Пошук по сайту


1.4. Школи, напрями, концепції у психології - Психологія І педагогіка

Психологія І педагогіка

Сторінка4/55
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   55

1.4. Школи, напрями, концепції у психології


У психології є багато шкіл, напрямів, концепцій. Ставлення до них було різне, аж до їх заперечення. Так, перед радянською психологією ідеологічні працівники постійно ставили завдання виробити один, моністичний підхід до вивчення і пояснення психічних явищ. Методологічною основою дослідження психіки мала стати діалектично-матеріалістична філософія, і насамперед ленінська теорія відображення. Проте, незважаючи на ідеологічний тиск, єдиний підхід до психіки виробити не вдалося. В конкретних дослідженнях радянського періоду інколи прямо, а в більшості випадків замасковано використовувалися положення психологів різних напрямів і шкіл. І це не було виявом еклектичного підходу, а свідчило про творче використання здобутків світової психологічної науки. Такий творчий підхід цілком виправданий, коли мати на увазі надзвичайну складність предмета дослідження психології, численність факторів, що діють на ті чи інші психічні явища. Розглянемо деякі напрями, школи у психології.

Інтроспективна психологія охоплює низку напрямів. Загальним для них є те, що всі вони використовують як основний метод вивчення психіки самоспостереження, тобто спостереження людини за змістом і актами власної свідомості. Одним із напрямів інтроспективної психології є вчення про "внутрішній досвід", з позиції якого психічні явища пізнаються принципово іншим способом, ніж матеріальні (Дж.Локк, Р.Декарт та ін.). Такі думки були предметом особливої критики з боку деяких радянських психологів. Проте цей напрям психології слід розглядати як важливий етап у її розвитку, а вироблені інтроспективною психологією методи заслуговують на увагу. Врешті, майже всі сучасні психологи вважають, що свідомість є сукупністю феноменів, частину яких можна вивчати за допомогою самоспостереження, тобто інтроспекції.

Асоціативна психологія бере свій початок із стародавньої філософії. У межах цього напряму психічні явища пояснювалися головне за допомогою поняття про асоціації. Ще Аристотель висловив думку, що психічні явища поєднуються за сутністю, схожістю і контрастністю. Цей напрям у психології існував досить довго. Пізніші дослідження спонукали відмовитися від абсолютизації цього напряму, особливо щодо мислення, психологічного обґрунтування навчання тощо. Так, було доведено, що побудоване на асоціативній теорії навчання призводить до репродуктивних знань. Проте положення представників асоціативної психології плідно використовуються в сучасній психології, наприклад, при поясненні деяких механізмів пам’яті у психоаналізі, шизоаналізі тощо.

Дехто з представників асоціативної психології висунули теорію "елементаризму", згідно з якою свідомість складається з простих елементів (відчуття, згадування тощо), а ці елементи об’єднуються за законами асоціацій.

Психоаналітичний підхід був розроблений З.Фрейдом (1856-1939) наприкінці XІX — на початку XX ст. спершу як метод лікування психічних захворювань, а пізніше для побудови гіпотез і теорій з психології, зокрема для пояснення ролі несвідомого в житті людини. Фрейд прагнув створити узагальнення не тільки психологічного, а й філософського характеру, побудувати оригінальну теорію психоаналітичної психології та філософії. У анатомії особистості Фрейд виділяв три взаємодіючі компоненти: "Воно", "Я", "Над-Я". Несвідоме "Воно", за Фрейдом, є успадкованим людською організацією глибинним шаром, "киплячим котлом інстинктів", невгамовних потягів людини. Свідоме "Я" є посередником між "Воно" і зовнішнім світом. "Я" виконує функцію впливу цього світу на несвідоме "Воно". "Над-Я" — це "інтерналізована версія суспільних норм і стандартів поведінки".

За Фрейдом, "Я" намагається підкорити собі "Воно", а якщо це не вдається, то "Я" підпорядковується "Воно", створюючи тільки видимість своєї зверхності над ним. "Над-Я" також може панувати над "Я", виступаючи в ролі совісті або несвідомого почуття вини. Отже, за Фрейдом, "Я" немовби стиснуте в лещатах багатьох суперечностей. "Я", зазначає Фрейд, перебуває під загрозою з боку зовнішнього світу, з боку клекотіння "Воно" і суворості "Над-Я". Психоаналіз 3.Фрейда поступово зазнавав змін — з’явився неофрейдизм. Один із його представників німецько-американський психолог Е.Фромм (1900 - 1980) заперечив біологізм Фрейда, переглянув символіку несвідомого, переносячи акцент із придушення сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами. Він увів поняття "соціального характеру," трактуючи його як сполучну ланку між психологією індивіда і соціальною структурою суспільства.

У психоаналізі використовується поняття інтроекція. Це поняття використовується при дослідженні механізмів ідентифікації, за допомогою яких людина присвоює характеристики іншої особи.

Аналітична психологія. Була заснована швейцарським психологом К.Юнгом (1875 - 1961). Він розглядав процес психічного розвитку індивіда як асиміляцію свідомістю змісту особистого і колективного несвідомого. За Юнгом, центром психіки є архетип Самості (архетип — від гр. — початковий образ, ідея). Поняття Самість у Юнга вживається як архетип колективного несвідомого. За Юнгом, розвиток особистості у процесі її індивідуалізації йде від свідомості до особистого несвідомого, а від нього — до колективного несвідомого, центром якого є Самість. Юнг зазначає, що в міфах, казках, сновидіннях символами Самоcті часто виступають мудрий дідусь, хрест, коло, квадрат та інші символи Цілісності. За Юнгом, Самість неможливо виявити емпірично. Він використовує це поняття для обґрунтування самореалізації індивіда. Самореалізація, на думку Юнга, відбувається шляхом занурення у глибини колективного несвідомого. Кінцевою метою індивідуального розвитку є досягнення особистої неповторності. Згідно з Юнгом, людська психіка поєднує в собі різноманітні архетипи. Всі вони розглядаються Юнгом як глибинний, початковий образ, який людина сприймає тільки інтуїтивним шляхом і який у результаті несвідомої діяльності виявляється "на поверхні свідомості" у формі різноманітних уявлень, символів, які є важливим ґрунтом для уяви, фантазії.

Термін "своє" використовується в аналітичній психології для оцінки суб’єктивного внутрішнього бачення, яке складається у суб’єкта про самого себе, про свої почуття, помисли тощо. Вживається і поняття "своє глибинне". Воно означає сукупність знань людини про свій внутрішній світ, незалежний від зовнішньої реальності.

Юнг увів поняття комплекс — сукупність взаємопов’язаних, емоційно заряджених ідей. У психоаналізі комплекс трактується як несвідоме психічне утворення, яке виникає внаслідок витіснення із свідомості ідей, пов’язаних із значимими для індивіда переживаннями. Вживається поняття комплекс меншовартості, переваги тощо.

Когнітивна психологія (від лат. знання, пізнання) — один із сучасних напрямів психології. Дослідження представників когнітивної психології пов’язані з аналізом різних аспектів мисленнєвої діяльності індивіда. До принципів когнітивної психологи належить трактування людини як діяльної, активно сприймаючої інформацію особистості, яка керується у своїй мисленнєвій діяльності певними планами, правилами, стратегіями. Для представників когнітивної психології характерна спрямованість досліджень на перехід від розуміння складного феномена до розуміння простого. Суттєвий вплив на розвиток поняттєвого апарату когнітивної психології справила теорія інформації та дослідження в галузі штучного інтелекту.

Операціональна концепція інтелекту і генетичної епістології. Була заснована швейцарським вченим Ж.Піаже (1896 -1980). Провідним чинником інтелектуального розвитку дитини він вважав процеси соціалізації. Джерелом інтелектуального розвитку, за Піаже, є дії з речами. На думку Піаже, психіка функціонує і розвивається в межах адаптації індивіда до схем поведінки, а також пристосування (акомодації) цих схем до конкретних ситуацій. Вищою формою урівноваженості суб’єкта й об’єкта є утворення так званих операційних структур. Під операцією розуміється інтеріоризована дія, яка має оборотний, поворотний характер і здатна координуватися з іншими операціями у структурі ансамблю. Ж.Піаже у своїй теорії вживає поняття схема, яким позначає організовану сукупність рухів (смоктання, хапання, штовхання), що є у дитини від народження чи набуті, або операцій (аналіз, класифікація, вимірювання тощо), які розвиваються у процесі взаємодії з навколишнім світом.

Біхевіоризм (від англ., поведінка) — напрям в американській психології, представники якого заперечують свідомість як предмет психології. Засновником цього напряму був Дж.Б.Уотсон (1878 - 1958). Він виступив проти погляду на психологію як науку про безпосереднє переживання суб’єктивних явищ. Натомість Уотсон запропонував вважати предметом психології поведінку. Поняття про образи, мислення, почуття тощо замінив поняттями про м’язові та секреторні реакції. Уотсон запропонував схему "стимул – реакція" (S — R), яка означає, що в кожній ситуації стимулу S відповідає певна поведінка чи реакція R. Він вважав, що за допомогою цієї схеми можна пояснити будь-яку діяльність людини. Під стимулом розуміється кожний фізичний, хімічний чи механічний агент, здатний подразнити рецептори шкіри, ока, вуха, носа чи язика. Проте такі погляди виявилися обмеженими, і на зміну біхевіоризму прийшов необіхевіоризм.

Необіхевіоризм — напрям в американській психології. Він виник у 30-х роках XX ст., сприйняв головне положення біхевіоризму, згідно з яким предметом психології є об’єктивне спостереження реакції організму на стимул зовнішнього середовища (схема S—R). Проте представники необіхевіоризму ввели в загальну схему "проміжну змінну" — сполучну ланку між "стимулом" і "реакцією" (S—О—R). вони вважають, що поняття "проміжна змінна" (О) визначає пізнавальні й мотиваційні компоненти поведінки. Прихильники цього напряму обгрунтували "закон ефекту" ("закон вигоди"), розглядаючи поведінку особистості як сукупність "впливів" (реакцій) за певні "нагороди" (стимули), які одержує людина. Вони вважають, що середня ланка (О) не піддається аналізу за допомогою об’єктивних методів.

Один із представників необіхевіоризму американський психолог Б.Скіннер феномени свідомості, самопізнання, моральні цінності й мотиви, суб’єктивність людини намагається пояснити у поняттях поведінки. Мета людської діяльності, стверджує він, лежить поза індивідом, у сфері об’єктивованих надособистісних структур.

Психологія вчинку — започаткована українським психологом В.А.Роменцем. На сучасному етапі вона виступає як концепція в якій її автори намагаються об’єднати гуманістичні ідеї з іншими, які виникли у минулому.

Гештальтпсихологія — один із напрямів у психології 20-30-х років, створений М.Вертгеймером (1880 - 1943), В.Келером (1887 - 1967), К.Коффкою (1886-1941) та іншими німецькими психологами. Вони виходили з примату цілого над частинами, форми над матеріалом (гештальт — від нім. образ, форма, конфігурація). На противагу асоціативній психології початковим і основним елементом психіки гештальтисти вважають не відчуття, а цілісні образи — гештальти. Ці образи, на їх думку, виникають унаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, урівноважені, симетричні й замкнуті фігури, яким властиві константність і стійкість. Із сприймань гештальтисти перенесли термін "гештальт" на мисленнєві й культурні утворення як цілісності, елементи яких пов’язані в єдиній структурі.

Концепція психології народів — один із напрямів у соціальній психології, який виник у Німеччині (середина XІX ст.). Згідно з цією концепцією, головною рушійною силою історії є народ, "дух цілого", що виражає себе в мистецтві, релігії, вихованні, мові, міфах, легендах, звичках тощо. Представники цієї концепції виходять із того, що індивідуальна психіка, свідомість особистості є продуктом такого цілого, ланкою в соціально-психологічному зв’язку цілого. Психологію народів вони вважали окремою наукою. До представників цієї концепції належав, зокрема, В.Вундт (1832-1920) в Україні — О.Потебня (1835-1891) та ін.

"Гуманістична психологія" — виникла на початку 50-х років XX ст. Вона не є однорідною, але всі її прихильники дотримуються погляду що психологія не повинна будуватися за зразком природничих наук: людина має вивчатися як активний об’єкт дослідження. Представники цього напряму — А.Маслоу (1908-1970), К.Роджерс (1902-1982) та ін. концентрували увагу на таких проблемах: особистість, розвиток, активність, креативність, автономність, самоактуалізація, самовдосконалення, свобода вибору, відповідальність, прагнення людини до вищих цінностей тощо.

Отже, в центрі уваги "гуманістичної психології"— проблеми особистості, її розвиток. На противагу психоаналізу представники "гуманістичної психології" підкреслюють роль свідомості і самосвідомості в детермінації поведінки й емпатії людини. Наприклад, К.Роджерс розглядає емпатію як основний метод "центрованої на клієнтів" психотерапії, в якій психолог вступає в глибокий емпатійний контакт із пацієнтом і допомагає йому усвідомити себе повноцінною особистістю, здатною взяти на себе відповідальність за розв’язання власних проблем. Психологів цього напряму цікавили провідні мотиви в житті людини, потреби особистості в позитивній оцінці тощо.

Критична психологія — напрям у психології, який виник у 60-70-ті роки XX ст. Засновники його (Х.Хольцкамп, П.Койлер та ін.) виходили з того, що психологія є наукою про суб’єктивність.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   55

Схожі:

Навчальний план підготовки спеціалістів за спеціальністю: 110110 "Медична психологія" № п/п

Психологія це наука про закономірності формування І розвитку психіки...
Психолог як наука. Психологія – це наука про закономірності формування І розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності

ІІ. Провідні чинники І стратегії розвитку освіти в сучасних умовах
Сбруєва А. А. Порівняльна педагогіка: Навчальний посібник. – Суми: Редакційно-видавничий відділ сдпу, 1999. – 300 с. [Sbr1-4 + Sbr5-8...

Освітні портали міністерство освіти І науки України
Новини. Внз. Тестування. Школа: школа сьогодні, управління, технології навчання, виховання школярів, психологія, позашкільна робота,...

Робоча програма дисципліни «Загальна педагогіка»
Музичне мистецтво, 020205 Образотворче мистецтво, 020207 Дизайн, 020302 Історія, 020303 Філологія. Українська мова та література,...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

h.lekciya.com.ua
Головна сторінка