Пошук по сайту


1.5 Диференціація навчання - Довідник вчителя математики

Довідник вчителя математики

Сторінка2/10
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

1.5 Диференціація навчання



Диференціація навчання – така система навчання, при якій кожен учень оволодіває певним мінімумом загальноосвітньої підготовки та отримує можливість приділяти більше уваги тим напрямкам, які в найбільшій мірі відповідають його здібностям.[за Фірсовим В.В.]

Розрізняють три види диференціації в середній освіті:

а) за структурою системи освіти - загальноосвітні школи, СПТУ, технікуми, училища різних профілів тощо;

б) за змістом навчання: профільне масове, профільне поглиблене, індивідуалізоване, спеціальне;

в) за характером диференціації навчального процесу - рівнева та профільна диференціація.

Основні складові технології диференційованого навчання:

1. Визначення чіткої системи цілей навчання.

2. Встановлення вихідного стану навчальних можливостей учнів, виділення типологічних груп.

3. Конструювання навчального циклу, створення програми впливів з урахуванням перехідних станів учнів кожної типологічної групи.

4. Реалізація запланованих завдань, організація навчальної діяльності школярів. Одержання інформації про хід діяльності. Оцінювання поточних результатів.

5. Уточнення цілей навчання, внесення необхідних коректив.

6. Підсумкове оцінювання результатів навчання.

7. Повторне відтворення циклу без змін або з корекцією.

Рівнева диференціація – вид диференціації, який полягає в тому, що навчаючись в одному класі, за однією програмою учні можуть засвоїти матеріал на різних рівнях. Важливим при цьому є обов’язковий рівень підготовки.[за Фірсовим В.В.]

Профільна диференціація або диференціація за змістом – вид диференціації, що передбачає навчання різних груп учнів за програмами, різних по глибині викладу матеріалу, об’ємом та переліком питань.[за Фірсовим В.В.]

Обидва види диференціації існують і взаємно доповнюють один одного на всіх етапах математичної освіти в школі, але по-різному. В основній школі переважає рівнева диференціація, а в старших класах – профільна.


1.5.1 Рівнева диференціація
Суть концепції рівневої диференціації та її переваги над традиційним розумінням індивідуалізації навчання в тому, що враховуючи свої здібності, нахили, інтереси та потреби, учень дістає право і змогу обрати обсяг та глибину засвоєння даного матеріалу, оптимізувати своє навчальне навантаження. Основна ідея (концепція) рівневої диференціації - планування обов'язкових результатів навчання з предмета. Прийняття концепції веде до поступової перебудови всієї методичної системи навчання математики.

Типологічні групи визначаються, як правило, після ознайомлення школярів з новим матеріалом, первинного його закріплення за результатами виконання короткочасних контрольних робіт. Цей розподіл не має бути постійним і передбачає рух із однієї групи до іншої.

Для учнів кожної типологічної групи визначаються:

- комплекси (системи) завдань, які забезпечували б послідовне, систематичне засвоєння навчального матеріалу, передбачали б поступове зростання рівня складності, творче оволодіння знаннями, активізацію діяльності учнів;

- форми організації роботи (фронтальна, групова, парна, індивідуальна);

- доза і характер педагогічної допомоги під час виконання того чи іншого завдання.

В умовах класно-урочної системи навчання рівнева диференціація постає ефективним засобом формування в учнів самооцінки та самоконтролю.

Принципи рівневої диференціації:

1) виділення і відкритого представлення учням результатів навчальних досягнень (за рівнями);

2) рівень вимог має бути вищим за рівень навчальних досягнень;

3) формування опори: в усіх учнів класу незалежно від їхніх здібностей і навчальних можливостей повинні бути сформовані опорні знання та вміння;

4) послідовності у просуванні за рівнями навчання;

5) індивідуалізації, який дає змогу враховувати індивідуальний темп просування в навчанні;

6) відповідності між змістом, контролем та оцінкою;

7) добровільності у виборі рівня навчання: кожен учень добровільно вибирає рівень засвоєння навчального матеріалу.

Вчитель організовує навчання на всіх чотирьох рівнях навчання (початковий, середній, достатній та високий), а учень сам вибирає рівень засвоєння навчального матеріалу.

Рівнева диференціація навчання передбачає:

1) збільшення кількості вправ, які потрібно виконати, та забезпечення розвивального характеру навчання;

2) відмову від авторитарного навчання;

3) свободу вибору кожним учнем рівня навчальних досягнень;

4) використання різних форм роботи.

Ефективною формою реалізації рівневої диференціації є об'єднання дітей у групи з урахуванням їх самооцінки. У кожній групі слід пропонувати учням добірку завдань на вибір. Тоді кожний учень має просуватися від зони найближчого розвитку до зони актуального розвитку. Така організація роботи можлива, якщо вчитель знає мотивацію навчання кожного учня, а також рівень засвоєння кожним попереднього матеріалу. Оскільки в диференційованих завданнях прискорюється період від дій у співпраці з учителем до частково або повністю самостійної роботи, то слід цілеспрямовано формувати в учнів уміння і навички працювати самостійно.

Групова робота базується на соціально-типових, спільних властивостях (особливостях, якостях, характеристиках), притаманних групі учнів як частині класу, і характеризується можливістю виконання спільних або індивідуальних рівневих завдань. Диференціація може здійснюватися за обсягом або змістом матеріалу, мірою допомоги вчителя та іншими ознаками. Групи учнів не постійні, їх кількісний і якісний склад може змінюватися залежно від рівня досягнень учнів, змісту теми тощо. Об'єднуючи учнів у групи, вчитель одержує можливість організувати навчання різне за змістом, рівнем складності, обсягом завдань, тобто враховує індивідуальні запити школярів за певних умов.

У процесі використання диференційованих завдань необхідно здійснювати поступовий перехід від колективних форм роботи учнів до частково самостійних і повністю самостійних у межах уроку або системи уроків. Під час роботи в групі учні мають можливість відразу з'ясовувати незрозумілі для себе питання, своєчасно виправляти помилки, допущені в процесі розв'язування вправ, вчитися вислуховувати думку свого товариша, відстоювати та обґрунтовувати правильність власних суджень, приймати рішення.
1.5.2 Профільна диференціація
Профільна диференціація навчання у більшості країн світу здійснюється у старших класах середньої школи. Учні навчаються у спеціалізованих секціях, відділеннях, які можна вважати аналогами профілів, вся багатоманітність яких зводиться до двох напрямів академічного (загальноосвітнього) та практичного (технологічного, допрофесійного).

Мета профільного навчання - забезпечення можливостей для рівного доступу учнівської молоді до здобуття загальноосвітньої профільної та початкової допрофесійної підготовки, неперервної освіти впродовж усього життя, виховання особистості, здатної до самореалізації, професійного зростання й мобільності в умовах реформування сучасного суспільства.

Основними завданнями профільного навчання є:

1) створення умов для врахування й розвитку навчально-пізнавальних і професійних інтересів, нахилів, здібностей і потреб учнів старшої школи в процесі їхньої загальноосвітньої підготовки;

2) виховання в учнів любові до праці, забезпечення умов для їхнього життєвого і професійного самовизначення, формування готовності до свідомого вибору і оволодіння майбутньою професією;

3) формування соціальної, комунікативної, інформаційної, технічної, технологічної компетенцій учнів на допрофільному рівні, спрямування підлітків щодо майбутньої професійної діяльності;

4) забезпечення наступно-перспективних зв'язків між загальною середньою і професійною освітою відповідно до обраного профілю.

Принципи профільного навчання:

-фуркація (розподіл учнів за рівнем освітньої підготовки, інтересами, потребами, здібностями і нахилами);

-варіативність й альтернативність (освітніх програм, технологій навчання і навчально-методичного забезпечення);

-наступність та неперервність (між допрофільною підготовкою і профільним навчанням, професійною підготовкою);

-гнучкість (змісту і форм організації профільного навчання, у тому числі дистанційного; забезпечення можливості зміни профілю);

-діагностико-прогностична реалізованість (виявлення здібностей учнів з метою їх обґрунтованої орієнтації на профіль навчання).

Структура профільного навчання.

Профільне навчання - це спосіб організації диференційованого навчання, який передбачає поглиблене і професійно зорієнтоване вивчення циклу споріднених предметів.

Профільне навчання у 10-12 класах здійснюється за такими основними напрямами: суспільно-гуманітарний, природничо-математичний, технологічний, художньо-естетичний, спортивний.

Профільність визначається як добором предметів, так і їх змістом.

Профіль навчання охоплює таку сукупність предметів: базові загальноосвітні, профільні та курси за вибором.

Базові загальноосвітні предмети становлять інваріантну складову змісту середньої освіти і є обов'язковими для всіх профілів. Ці предмети реалізують цілі й завдання середньої загальної освіти. Зміст навчання і вимоги до підготовки старшокласників визначаються Державним загальноосвітнім стандартом. Зміст базових навчальних предметів може інтегруватися, скорочуватися на користь профільних предметів, що регулюються типовим навчальним планом.

Профільні загальноосвітні предмети - це цикл предметів, які реалізують цілі, завдання і зміст кожного конкретного профілю. Вони обов'язкові для учнів, які обрали даний профіль навчання.

Зміст профільних предметів реалізується як варіативна складова змісту загальної середньої освіти, частково - як інваріантна складова.

У профільних загальноосвітніх закладах передбачається опанування змісту базових предметів на різних рівнях:

1) програма загальнокультурної підготовки - обов'язковий мінімум змісту навчального предмету, який не передбачає подальшого його вивчення (наприклад, математика на філологічному профілі; хімія та біологія у профілі інформатика або їх інтегрований варіант у цих профілях);

2) програма загальноосвітньої підготовки -- обсяг змісту, достатній для подальшого вивчення предмету у ВНЗ -- застосовується, коли навчальний предмет не є профільним, але базовим або близьким до профільного (наприклад, загальноосвітні курси біології, хімії у фізико-технічному профілі або загальноосвітній курс фізики у хіміко-біологічному профілі);

3) програма профільної підготовки - обсяг змісту навчального предмета поглиблений, передбачає орієнтацію на майбутню професію (наприклад, курси фізики і математики у фізико-математичному профілі або курси біології та хімії у хіміко-біологічному профілі).

Курси за вибором — це навчальні курси, які входять до складу профілю навчання. Основні їх функції: поглиблення і розширення змісту профільних предметів або забезпечення профільної прикладної і початкової професійної спеціалізації навчання. Курси за вибором створюються за рахунок варіативного (шкільного та регіонального) компонента змісту освіти.

Орієнтовне співвідношення обсягу базових загальноосвітніх, профільних предметів і курсів за вибором визначається пропорцією 60:30:10. Загальне навантаження учнів визначено Законом України "Про загальну середню освіту".

За характером взаємодії суб'єктів профільного навчання виділяють такі форми його організації.
Внутрішньошкільні:

  • профільні класи в загальноосвітніх навчальних закладах;

  • профільні групи в багатопрофільних загальноосвітніх

  • навчальних закладах;

  • профільне навчання за індивідуальними навчальними

  • планами і програмами загальноосвітніх навчальних закладів;

  • динамічні профільні групи (в тому числі різновікові).

Зовнішні:

  • міжшкільні профільні групи району, шкільного округу;

  • профільна школа інтернатного типу; опорна старша школа з пришкільним інтернатом, навчально-виховний комплекс (НВК);

  • міжшкільний навчально-виробничий комбінат (МНВК);

  • загальноосвітні навчальні заклади на базі вищих навчальних закладів.

Профільне навчання організовується через навчальні заняття (уроки, лекції, семінари тощо), факультативи, дистанційні курси, екстернат та здійснюється у загальноосвітніх навчальних закладах різного типу.

Загальноосвітній навчальний заклад може мати один або декілька профілів. В окремих випадках загальноосвітній навчальний заклад (клас) може бути не орієнтований на конкретний профіль навчання. Тоді задоволення освітніх запитів учнів здійснюється за рахунок курсів за вибором, які дають змогу поглибити або професійно спрямувати зміст споріднених базових предметів.

Профільні групи у багатопрофільних навчальних закладах передбачають профільну спеціалізацію груп учнів у класах певного напряму профілізації. Динамічні профільні групи створюються за бажанням учнів та їх батьків у профільних школах, що мають належне матеріально-технічне, професійно-педагогічне забезпечення. Вони можуть функціонувати у паралельних класах старшої школи (за наявності не менше 12 учнів у групі); у малокомплектних школах можуть організовуватися різновікові динамічні профільні групи. Протягом навчального року учні мають право переходити з однієї профільної групи в іншу.

Міжшкільні профільні групи організовуються в міжшкільному навчально-виробничому комбінаті (МНВК), навчально-виховному комплексі (НВК), опорній старшій школі з пришкільним інтернатом, профільній школі інтернатного типу за рахунок кооперації ресурсів і коштів закладів освіти, приватних осіб тощо.

Профільна школа інтернатного типу здійснює загальну освіту і має на меті цільову професійну підготовку молоді з числа випускників основної школи (за умови наявності кадрових, фінансових, інформаційних ресурсів, сучасної навчально-матеріальної бази).

Опорна старша школа з пришкільним інтернатом створюється переважно у сільських районах, де школи не мають паралельних класів для реалізації профільного навчання, з метою початкової професійної підготовки за наявності відповідного ресурсного забезпечення в районі і потреб замовників освіти.

Міжшкільний навчально-виробничий комбінат (МНВК) - це навчальний заклад, який здійснює трудову, профільну, початкову професійну, підприємницьку підготовки учнівської молоді від 14 років і забезпечує задоволення освітніх запитів з профільного і професійного навчання на підвищеному рівні за адаптацією молоді в умовах ринкової економіки поряд з отриманням загальноосвітньої підготовки у закладах освіти.

Навчально-виховний комплекс (НКВ) -- це заклад, в якому організація профільного навчання передбачає об'єднання освітніх, фінансових, інформаційних ресурсів основної та старшої ланки школи, міжшкільного навчально-виробничого комбінату, закладу початкової професійної освіти, позашкільних освітніх закладів. У НКВ можуть функціонувати профільні класи і групи, де вивчаються профільні зорієнтовані курси початкової професійної підготовки. У сільській місцевості до організаційної структури НКВ можуть входити дитячі дошкільні заклади, школи І - III ступенів, професійно-технічні училища, міжшкільні виробничі комбінати.

Допрофільна підготовка здійснюється у 8-9 класах з метою професійної орієнтації учнів, сприяння у виборі ними напрямку профільного навчання у старшій школі. Форми її реалізації - введення курсів за вибором, поглиблене вивчення окремих предметів на диференційованій основі.

Основна функція курсів за вибором - профорієнтаційна. Вимоги до організації вивчення курсів: достатня їх кількість для визначення напряму профільного навчання; поступове введення за рахунок годин варіативного освітнього компонента; поділ класу на групи, однорідні за підготовленістю та інтересами учнів.

Допрофільна підготовка має здійснюватися також через факультативи, предметні гуртки, наукові товариства учнів, малу академію наук, предметні олімпіади.

Що стосується вивчення математики в умовах профільного навчання, то відповідно до Типових навчальних планів для профільного навчання на III ступені загальноосвітніх навчальних закладів, затверджених Наказом Міністерства освіти і науки України "Про затвердження типових навчальних планів для організації профільного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах" від 25.05. 2003р. №306, на вивчення математики в загальноосвітніх навчальних закладах відводиться така кількість годин.

Навчальні пред мети

Універ-

сальний

Філологічний, суспільно-гуманітарний, спортивний, художньо-естетичний

Природни

чий

Фізико-математичний

10

11

10

11

10

11

10

11

Матема- тика

4

4

3

3

4

4

8+(2)

6+(2)

В тому числі: алгебра та початки аналізу

2

2

2

2

2

2

4+(1)

4+(1)

геометрія

2

2

1

1

2

2

2+(1)

2+(1)


У профільній диференціації навчання учнів математики можна виділити три етапи:

Перший етап (5-7 класи) - етап формування профільних інтересів. На цьому етапі доцільним є запровадження різноманітних форм позакласної роботи з предмета: гуртки, турніри, конкурси, олімпіади, вечори цікавої математики.

Другий етап (8 - 9 класи) -- етап становлення до- профільних інтересів. Тут реалізується різнорівневе вивчення курсу математики за відповідними програмами.

Третій етап (10-11 класи) етап безпосередньої реалізації профільного навчання математики. Він забезпечується:

• змістом основного курсу математики відповідно до базового навчального плану;

• системою курсів за вибором;

• організацією самостійної творчої роботи учнів, системою індивідуальних завдань (особистісноорієнтована математична підготовка). Кількість обов'язкових предметів (курсів) в старших класах середньої школи набагато менша, ніж в основній. Профільна диференціація навчання здійснюється за рахунок поглибленого вивчення навчальних дисциплін певного профілю. Учні академічних потоків керуються вимогами вищих навчальних закладів, навчальний план яких складається з традиційних загальноосвітніх дисциплін, що не виключає вибір нових навчальних курсів.

Учні, які не орієнтуються на вступ до вищих навчальних закладів, обирають головним чином навчальні курси практичного циклу, що в багатьох випадках не обмежує можливості продовження навчання.

Після закінчення десятого класу диференціація поглиблюється і набуває жорстких організаційних форм. Учні навчаються за двома напрямами: загальним і технологічним. У загальноосвітньому потоці виділяються три напрями: літературний, науковий і соціальний та економічний. Технологічний напрям передбачає сім серій: медико-соціальні науки, науки та технології індустрії, експериментальні науки та технології, науки та технології сфери обслуговування, готельного господарства, музики і танцю, прикладного мистецтва.

Стаціонарні відділення і секції з особливими навчальними планами і програмами існують у старших класах середніх шкіл Німеччини, Італії, Іспанії, Нідерландів, Данії, Аргентини і в інших країнах.

В старшій зарубіжній школі спостерігається стійка тенденція до скорочення кількості профілів і навчальних курсів за рахунок збільшення у навчальному плані обов'язкових предметів і курсів.


1.5.3 Ретроспективний аналіз розвитку ідеї профільного

навчання в школі
Фуркація навчання в середній школі - розподіл навчальних планів з метою такої спеціалізації учнів, яка сумісна із збереженням загальноосвітнього характеру школи.

Кінець 40-х років XIX століття. Франція. У здійсненні фуркації пріоритет належав Франції.

Початок 90-х років XIX століття. Росія. Одним із перших обґрунтував необхідність фуркації професор В. Б. Струве .

Початок XX століття. Англія. У Англії не було єдиних державних програм, і учні самі повинні були вибирати, на якому з чотирьох рівнів вивчати математику і здавати екзамени за середню школу. Елементи вищої математики, збільшуючись, входили до ІІ-ІУ рівнів.

Початок ХХ ст. Норвегія. В школах Норвегії використовували фуркацію

1902 рік. Франція. Проведено реформу математичної освіти. Основи вищої математики в різному об'ємі були введені в усі відділення французької середньої школи.

1912 рік. Франція. В філософському класі основи вищої математики зробили факультативними, а в спеціальних математичних класах протягом одного - двох років вивчався вузівський курс аналітичної геометрії, широкий курс диференціального і інтегрального числень.

Початок XX століття. Росія. Розпочався прогресивний рух за реформу викладання математики в школі. К. Г. Раєвським було запропоновано прийняти резолюцію про знищення поділу середніх навчальних закладів на теоретико-орієнтовні і практико-орієнтовні, бо ці напрямки доцільні лише в старших класах, де визначаються індивідуальні особливості учнів і їх потреби.

1899 рік. Росія. На нараді при Московському навчальному окрузі П. А. Некрасов виступив із пропозицією про фуркацію. Під керівництвом професора П. Г. Виноградова розроблялися навчальні плани і програми чотирьох типів шкіл, в тому числі середньої школи нового типу, в натуралістичному відділенні якої пропонувалось ознайомити учнів з аналітичною геометрією на площині і з основами аналізу нескінченно малих величин.

1900 рік. Росія. Боголепівською комісією було розроблено так званою навчальні плани шести типів середньої школи, а також школи нового типу, школи з біфуркацією (з двома відділеннями) і школи з індивідуалізацією навчання в старших класах. Тоді ж було запропоновано при переході до нового типу загальноосвітньої школи покласти в її основу свободу вибору занять у відповідності з індивідуальними особливостями учнів.

1905 рік. Росія. Створена програма з математики для практико-орієнтовних училищ посилювала фуркацію між цими училищами і гімназіями. У 1909-1910 роках комісія при Міністерстві народної освіти під керівництвом П. А. Некрасова прийшла до висновку про необхідність фуркації спецкурсу математики в школі.

Над питанням фуркації працювали: В. В. Лєрмонтов, проф. Д. М. Синцов, проф. К. А. Поссе, А. В. Полторацький, педагог-математик В. Я. Гебель, а також згадані вище вчені, та багато інших. Противником фуркації був П. Руднєв. Він аргументує свою позицію тим, що обов'язково повинен бути "єдиний об'єм" загальної середньої освіти.

Другою простішою формою фуркації є виділення годин на факультативні заняття по різних предметах.

Більш радикальною формою фуркації є біфуркація з природничо-математичним і гуманітарним класами.

Найбільш досконалою формою є поліфуркація, коли паралельних класів з нахилами створюється три (фізико-математичний, природничо-науковий, гуманітарний) або чотири (математичний, фізико-технічний, природничо-науковий, гуманітарний). Це в основному досягається і при наявності лише двох паралельних класів, якщо в них разом з біфуркацією ввести ще систему факультативних курсів.

1900-1914 роки. Росія. Проведено І та II Всеросійські з'їзди викладачів математики та окреслено ряд завдань щодо реформування математичної освіти. Досить вагомий внесок у реформування викладання математики вніс К.Ф.Лебединцев. Саме він на початку ХХ століття розробив "Проект програми з математики для загальноосвітньої середньої школи"

Проектом передбачалося створити чотири типи шкіл: 1) новогуманітарну; 2) гуманітарно-класичну; 3) реальну - з фізико-математичним нахилом; 4) реальну - з природознавчим нахилом. Зміст усього курсу математики в середній школі, за проектом К. Ф. Лебединцева, розподілений таким чином: "на першій ступені (1-3 класи) учні вивчають лічбу та вимірювання, тобто арифметику у зв'язку з початками алгебри і геометрії; друга ж ступінь (4-7 класи) включає вивчення алгебри, геометрії та тригонометрії у зв'язку з елементами вищої математики".

К. Ф. Лебединцев запропонував розподіл предметів і годин по класах. Проект програми з математики для загальноосвітньої середньої школи К. Ф. Лебединцева не був затверджений. Педагогами запропоновано було винести його обговорення на III Всеросійський з'їзд викладачів математики восени 1917р.

1918рік. Україна. Наркомос України прийняв "Положення про єдину трудову школу УРСР", згідно з яким у старших класах середньої школи виокремлювались три напрями поглибленого вивчення предметів: гуманітарний, природничо-математичний і технічний. Але ця схема не була реалізована.

1920 рік. Україна. Трудовий принцип стає головним у навчанні і професійній підготовці школярів. Підготовка до майбутньої трудової діяльності здійснювалась професійними школами різних типів, де навчались учні після закінчення семирічної трудової школи. Найбільш поширеними були індустріально-технічні, сільськогосподарські, соціально-економічні, медичні, мистецькі, ремісничо-промислові, будівельні, транспортні школи (термін навчання - три і чотири роки).

Друга половина 30-их років. Україна. Система освіти уніфікується і профшколи зорганізуються у середні спеціальні навчальні заклади. Відкриваються профільні школи - фабрично-заводського учнівства (ФЗУ) та школи сільської молоді (ШСМ) для підлітків (термін навчання - 2-4 роки). В 1940 році утворюється система державних трудових резервів, ФЗУ і ШСМ перейшли до її складу, але стали тупиковими напрямами.

1958рік. За Законом "Про зміцнення зв'язку школи з життям та про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР" система підготовки трудових резервів була перетворена на професійно-технічну.

У 60-80 роках існували спеціалізовані загальноосвітні школи, класи та факультативи з поглибленим вивченням окремих предметів.

У той же період особлива увага приділялась діяльності навчально-виробничих комбінатів (НВК), які стали центрами трудового і професійного навчання.

1985 рік. Був розроблений і затверджений тимчасовий перелік професій, за якими проводилась підготовка учнів у міжшкільних НВК.

Кінець 80-х - початок 90-х років. Україна. З'являються нові типи освітніх закладів (гімназії, ліцеї, коледжі), які зосереджують зусилля учнів на поглибленому вивченні окремих предметів.

Початок ХХІ ст.. Україна. Розвиток ідеї про профілізацію навчання. Наказом Міністерства освіти і науки України №306 від 20.05.03 „Про затвердження типових навчальних планів для організації профільного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах" було затверджено Типові навчальні плани. Вони розроблені з метою опрацювання і апробації методології переведення старшої школи на профільне навчання. Таким чином, в межах профільної системи навчання в Україні на сьогодні виділяють 4 основні профілі: універсальний, природничий, фізико-математичний, гуманітарний.

1.5.4 Закордонний досвід профільної диференціації навчання

математики
Франція
Французька система середньої освіти має три рівні: початкова школа - коледж - ліцей.

У початковій школі навчання відбувається протягом п'яти років. До цього більшість дітей відвідують дитячі садки з 2-3 років і до 6 років.

По закінченні початкової школи, як правило, в 11 років школяр переходить до коледжу, де навчається ще 4 роки. Шкільний курс поділяється на три цикли: адаптаційний, центральний і орієнтаційний. До закінчення коледжу (у 15 років) учень повинен визначити, чому і як довго він хоче навчатися. Ті, хто не збирається далі навчатися, йдуть до професіональних ліцеїв або в центр підготовки підмайстрів. Інші, які мріють про вищу освіту, вступають до ліцеїв фундаментального або технологічного напрямку і протягом трьох років готуються до здачі іспитів на ступінь бакалавра.

Учителі Франції не отримують централізованого поурочного розкладу: порядок та хронологію викладення тем, що входять до програми даного навчального року, визначає сам учитель. Він же і обирає підручник для навчання.

У французькій школі прийнята 20-бальна система оцінювання. При цьому реально найвища оцінка для учнів, як правило, становить 18 балів. Французи твердо переконані, що 20 балів заслуговує лише Господь Бог, а 19 - пан учитель.

Для того, щоб вступити до вищого навчального закладу, учневі треба набрати на випускних іспитах не менше 10 балів. Тим, кому цього не вдалося, надається повторна спроба. Але якщо знову школяр провалюється, то йому замість свідоцтва з позначкою ВАС (бакалавр), видається лише свідоцтво про закінчення середньої школи. І з ним до університету вступити неможливо.

Навчальні програми централізовано розробляються Міністерством освіти і обов'язкові для всіх державних шкіл. Підручники видаються приватними книговидавництвами, і їх успіх визначає думка вчителів. Вони виходять циклами для двох-трьох, іноді чотирьох класів за загальною редакцією відомого педагога-математика. Досить часто до них додаються посібники для викладача. Коштують підручники порівняно дорого.

Після багатьох змін у шкільній системі освіти, зараз у двох старших класах виділено 4 основні напрямки підготовки, що відрізняються як кількістю годин на вивчення математики (від двох до шести годин на тиждень), так і змістом (гуманітарний, природничо-науковий, економічний, технічний).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Методичні рекомендації з самоаналізу роботи вчителя математики
Вступ. Учитель І його педагогічний простір. Портрет учителя. Коментар про значимість вчительської праці, який може слугувати роздумам...

Організація навчально-виховного процесу з математики
Фахівці з методики викладання математики, які складають навчальні програми для шкіл різного профілю,часто ставлять запитання про...

Роботи мо вчителів природничо-математичного циклу за 2012-2013 навчальний рік
МО, навичок самоаналізу своєї діяльності, що сприяє активізації й прискоренню процесу удосконалення педагогічної майстерності вчителя,...

Шкільної методичної комісії вчителів природничих наук та математики
Методичний супровід викладання природничих наук та математики в умовах формування креативної освіти

Позакласний захід з математики Гра “Математичний бокс”. 8-9 класи...
Проводиться бій за титул чемпіонів школи серед команд 8-9класів. Дві команди беруть участь у змаганнях у складі 6 чоловік

Математична подорож Мета
Мета: Привити учням інтерес до математики; розвивати творчу фантазію, логічне мислення, уважність, ерудованість, кмітливість; виховувати...

Урок з математики, біології та географії з використанням інтерактивних...
Урок підготували: викладач математики Маковкіна Ліана Леонідівна, викладач біології та географії Паламарчук Віктор Миколайович, практичний...

Тема: «Методична компетентніть учителя на уроках інформатики»
М. М. Пістрак так характеризував методи: «Методом навчання у найзагальнішому розумінні слова ми називаємо спосіб передачі знань І...

Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 64. К.: Укрндц „Екобуд, 2007
Будівельні, монтажні та ремонтно-будівельні роботи. Зміни до розділів 1, 2 та 4 // Довідник кваліфікаційних характеристик професій...

Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск Видобуван



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка