гроно» (гронування)

Тренування є стратегією на­вчання, що спонукає учнів дума­ти вільно та відкрито на певну тему. Вона спрямована, переду­сім, на стимулювання мислення про зв'язки між окремими по­няттями. Це нелінійна форма мислення, подібна до принципу роботи нашого мозку. Грон умін­ня можна використати на етапі актуалізації і на етапі узагаль­нення знань. А також для стиму­лювання мислення тоді, коли тема ще недостатньо вивчена, для підбиття підсумків вивчено­го, як спосіб побудови нових зв'язків чи спосіб графічного зо­браження нових знань. Це різно­вид письмової роботи, що може стати потужним інструментом для залучення до процесу пись­ма учнів, які не хочуть писати. Гронування — стратегія, що до­помагає тому, хто пише, краще зрозуміти самого себе, свої знан­ня, переконання щодо теми. Оскільки асоціювання — особ­ливий письмовий вил діяльності, воно може виявитиі авторові по­няття та зв'язки, яких він досі міг не усвідомлювати.

Етапи гронування є простими і дуже добре запам'ятовуються:

1. Напишіть центральне сло­во або фразу посередині аркуша паперу, на слайді, на дошці або на якійсь іншій поверхні для письма.

2. Починайте записувати сло­ва та фрази, що спадають на дум­ку, з обраної теми.

3. Коли всі ідеї записано на папері, починайте встановлюва­ти — там, де це можливо, — зв'яз­ки між поняттями.

4. Пишіть стільки ідей, скіль­ки зможете.
Діаграма Вена

Діаграма Вена складається на основі двох або більше великих кіл, що частково накладаються одне на одне так, що посереди­ні утворюється спільний прос­тір. Порівнюючи два об'єкти, слід малювати два кола: вільний простір — ознаки відмінності, спільний простір — ознаки схо­жості.

Сенкан

Слово «сенкан» походить від французького слова «п'ять» і по­значає вірш із п'яти рядків. Перш ніж застосувати методику сенкану, учням потрібно пояс­нити, як писати такі вірші, про­демонструвати це на прикладах, а потім запропонувати скласти у групі.

Спочатку складання сенкану може виявитися для окремих учнів складним завданням, тому найкращим шляхом запрова­дження цієї методики с поділ гру­пи на пари. Запропонуйте тему для вірша. Кожен із пари матиме 5—7 хв для того, щоб скласти свій сенкан. Потім вони об'єднають зусилля, вибираючи і двох віршів кращий. і складуть один спіль­ний вірш. Це може спричинити обговорення, чому вони написа­ли те або інше, що підштовхне їх до подальших розміркувань та критичного аналізу теми. Методика також вимагає від учнів уміння вислуховувати інших та здатність відбирати з роботи, ви­конаної іншими, думки, з якими всі погоджуються. Вірші, складе­ні в парах, можна буде представи­ти на обговорення групи, а потім і класу — це може викликати нову дискусію.

Під час складання сенканів необхідно дотримуватися таких правил:

1. Перший рядок має містити слово, що позначає тему (імен­ник).

2. Другий рядок — опис теми, що складається з двох слів (два прикметники).

3. Третій рядок називає дію, пов'язану з темою, і складається з трьох слів (три дієслова).

4. Четвертий рядок є фразою з чотирьох слів, яка висловлює ставлення до теми, почуття з приводу того, що обговорю­ється.

5. Останній рядок складається з одного слова — синоніму до першого слова, у ньому вислов­люється суть теми, її підсумок.

Приклад сенкану, складеного до уроку на тему «Австралія» (7-й клас).

1. Австралія

2. Найменший, найсухіший.

3. Знаходиться, омивається, зацікавлює.

4. Австралія – найсухіший материк Землі.

5. Чудо.Так,

Поєднуючи методи та ме­тодичні прийоми навчання, вчи­тель може координувати, скеро­вувати й організувати навчально-виховний процес із географії.

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Навчально-методичний центр професійно-технічної освіти у Херсонській...
МК, анкети членів комісії «Мої проблеми, успіхи та перспективи»; наводяться приклади нетрадиційних методів І прийомів проведення...

Урок вивчення нового матеріалу. Хід уроку І. Організаційний етап...
Тема. Карбон І силіцій: місцезнаходження в періодичній системі, будова атомів. Алотропні модифікації Кар­бону

Урок вивчення нового матеріалу
Тема. Фізика – наука про природу. Фізичні тіла та фізичні явища. Механічні, теплові, електричні, магнітні та світлові явища

Вступ
Загальна характеристика методів та прийомів, що використовуються під час слухання музики

Методичні рекомендації щодо ущільнення вивчення навчального матеріалу...
Про шляхи відпрацювання навчального матеріалу за період призупинення навчально-виховного процесу у загальноосвітніх навчальних закладах...

Початкові хімічні поняття 6
Кожна з них містить екологічну інформацію І передбачає теоретичні розрахунки, складання рівнянь реакцій тощо. Це дає змогу використовувати...

Урок вивчення нового матеріалу
Мета уроку: ввести поняття про міцність атомних ядер, з’ясувати фізичний зміст поняття «дефект мас», навчити учнів розв’язувати стандартні...

Методичні рекомендації щодо ущільнення вивчення навчального матеріалу...
«Методичні рекомендації щодо ущільнення вивчення навчального матеріалу з української мови та літератури в 11-х класах у 2011/2012...

Додаток 24 Додаток 27 до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 27
Щоб забезпечити національну економіку кваліфікованими кадрами необхідно приділити велику увагу вивченню прийомів І методів економічного...

Наказ
Про затвердження методичних рекомендацій "Обстеження та районування території за ступенем впливу антропогенних чинників на стан об'єктів...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка