Пошук по сайту


Зумовлюють спільну діяльність індивідів а їхня сутність проявляється у змісті й характері дій.«Соц дія» є одним із найпростіших елементів соціальної системи, одиницею соц аналізу. Поняття «соц дія» уперше вжив І обгрунтував Вебер

Зумовлюють спільну діяльність індивідів а їхня сутність проявляється у змісті й характері дій.«Соц дія» є одним із найпростіших елементів соціальної системи, одиницею соц аналізу. Поняття «соц дія» уперше вжив І обгрунтував Вебер

Сторінка1/4
  1   2   3   4

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

55. Теорія соц дії М.Вебера

Жодні соціальні системи, жодні зіткнення інтересів не приведуть до жодних змін, аж поки не поч­нуть діяти їх суб'єкти. Отже, головною дійовою особою соціальної системи є індивід, що виконує в рамках даної системи певну соці­альну роль. Проблеми соціальних зв'язків суб'єктів, їхні дії і взає­модії е центральними у соціологічній науці.

Соц зв'язки зумовлюють спільну діяльність індивідів а їхня сутність проявляється у змісті й характері дій.«Соц дія» є одним із найпростіших елементів соціальної системи, одиницею соц аналізу. Поняття «соц дія» уперше вжив і обгрунтував Вебер. Соц дією Вебер назвав дію з орієнтацією на відповідну ситуацію та реакцію інших учасників взаємодії, тобто на очікування чогось, на передбачування поведінки цих учасників. на думку Вебера, соц дія має принаймні дві осо­бливості: по-перше, вона має бути раціональною, усвідомленою, а, по-друге, орієнтованою на поведінку інших людей.

Соц дії зумовлюються невдоволеністю, тобто невідповідні­стю між тим, чого потребує людина й тим, що вона має. Невдоволеність виявляється в різних формах: голод, матеріаль­ний дискомфорт, тривога, творчий неспокій. Рівень невдоволеності зміниться, якщо досягнуто мети. Мета - це очікуваний наслідок задоволення потреби.

Формування особистої мети, спрямованої на задоволення власної потреби з урахуванням можливої реакції оточення, є мотивом соці­альної дії.

У реальному житті за Вебером наявні різні типи дій: цілераціональні, що побудовані на свідомому виборі з визна­ченням усіх можливих наслідків дій і засобів досягнення усвідомле­ної мети. Вони характеризуються досконалим розумінням, чого са­ме хоче людина, якими засобами буде цього досягати, які можуть бути наслідки; ціннісно-раціональні, що зв'язані з вірою у певну самодостат­ню цінність власних переконань про суть понять гідності, добра, обов'язку, честі та ін.; традиційні, що базуються на звичках людей: вони частіше пе­ребувають на межі, або й за межами неусвідомленого і є автоматич­ною реакцією на звичні подразники згідно з певною установкою. Це настільки глибоко засвоєні стереотипи поведінки, що вони вже не потребують перевірки на істинність; афективні, що грунтуються на емоціях і є реакцією на неспо­дівані, незвичні подразники, однак нерідко виступають як свідома емоційна розрядка, їм притаманний потяг до негайного задоволення пристрасті, прагнення негайної помсти тощо.

Зазвичай, цілеспрямовані дії створюють найбільше шансів для ефективного розв'язання проблем. Проте ймовірність реалізації того чи іншого типу мотивації соц дії залежить як від особливос­тей індивіда, його культури, освіти, інтелектуальних можливостей, так і від типу суспільства, соціокультурного середовища, масовості поширення певних видів мотивацій. Мотиви стимулюють одні дії та стримують інші. Кожній своїй дії людина надає певного сенсу, мо­тиву. Який сенс людина бачить, на які цінності орієнтується, такий світ вона творить.

24. Соціологічне тлумачення соціальної організації, її структури

групу інституційного характеру, яка виконує певну суспільну функцію (банк – накопичення, розподіл і впорядковане викорис­тання грошей, школа – передача знання молодому поколінню і йо­го соціалізація, сім'я – народження дітей і їх виховання і подібне).об’єктом вивч соц є орг як соц група. Організація як соц. група орієнтується на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур. Дії її членів чітко скоординовані на досягнення спільних для неї результатів у певній сфері діяльності. Вн стр-ра соц. організації є високо формалізованою в тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядок охоплюють практично всю сферу поведінки їхніх членів, є центральним ел будь-якої організації. Центральним ел будь-якої орг є соц структура. Вона ре­презентується нормативною сист (структурою) і фактичним порядком (поведінською струк). До нормативної сист входять цінності, норми та ролеві очі­кування, до поведінської - дії, взаємодії і сантименти, що не рег­ламентуються нормами і правилами. Дії і взаємодії членів організа­ції багато в чому залежать від сантиментів (симпатії та антипатії, прихильність і ворожість). Загалом поведінська структура - це система відносин між людьми, що перебувають у межах нормативної структури, проте певним чином відхиляються від неї, що зумовлено їхніми особистісними почуттями. Соц структура складається із взаємозв'язаних ролей, а також упорядкованих відносин між членами організації, а насам­перед — відносин влади й підпорядкування.

За мірою формалізації вирізняється формальна соціальна стру­ктура, в якій соц позиції і взаємозв'язки між ними чітко спе­ціалізовано й визначено незалежно від особистих х-к членів організації, що займають ці позиції, і неформальна струк­тура, яка складається із сукупності позицій і взаємозв'язків, що формуються на підставі х-к особистості, і базується на відносинах престижу і довіри.

Надзвичайно важливими в соціальній організації є цілі, заради яких ця організація утворювалася. Ціль - це бажаний результат чи ті умови, котрих намагаються досягти, використовуючи свою акти­вність, члени організації для вдоволення колективних потреб. Важливою складовою організації є члени організації, кожен з яких має певні якості та навички, що дають змогу займати п вні позиції в соціальній структурі і виконувати відповідні соціальні ролі. Члени організації взаємодіють відповідно до нормативної і поведін­ської структури.

Типи організацій: адміністративні, громадські, асоціативні, виробничі. Розрізняють добровільні та примусові. Етапи входження до організації: адаптація, актуалізація

17. Соціальна мобільність та її види

У сусп. відбувається постійне переміщення індивідів між елементами соц. стр-ри, цей процес – соціальна мобільність (Сорокін). Особливо переміщення спостерігаються в перехідні періоди. Факторами, що впливають на мобільність є: зміна умов життя, отримання нової професії, зміна видів діяльності, сусп. думка з приводу престижності тих чи інших професій. Причини існування: сусп змін, видозмін розподіл праці, з’явл нові статуси; еліта не контр розподіл здібностей.

Соц. мобільність буває горизонтальна (без зміни соц. статусу) та вертикальна (зі зміною статусу). Пересування груп по вертикалі відбувається під час структурної перебудови, коли виникають нові престижні професії, соціальні статуси; за ек. криз, коли з’являються нерентабельні підприємства, навіть галузі виробництва, а також за зміни політики ціннісно-нормативної організації. За таких умов пересування, як правило, відбувається одночасно в усіх сферах: ек., політ. і соц. Мобі­льність поколінь це зміна соціального становища дітей як порі­вняти з батьками. Різновидом соц. мобільності є міграція. Коли соц. мобільність занадто інтенсивна, тоді особливої гостроти набуває проблема маргінальності, втрата особистістю належності до певної соц групи, втрата норм та цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Поведінка маргінала дуже мінлива і для неї характерні крайнощі.

Нерівність у сфері моб – нерів щодо можливостей досягнення позицій.

Якщо сусп стабільне, вертик переміщуються лише окремі індивіди. Соц інститути – соц ліфти (Сорокін), що переміщ індивідів між стратами, перевіряючи їх на відповідність. Щоб закріпитися зверху, треба адапт до нового соц-культ середовища, засвоїти нові норми, зразки поведінки.

16. Теорія соц. статусу в концепції соц. стратифікації

Згідно з теорією соц. статусу, соц. нерівність – нерівність статусів, що випливає із здатності чи нездатності індивидів виконувати ту чи ін. соц. роль. Статус (від лат status – стан) – соц. позиція людини в сусп., яку вона посідає відповідно до свого фаху, ек. забезпечення, демографічних особл., політ. можливостей. Уся сукупність статусів однієї людини – статусний набір. Ролевий набір – сукупність ролей одного статусу. Кожну роль у ньому репрезентовано сукупністю несхожих на ін. відн. У результаті ролевий набір формує набір соц. відносин. Роль – певна модель поведінки, що відповідає даному статусу й характеризує його динаміку. Вона визначається сусп. нормами та очікуваннями. Немає ролі без статусу і статусу без ролі. Кожна роль має низку прав і обов’язків, які розкривають зміст статусів і забезпечують їх функціональний зв’язок.

Найбільш характерний для конкретного індивіда статус, з яким його ототожнює оточення, назив. головним статусом. Він визначає манеру поведінки, коло знайомих, стиль життя. Особистий статус визначається тим місцем, яке посідає індвід у малій групі залежно від своїх індив якостей. Особистий статус має значення для знайомих. Водночас незнайомі насамперед цікавляться офіційним статусом, який визначається об’єктивними х-ми індивіда. Розрізняють також природний – людина отримує з народження (національність, стать, фізичні та психологічні дані) і набутий статус – людина набуває з часом, у процесі соціалізації. Види соціальних статусів: економічні, професійні, політичні, релігійні, демографічні, сімейно-родинні.

Кожне сусп. має величезну кількість статусів, кожний з них належить певній кількості людей, які утворюють соц. групу. Статусні групи, ранжовані за доходами, владою, престижністю професії, освіти утворюють соціальну стратифікацію. Отже, стратифікація складається з тих самих статусних груп, що й структура, тільки згрупованих за критеріями. Для визначення місця в сусп. ієрархії кожної страти слід застосовувати комплекс методів: аналіз стат. даних, який дає можливість визначити ієрархію доходів, рівень освіти; вивчення громадської думки, що відбиває значущість і цінність того чи іншого соц. статусу, соц. групи, професії; соц. дослідження ціннісно-нормативної системи, які дають змогу виміряти міру впливу суб’єкта на прийняття управлінських рішень, його шанси на участь у політичній владі, характеристики еліти, можливості її тиску на держ. стр-ри, переваги і привілеї можновладців.

21. . Сутність та роль середнього класу у стабілізації суспільства

Ергарда середній клас – це та верства населення, яка об'єднує або прагне об'єднати людей, що власною трудовою діяльністю забезпечують своє існування. Найвищу цінність для середнього класу мають почуття особистої відповідальності за свою долю, незалежне існування, рішучість та бажання самоствердження у вільному суспільстві, у вільному світі. Середній клас – насамперед високопродуктивні та широкоінформовані, ініціативні та заповзятливі працівники. Саме інформаційно-інноваційний тип особи стає суб’єктом технічної модернізації та політичної демократизації. Тому представники середнього класу добре заробляють, задоволені працею, беруть активну участь в управлінні, сміливо дивляться у завтрашній день. “Середній клас” є основою сучасного сусп., стабільність якого залежить від питомої ваги та ролі середнього класу. Займаючи проміжне місце між протилежними полюсами соц. ієрархії, середній клас нейтралізує їх протистояння. Завдяки цьому сусп. зберігає рівновагу та стабільність. Зіммелем, що стабільність суспільства залежить від питомої ваги й ролі середнього класу. Його існування та добробут є запорукою доб­робуту всього суспільства. Що біль­шою є питома вага середнього класу, то сильніший вплив він здатний справляти на ситуацію в державі, на політику, економіч­ні зміни, свідомість громадян, громадську думку. Слабкість середнього класу призводить до гальмування демо­кратизації суспільних відносин. Досягнення суспільних компро­місів стає майже неможливим. За таких умов може сформуватися тенденція до авторитарної диктатури, спрямованої на захист ін­тересів вищих верств, або до революційної диктатури, яка, спи­раючись на озброєні маси, прагнутиме задоволення інтересів ви­ключно найбідніших верств.

Зростання кількості представників середнього класу зумовлю­ється розвитком НТР, ускладненням організаційної структури управління на всіх рівнях народного господарства, розширенням сфери послуг.
15. Осн. чинники та критерії соціальної стратифікації

Всі вчені по-різному визначають чинників і критеріїв ієрархії стратифікації, їхні погляди не збігаються. Існує багато шкіл і парадигм, які по-різному їх тлумачать. Так марксизм, під впливом якого формувалася вітчизняна соці­ологія, першопричиною нерівності вважає економічний чинник – відносини власності, первинний розподіл матеріальних благ. Функціоналізм пояснює нерівність, виходячи із диференціації соціальних функцій, що виконуються різними прошарками, класами, спільнотами. Функціонування й розвиток суспільства можливі лише за умови поділу праці, коли кожна соціальна група, клас, спільнота виконують притаманні їм функції. Чіткіше критерії стратифікації визначив П.Сорокін. Він зазна­чав, що в суспільстві наявні три основні форми стратифікації: еко­номічна, професійна, політична. Пізніше соціологи збільшили кіль­кість критеріїв (зокрема додали рівень освіти).

Основні критерії стратифікації: прибуток, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії тощо. Дохід – кількість грошових надходжень сім’ї чи індивіда (зарплата, пенсії, допомога, гонорари тощо) за певний час. Влада проявляється у можливості нав’язувати свою волю ін. Влада інституалізована, її захищає з-н, можновладці мають привілеї і доступ до соц. благ. Люди, які мають владу, становлять “еліту” сусп., яка визначає політику держави. Престижність професії – повага, з якою громадська думка ставиться до тієї чи іншої професії, виду занять. Виходячи з названих критеріїв, у сусп. виділяють вищу, середні та нижчі страти, які в свою чергу поділяються на вищу та нижчу.
28. .Соціологічні підходи до вивчення особистості та її ролі в суспільстві.

Особистість вивчається соціологією з позиції її соціально типових якостей, як суб’єкта соціальних дій. Існує два підходи щодо вивчення і визначення особистості, це спричинено суперечностями в теоріях розвитку особистості. З точки зору першої кожна особистість формується та розвивається відповідно до її природних якостей та здібностей, і соціальне оточення при цьому відіграє не дуже значну роль. Представники іншої точки зору повністю спростовують природні, внутрішні якості та здібності людини вважаючи, що особистість – це деякий продукт, який повністю формується в ході соціального досвіду. Але слід зазначити, що це два крайні погляди на процес формування особистості, хоча практика свідчить, що соціальні фактори формування особистості більш значущі. Можна погодитися з визначенням, яке дав Ядов:“Особистість – це цілісність соціальних якостей людини, продукт суспільного розвитку та включення індивіда в систему соціальних зв'язків у ході активної діяльності та спілкування”. Згідно з цим поглядом особистість розвивається із біологічного організму виключно завдяки різним видам соціального та культурного досвіду.

В процесі задоволення певних потреб, керуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі. Прихильники теорії ролей (Мертон, Фрейд, Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі. Ролева концепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда, адже як писав Сорокін, - роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці.

30. Фактори, механізми та агенти соціалізації.

Процес засвоєння людиною певної с-ми знань, норм та цінностей, які необх для виконання соц ролей у сусп, наз соц-ю. Це перетворення біо індивіда на соц істоту. Роль соц-ї для особистості – це можливість повніше себе реалізувати, а для сусп – це самовідтвор, бо с-я дає змогу новій генерації зайняти місце старшого покоління.

Фактори соціалізації: 1сукупність ролей і статусів, що їх пропонує суспільство людині; 2Сукупність соц інститутів суспільних організацій соц спільностей у межах яких індивід виконує свої ролі; 3Сукупність цінностей норм, знань, звичок, навиків, якостей, котрі людина набуває, щоб реалізувати свої ролі; 4Соц середовище, яке включає соц інститути і технології виробництва, відтворення і передачі культурних зв’язків; 5Конкретні події, соціальні явища і процеси, у які вкл людина.

Механізм соціалізації заключається в тому, що людині потрібно засвоїти певну систему знань, норм і цінностей необхідних для нормального життя в соціумі, що оточує її. Для соц-ї х-ні 2 взаємоповязані процеси: адаптація та інтеріоризація (вкл у вн світ людини соц норм і цінностей). С-я – процес не одностор. Інколи опір проти дотримання певних стандартів може викликати зміну самого процесу с-ї. Люди не завжди соціалізуютьс у відповідності з очікуваннями, бо індивід грає як пасивну роль (засвоєння досвіду та цін), так і активну (вироблення для себе орієнтирів). С-я не всесильна, бо існують як біо, так і культ обмеження. Соц-я відб як стихійно, так і цілеспрямовано, під дією посередників. За засвоєння норм та цінностей людей відп агенти соц-ї. Первинні: (міжособ відносини) батьки, родичі, друзі тощо. Втор: (соц відн) предс адм, внз, школи, поліція, ЗМІ.

2 етапи соц-ї: перший етап - первинна соціалізація, другий - вторинна соціалізація. На етапі первинної соціалізації дитина засвоює соціальні норми, знання, цінності, поступово входить у певну культуру. На етапі вторинної соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїй життєдіяльності. Водночас доросла людина поповнює і поглиблює знання, засвоює нові соціально-політичні й моральні норми, поширює соціальний досвід, удосконалює виконання своїх ролей.Процес соціалізації охоплює все життя, соціалізація дорослих суттєво відрізняється від соціалізації дітей. в дорослих соціалізація спрямована на зміну поведінки в новій ситуації, а у дітей - на формуванні ціннісних орієнтацій. Дорослі, що спираються на досвід здатні оцінити норми і сприймати їх критично, а діти в змозі лише їх засвоїти. Дорослі набувають навичок, а соціалізація дітей пов’язана з мотивацією.

Виділяють і стадії соціалізації особи: дотрудову (період життя людини до трудової діяльності), трудову (період активної трудової діяльності людини) і післятрудову (період, що починається з припиненням активної трудової діяльності людини і до кінця її життя).

Механізм соціалізації особи – поєднання чинників, що характеризують умови соціального середовища, з чинниками, які характеризують індивіда: Засвоєння особою мови соціальної спільності; Способи і методи мислення, властиві особі; Форми раціональності та почуттів; Прийняття особою норм, цінностей, традицій, методів діяльності Система навчання та виховання.

  1   2   3   4

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Обчислення відносної молекулярної маси. Обчислення масової частки...

Метод навчання (м\н): взаємопов'язана діяльність викладача та уч­нів,...
Передбачають викладання на­вчального матеріалу без докладного пояснення, узагаль­нення й систематизації, а учні — заучують його без...

Внутрішньо шкільний контроль І керівництво як основні функції управління...
Види соціальної інформації: науково-технічна, політична, економічна, ідеологічна, соціологічна, психологічна. Управлінська інформація....

Тема: Кислоти: дія на індикатори, взаємодія з металами та їх оксидами, реакція обміну
Форми роботи: фронтальна робота, експеримент, самостійна робота, групова робота, індивідуальна робота, робота в групах

Роботи
Сутність поняття економічної ефективності сільськогосподарського виробництва та її показники

Тем неметалічні елементи та їхні сполуки. ( 35 год.)
Особливості будови атомів неметалічних елементів, що зумовлюють хімічні властивості неметалів

Курсова робота на тему антиоксидантні ферменти цнс при метаболічних розладах
Перебіг метаболічних шляхів у організмі знаходиться під постійним контролем різних регуляторних систем. Однією з таких систем, дія...

Хімічна дія світла та її використання. 11 клас. Мета уроку
Мета уроку: дати уявлення про фотохімічні реакції; роз’яснити суть фотосинтезу; розвивати творче мислення; виховувати пізнавальний...

Реферат по темі „Фізіологічна дія спиртів на організм людини” зміст
Кожний з нас чув слово «спирт» І в принципі знає, що воно означає. А ось хімічне трактування спиртів: «Спирти це органічні сполуки,...

Конспект уроку 87 Тема: Розрахункові задачі на знаходження елементів...
Мета: на основі знань про будову періодичної системи хімічних елементів І формули для обчислення



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка